Розділ 7

На уроці Катя та Маринка сіли за одну парту й тихенько розмовляли.
Класна керівниця подивилася на них.
— Катю, Маринко, якщо ще щось скажете, будете сидіти окремо. Катя з лівого боку, а Маринка — тут.
— Ми не будемо, — сказала Катя.
Але раптом школа сильно затремтіла.
Учні злякалися.
— Усі в укриття! Швидко! — крикнула класна керівниця.
Усі побігли з класу.
Але Катя та Маринка зупинилися.
Поруч залишилася Оленка.
Катя подивилася на Маринку.
— Там щось не так.
Дівчата вибігли на подвір'я.
— Стійте! Не йдіть! — крикнула Оленка й побігла за ними.
На шкільному подвір'ї стояв величезний дракон.
Його тіло було обвите важкими ланцюгами, а на ньому сиділи Вершники ланцюгів.
— Оленко, назад! — скомандувала Катя.
Оленка подивилася на неї.
— Ще чого! Чи ти хочеш себе підставити?
Вона заплющила очі.
Навколо неї щось змінилося.
За мить перед дівчатами вже стояла велика вовчиця.
— Гррр! Пішли звідси! — рикнула Оленка.
Катя здивовано подивилася на неї.
«Оленко, ти теж не проста?» — запитала вона подумки.
Вовчиця повернула голову.
«Не проста. Але що означає "теж"?»
Маринка відповіла подумки:
«Ми з Катею теж не прості».
Оленка на мить замовкла.
Потім у її думках прозвучало:
«Тоді давайте всі разом. Дівчата, ви готові?»
«Так!» — одночасно відповіли Катя та Маринка.
Маринка перетворилася на руду лисицю.
Катя заплющила очі.
«Грім, Ігніс та інші дракони! Ви мені потрібні!»
Незабаром у небі з'явилися дракони.
— Грім, будь обережний, — сказала Катя.
«Дівчата, давайте разом. Я з правого боку», — сказала Оленка.
«Я з лівого», — відповіла Маринка.
«Тоді ми з драконами — згори», — сказала Катя.
Дракони здійнялися в повітря.
Оленка кинулася справа.
Один із Вершників навіть не встиг її помітити.
Вовчиця стрибнула вперед і змусила його відступити.
— Ай! Дурна вовчиця! — крикнув вершник.
Оленка сердито гаркнула.
— Що ти сказав?
Вона озирнулася на подруг.
— Ану, дівчата, разом!
Дракони атакували згори.
Оленка рушила справа, Маринка — зліва.
Вершники ланцюгів відступили й зникли.
Коли небезпека минула, Маринка та Оленка знову стали людьми.
Оленка підійшла до дівчат.
— Вдалося! Команда!
Потім вона подивилася на Катю та Маринку.
— А тепер скажіть, хто ви такі? І як я взагалі стала перевертнем-вовчицею?
— Ми теж були в тій печері, — сказала Маринка.
Катя задумалася.
— Дівчата, ви не думаєте, що це була не проста печера?
— Думаємо, — одночасно відповіли Маринка та Оленка.
Катя подивилася на них.
— Я стала захисницею драконів. Маринка — лисицею. А ти, Оленко, — вовчицею.
Оленка кивнула.
Троє дівчат подивилися одна на одну.
Тепер вони знали: їх об'єднувала не випадковість.
Їх об'єднувала Печера Правди та Драконів.