Додаток до РОЗДІЛУ ЧЕТВЕРТОГО

Того вечора після балкону я вирішила прогулятися містом.
Вулиці були майже порожні, але світло ліхтарів відбивалося у калюжах, і це створювало відчуття, що я йду по дзеркалах.
Кожне моє відображення — інше: втомлена, але сильна; засмучена, але рішуча; красива, але не для когось, а для себе.
Я зупинилася біля маленької книжкової лавки.
Там стояла стара книжка з поезією. Я взяла її, відкрила випадкову сторінку, і рядки, написані багато років тому, ніби говорили про мене:
"Не бійся бути собою, навіть коли світ тебе не обирає."
Я посміхнулася. Так, світ іноді не обирає, але саме через це ти знаходиш себе.
Коли я поверталася додому, телефон знову завібрував.
Я глибоко вдихнула і подивилася на ім’я — він.
Серце стиснулося, але тепер це був інший біль, не від втрати, а від розуміння, що ти зросла сильнішою, ніж він колись міг собі уявити.
Я відкрила повідомлення.
Коротко: «Можемо зустрітися?»
Я довго дивилася на екран, тримаючи в руках тепле відчуття власної сили.
— Ні, — сказала я сама собі.
Ні. Бо зустріч не змінить того, що вже відбулося. Ні, бо я заслуговую на більше, ніж другий шанс від тих, хто колись обрав легший шлях.
Я відклала телефон.
І тоді відчула дивне полегшення.
Полегшення від того, що моє життя — моє.
Що моє щастя більше не залежить від нього.
На наступний день я прокинулася з відчуттям внутрішньої свободи.
Я спланувала зустріч з подругою, запланувала роботу над своїм проєктом і просто посміхалася життю.
Це була сила вибору: я вибирала себе.
Я вибирала щастя, яке приходить не від когось, а від мене самої.
І тоді я усвідомила: минуле може повертатися, але тепер воно не може мене зламати.
Я йду далі, і кожен крок — це мій крок до життя, яке я створюю сама.
Без страху, без жалю, але з усвідомленням, що тепер я сильна, незламна, щаслива.