Розділ 6

Після того як Вершники ланцюгів відступили, Катя попрощалася з Громом, Ігнісом та іншими драконами.
— Дякую вам, Грім. Бережіть себе. Ми ще зустрінемося.
«Ти не винна, захиснице…» — почувся голос Грома в її думках.
Катя посміхнулася.
— Па, ми ще зустрінемося. Тінь, пішли додому.
Дракони здійнялися в небо.
Катя підійшла до тата.
— Тату, я тепер можу розуміти драконів у думках. І ще я опанувала силу грому та блискавок — силу дракона Грома.
Тато обійняв доньку.
— Молодець, доню.
Катя раптом усміхнулася.
— Тату, а можна я щось перевірю?
— Що, доню?
Катя подивилася на нього й подумала:
«Тату, ти мене чуєш? Я люблю тебе, тату».
Відповіді не було.
— Доню, якщо ти перевіряла, чи чую я твої думки, то ні, — сказав тато. — Я не дракон. Я просто людина. Твоя мама розповідала, що захисники можуть розуміти думки драконів та інших непростих істот.
— Непростих істот? Це як?
— Ти ж у своїх казках читала не тільки про драконів, а й про перевертнів та інших істот.
Катя задумалася.
— Думаєш, перевертні існують?
— Не знаю. Я ще жодного не бачив.
— А я думаю, що існують, — раптом сказав Тінь із рюкзака.
Катя засміялася.
— Точно! Сьогодні ж школа! Я мало не забула.
Вона швидко одягнулася, посадила Тіня в рюкзак і побігла до школи.
Біля класу її зустріла Маринка.
— Ти якраз встигла, Кать! — сказала вона й обійняла подругу. — Знаєш, я хочу тобі дещо розказати. Але ти не повіриш. У тій печері я зрозуміла, що я…
Маринка замовкла.
Катя раптом почула голос у своїх думках:
«Що я перевертень… лисиця».
Катя здивовано подивилася на неї.
— Я… я перевертень, — сказала Маринка.
Катя одразу обійняла подругу.
— Якщо ти розказала мені свій секрет, значить, я розкажу свій.
Вона відкрила рюкзак.
Звідти визирнула маленька чорна мордочка.
— Це Тінь. Він дракончик. А та жінка на камені в печері — моя мама. Я дізналася, що вона була захисницею драконів, і тепер я теж захисниця.
Маринка широко розплющила очі.
— Вау! Це круто!
— Не дуже. У нас з'явилися вороги — Вершники ланцюгів.
Маринка усміхнулася.
— Я допоможу тобі й драконам. Я теж уже не звичайна. То приймете лисичку в команду?
— Так, — відповіла Катя.
Тінь подивився на Маринку.
— Добре.
— Катю, побігли на урок! — сказала Маринка.
Дівчата зайшли до класу.
Вони ще не знали, що незабаром дізнаються про ще одну незвичайну дівчину…
Оленку їхню подругу .