Розділ 2

Катя швидко озирнулася.
— Тінь, нам треба повертатися до інших. Вони вже, мабуть, шукають мене.
— Тоді сховай мене, — сказав дракончик.
Катя обережно посадила Тіня у свій рюкзак, залишивши трохи місця, щоб він міг дихати.
— Тільки тихо, добре?
— Добре, моя захиснице.
Катя повернулася до групи.
— Катю! Де ти була? — запитала вчителька.
— Я трохи відстала й заблукала, але знайшла дорогу назад, — відповіла Катя.
— Головне, що ти повернулася. Більше не відходь від групи.
— Добре.
Учні пішли далі.
Невдовзі вони побачили велику кам'яну печеру.
Біля входу лежав дивний камінь, а на ньому були викарбувані слова:
«Якщо ти знайшов цей шлях, продовжуй. На тебе чекає завдання».
— Ого, — сказала Маринка. — Схоже на якийсь квест.
— Напевно, це частина екскурсії, — сказала Оленка.
Учителька усміхнулася.
— Саме так. Можливо, для вас підготували невеличку гру.
Катя подивилася на напис і відчула дивне хвилювання.
Вона не знала чому, але їй здавалося, що це не звичайний квест.
— Катю, ти чого задумалась? — запитала Маринка.
— Та нічого.
Раптом із рюкзака почувся тихий голос Тіня:
— Захиснице… це місце незвичайне.
Катя завмерла.
— Ти теж це відчуваєш? — подумала вона.
— Так.
Вони рушили далі.
Через кілька хвилин учні знайшли ще один камінь.
На ньому був намальований дракон, жінка та маленька дівчинка.
Катя підійшла ближче.
Її серце забилося швидше.
Жінка на малюнку була дуже схожа на її маму.
Катя пам'ятала її лише з фотографій.
— Мамо… — тихо прошепотіла вона.
— Що сталося? — запитала Маринка.
Катя не відповіла.
Вона дивилася на малюнок і не могла відвести погляду.
Тінь теж побачив його.
— Катю…
— Тінь, це моя мама?
Дракончик мовчав кілька секунд.
— Так.
Катя відчула, як усередині все перевернулося.
— Звідки ти її знаєш?
— Я знаю історію захисників. Твоя мама була однією з них.
Катя подивилася на наступний напис.
«Спадок переходить від доньки до доньки. Тепер захисницею стала ти».
— Це… про мене, — прошепотіла Катя.
Маринка уважно подивилася на камінь.
— Кать, а ти не думаєш, що це вже не просто квест?
Катя подивилася на подругу.
— Думаю.
Десь у глибині печери почувся тихий звук.
Наче хтось зробив крок.
Катя міцніше стиснула лямку рюкзака.
А Тінь тихо сказав у її думках:
— Нас хтось чекає.