8. Та ніч була помилкою

Віка стояла, затиснута в темному глухому кутку між бетонними стінами заводу, міцно притискаючи долоню до рота. Серце калатало у вухах так голосно, що, здавалося, його чути на всю вулицю.

— Не бійся. Це я, Даяна, — пролунав тихий, ледь чутний голос прямо позаду неї. — Не рухайся, бо він відчує твою присутність. Спокійно.

Віка змусила себе розслабитися і застигла, майже не дихаючи. Навколо них щільним коконом залягла неприродно густа, магічна тінь. За кілька метрів від них Ріан гарячково озирався довкола, його крижані очі люто пронизували туман. Нарешті до нього підійшов якийсь чоловік — захеканий Лев, і коли Принц розвернувся та разом із ним попрямував у бік парковки, Віка з диким полегшенням видихнула все повітря з легень.

Даяна плавно відпустила її і першою виринула з глибокої тіні будівлі, стаючи знову звичайною людиною.

— Даяно... ти що тут робиш? — спантеличено й усе ще тремтячим від адреналіну голосом запитала Віка, поправляючи шовк сукні.

— Як що? Охороняю тебе. Це прямий наказ Її Світлості, — спокійно відповіла дівчина, витягуючи з-за спини речі. — Ось твій піджак і клатч.

Даяна дбайливо накинула піджак Віці на плечі, що було дуже вчасно, адже дрібний нічний дощик знову набрав силу, обпікаючи прохолодою відкриті ключиці.

— Поки ти працюєш на Її Світлість Емму, моє першочергове завдання — забезпечувати твою повну безпеку. І, як бачу, моя присутність щоночі рятує тебе від дуже небажаних розмов. Я права?

— Так, ти мене просто врятувала, — Віка нервово озирнулася на освітлену неоном сторону вулиці, наче боячись, що Принц ось-ось повернеться. — Я зовсім не хотіла встрявати з ним у перепалку. Я знала... знала, що цим усе закінчиться. Передчуття мене не підвело. Але звідки, в біса, він взагалі тут узявся?! Це ж Нижній світ!

— Ти мене запитуєш? — Даяна ледь помітно посміхнулася, явно переводячи стрілки й приховуючи, що чудово знає про львівський бізнес Принца. — Я не знаю, це треба було запитувати в нього. Давай краще я підвезу тебе додому, чи ти збираєшся повертатися в клуб до подруг?

— Ще чого не було! На сьогодні з мене досить пригод, — відрізала Віка, кутаючись у піджак. — Шкода тільки, Карінку не попередила, негарно вийшло. Треба написати їй СМС...

— Не турбуйся, я про все подбала, коли забирала твої речі, — Даяна заспокійливо махнула рукою. — Я сказала їй, що в тебе виникли термінові й дуже важливі обставини, які змусили тебе поспіхом покинути клуб, і що ти попросила мене бути твоїм кур'єром. Вона все зрозуміла.

У цей момент Даяна коротко свиснула, і з темряви провулку безшумно викотився великий чорний позашляховик із повністю затонованим склом.

— Залазь на заднє сидіння. Відвезу тебе додому і особисто впевнюся, що за нами немає хвоста й тебе ніхто не переслідує.

Віка слухняно сіла в теплий салон, і автомобіль швидко рушив, покидаючи заплутану територію колишнього заводу. Коли вони проїжджали повз центральний вхід, де все ще гуділа черга, Віка припала до скла. На мить її серце знову пропустило удар: біля такого ж масивного чорного авто стояв Він. Ріан дивився прямо в бік їхньої машини, і Віці здалося, що його проникливий погляд зараз прошиє тонування, а сам він зробить крок, щоб зупинити їх. Але позашляховик Даяни плавно проїхав повз й упевнено вивернув на Стрийську, розчиняючись у нічному місті.

Ріан більше не повертався всередину галасливого закладу. Настрій був безповоротно зіпсований, а всередині  вирував коктейль із люті та мисливського азарту.

Коли особистий водій підігнав машину до VIP-входу, Принц уже збирався сісти в салон, як раптом його погляд зачепився за чорний позашляховик, що повільно проїжджав повз. На мить на лобовому склі мигнув ледь помітний, специфічний відблиск — знак Ордену Тіней.

Ріан застиг із напіввідчиненими дверцятами, проводячи машину поглядом, поки вона не зникла за поворотом Стрийської. Потім він роздратовано потер перенісся й тихо вилаявся.

«Чи це мені вже привиджується відьмацька магія?..» — похмуро подумав він. Ця зухвала «царівна» вже настільки міцно засіла в його голові, що йому всюди почала ввижатися особиста таємна охорона його власної Ба. Що б тут, у Нижньому світі, робив Орден Тіней — найзакритіша структура Магістрату, яка підпорядковується виключно Еммі Вайрус і на яку ніхто, навіть він, як Принц, не має жодного впливу? Очевидно, нічний туман і стрес просто зіграли з ним злий жарт.

Він нарешті сів в авто, закрив двері й закинув голову на шкіряний підголівник, очікуючи на Лева, який якраз закінчував давати фінальні суворі розпорядження керуючому клубом.

Ніч у Львові обіцяла бути безсонною для обох.

Даяна, як і обіцяла, провела Віку до самих дверей квартири і терпляче зачекала, поки в замку двічі клацне ключ і дівчина опиниться всередині.

Залишившись нарешті в цілковитій самотності, Віка безсило притулилася спиною до дверей. Сил не було навіть на те, щоб увімкнути світло. Вона на автоматах скинула босоніжки на підборах, пройшла на кухню і наосліп заварила собі міцного чаю з м'яти. Забравшись із ногами на диван і з головою закутавшись у теплий плед, вона дивилася у вікно, по якому стікали холодні львівські краплі.

Але заспокоєння не прийшло. Думки, наче скажені, знову й знову поверталися в натовп нічного клубу, до тих крижаних, пронизливих очей і до тих... таких бажаних, гарячих вуст, які вона досі відчувала на своїй шкірі.

— Дідько б тебе побрав! — тихо, в нікуди прошепотіла Віка, сильніше стискаючи гарячу чашку в долонях. — Хто ти такий? І навіщо ти так безцеремонно увійшов у моє життя?..

Вона посилала свої відчайдушні питання у густу, глуху темряву ночі, але ніч, як і завжди, не давала їй жодних відповідей. Як не давала і сну.

Тим часом на іншому кінці міста, у величезній елітній квартирі біля парку Горіховий гай, Ріан і Лев також спати не лягали. Атмосфера у вітальні була наелектризована до межі.

— Як... як вона змогла так легко перейти у наш світ? Хто вона така, в біса?! — Ріан уже вкотре міряв кроками кімнату, тримаючи в руці третю склянку бренді.