Розділ 10

— Тату, я буду пам'ятати тебе. А ще обіцяю, що ми рано чи пізно переможемо Вершників Ланцюгів остаточно, бо нас тепер четверо і дракони. А ще Тінь скоро виросте — вже в рюкзак добре не лізе, — сказала Катя.
Тато подивився на Тінь.
— Це правда, — сказав він.
Кам'янка також подивилася на Тінь.
— Ти швидко ростеш, друже, — сказала Кам'янка. — Ти мене пам'ятаєш, напевно, хоча ти тоді був яйцем.
— Пам'ятаю, — відповів Тінь.
Катя подивилася на дівчат.
— Нас тепер четверо. Ми маємо врятувати головного дракона, на якому був головний Вершник Ланцюгів, і перемогти Вершників Ланцюгів. Дівчата, ви зі мною? — запитала Катя.
— Так! — сказали вони гуртом.
Катя знову подивилася на батька.
— Я не підведу тебе, тату. Але ти ще живи… Порадій нашій перемозі.
Раптом Катя подивилася у вікно.
— Вони знову тут. Ви готові? — запитала вона.
— Так, готові, — відповіли всі хором.
Дівчата вийшли на подвір'я. Вершники Ланцюгів опустилися на землю.
«Остання битва», — подумала Катя.
«Так», — відповів Тінь у думках.
«І ми виграємо», — сказала Кам'янка.
Катя заплющила очі.
«Грім, Ігніс, Шторм, Арат та інші! Нам потрібна допомога. Приходьте!» — покликала вона подумки.
Дівчинка розплющила очі.
Перед нею з'явилися десять драконів.
Дракони здійнялися в небо, кружляючи над Вершниками Ланцюгів. Катя знову заплющила очі.
— Вогонь… Грім! — сказала вона.
На одній руці з'явився вогонь, а на другій — блискавка.
Катя направила руки на ланцюги, якими був прикутий величезний чорний дракон.
Ланцюги розплавилися.
Дракон заревів і кинувся на Вершників Ланцюгів.
— Скільки років я вам служив! Колишня захисниця драконів не змогла мене врятувати й загинула! Я відомщу вам за все! — крикнув дракон.
Катя подивилася на нього.
— Ні, стій! Ти спалиш мій дім! Тихо! — сказала Катя.
Дракон зупинився й опустився поруч із Катею.
— А що тоді робити, захиснице? — запитав він.
— Давай разом, але не на повну силу, — сказала Катя. — Маринко, Оленко, перетворіться!
Маринка та Оленка перетворилися на лисицю та вовчицю й кинулися вперед.
— Гррр! Геть і не повертайтеся! — гаркнула Оленка.
Маринка підійшла до Вершників.
— Вона правду каже. Поки ми тільки попереджаємо, — сказала Маринка.
Тим часом Кам'янка підійшла до головного Вершника Ланцюгів.
— Не забув мене? — запитала вона.
Головний Вершник здригнувся.
— Ти… Ти як?! Ти єдина, хто міг нас перемогти! Тому ми й не пхалися до Печери Драконів! — сказав він.
Кам'янка посміхнулася.
— Атож. Це я. А тепер зникни звідси назавжди.
Головний Вершник Ланцюгів зник.
За ним зникли й усі інші Вершники.
Кам'янка посміхнулася.
Маринка та Оленка знову перетворилися на людей.
Дракони полегшено видихнули.
Найбільший дракон зробив крок уперед.
— Дякую тобі, захиснице драконів. І тобі, Кам'янко. Я — володар драконів. Вони полонили мене, і ніхто не міг мене врятувати… до вас чотирьох, — сказав величезний дракон.
Катя підійшла до нього й погладила по голові.
— Тепер ви всі вільні. У тебе є ім'я? — запитала вона.
— Я просто Володар Драконів, — відповів він.
Катя на мить задумалася.
— Тоді я назву тебе Блейк. Тепер ти вільний, Блейку, — сказала вона.
Блейк схилив голову.
Потім дракони один за одним здійнялися в небо й полетіли.
Катя подивилася на подруг, Кам'янку та Тінь.
— Битва скінчена. Тепер… ріст Тіні, — сказала Катя, дивлячись на дракончика.
Тінь усміхнувся.
Він справді дуже підріс.
У рюкзак він уже точно не містився.
Тепер Тінь був дівчатам приблизно по пояс.
Катя засміялася.
— Ну все, Тінь. Схоже, про рюкзак нам тепер доведеться забути.
— Нарешті! — радісно відповів Тінь . — Я вже давно хотів нормально літати поруч із тобою.