6. Ігри зі смертю

Минув тиждень і Володимиру вже здавалось, що він щоночі ходить на побачення зі смертю, а все пережите та побачене уві сні, невдовзі знаходило підтвердження в реальності – відбувалося насправді.

Довелось прийняти нову дійсність. Він хоч і не мав змоги керувати сном, тими людьми в тілі яких опинявся, їхніми діями та думками, проте намагався помітити якнайбільше різноманітних дрібниць, які могли б допомогти їх розшукати й зрозуміти коли саме до них прийде смерть.

Хлопець чомусь вирішив, що його місія — рятувати інших, пробуючи обманути смерть. А навіщо ж тоді ці моторошні, на диво реальні віщі сни, якщо не мати змоги щось змінити? Звичайно, покійний Юхим дав пояснення цьому, та Володимир, зростаючи на фільмах про різних супергероїв, коміксах про людські надможливості та дідових розповідях про героїчні вчинки партизанів в роки Другої світової війни, не бажав вірити у якесь там прокляття — краще вважати себе сміливцем, який має здібності попереджати та обдурювати смерть, ніж проклятим за гріхи предків. Але, як виявилося, все далеко не так просто і веселково, як він собі це уявляв, оскільки в спробі запобігти черговій побаченій смерті молодий чоловік наробив ще більше шкоди.

Володимиру вдалося відшукати нещасного, смерть якого він пережив та всіма правдами й не правдами вмовив його не йти на будівництво, адже саме там його і очікувала ця стара з косою. Він відвів від нього смерть, проте вже наступного дня саме цей чоловік став винуватцем страшної аварії, врізавшись на шаленій швидкості в інший автомобіль, де разом із ним загинуло ще троє людей, в тому числі й немовля. І цих смертей він не бачив уві сні, тому запобігти не зміг.

Виходило, що в спробі врятувати одного, хлопець власними руками прирік на загибель трьох невинних. Тоді він припустив, що таким чином та стара з косою вирішила покарати його за ці ігри та обман, даючи засвоїти важливу істину: смерть ніколи не відступає, нікого не щадить і боротися з нею марно, а обдурити неможливо, над нею ніхто не владний – вона непереможна. Кинувши ті кволі спроби витягти когось із її міцних, кістлявих рук, молодий чоловік все ж надяг на себе древній оберіг, дивуючись тому, що це дійсно допомагає позбутись нічних жахіть, та більше його не знімав, як того й хотів дід.

Йому довелось повірити в містику, тому детально обдумавши ситуацію, вирішив, що стане останнім проклятим зі свого роду: не буде створювати родину, не матиме дружини та дітей — знав, що тоді доведеться всіх втратити, тому нехай краще ця напасть зникне разом із ним.

І хоч як йому було важко розлучатися з Олею, пересилив себе, переконавши, що ця дівчина заслуговувала кращої долі – того, чого він не здатен дати. Розстаючись, наплів їй зопалу якихось нісенітниць, чим заробив на добрячого ляпаса, якого дівчина «смачно» заліпила йому на прощання, оскільки вирішила, що має іншу, а цією маячнею про різні характери й вподобання лиш хоче прикрити зраду. Так вони й розійшлися різними життєвими шляхами.

Хлопець думав, що ставлячи хрест на власному житті та свідомо прирікаючи себе на пусте існування, позбавиться від усього, але прокляття мало на нього інші плани. Він ще не знав наскільки воно підступне і дає лиш короткий перепочинок – ілюзію спокою, щоб потім, коли вже ніхто не очікує, завдати свого нищівного удару.