Епілог. Вільний птах у напівтемряві: погляд через 12 років

Минуло дванадцять років. На календарі 2026 рік, і наше теперішнє життя стало надто статичним. Останні роки, затиснуті спочатку в лещата коронавірусу, а потім розірвані повномасштабною війною, яка триває вже п'ятий рік (а загалом біда на нашій землі триває довгі дванадцять років), перетворили реальність на щось похмуре і невизначене. Коли не знаєш, що принесе завтрашній день, теперішнє втрачає свої яскраві барви, рух зупиняється, і жити цим сірим сьогоденням стає зовсім нецікаво. 

Саме в такі моменти людський мозок шукає порятунку в минулому. Таким чином Іван знову повернувся до спогадів про свої п'ять місяців в училищі культури. Якими б вони не були — легкими чи каторжними, яскравими чи сповненими депресивного суму, головне, що вони були живими. Тоді життя рухалося, вирувало і було ключем, залишаючи по собі шалений творчий слід.

На жаль, жодне з тих бунтарських відео, знятих на кнопкові телефони, не збереглося. Через кілька років після відрахування Іван прийшов до православної віри. Його перші, палкі неофітські релігійні погляди виявилися занадто радикальними: вони категорично не сприйняли ту колишню підліткову творчість, і в пориві максималізму Іван знищив усі цифрові архіви, включаючи прощальний фільм. 

«Сьогодні, коли я вже здолав той неофітський погляд, я дивлюся на все інакше, — роздумував Іван. — Я не відрікся від Бога і не розчарувався в Ньому. Просто з часом я став набагато краще розуміти, як саме потрібно жити справжнім християнським життям, на які цінності ставити пріоритети, а на які ні. І цей твір, який я зараз тримаю в руках, має стати тією пам’яткою моєї юності, яку вже неможливо буде стерти. Він не пропагує зло чи ероконтент, він показує головне: як людина з роками вчиться усвідомлювати свої дії та давати їм чесні оцінки».

З висоти пройдених років Іван уже давно не має жодних образ ні на сувору Марію Іванівну, ні на «комісара» Сергія Віталійовича. Пройшло надто багато часу, щоб тримати в серці гіркоту. 

«Якщо я тоді своїми вчинками образив чи зачепив когось із викладачів, я щиро прошу за це вибачення, — каже Іван. — Я просто така натура... Я ніколи не вмів підкорятися жорстким системам, не знав, як правильно поводитися в колективі. Тоді, у двадцять років, мені було важко це збагнути, бо мій мозок занадто сильно зациклювався на мені самому та моїх внутрішніх переживаннях».

Він припускає, що й одногрупники могли сприйняти його раптовий відхід як зраду чи слабкість. Але ніякої зради не було. Іван просто загнав себе в глухий кут власною безрозсудністю. У свої двадцять років він спробував зробити те, що інші робили в п'ятнадцять, не розрахувавши власні сили. Його завжди тягнуло туди, з чим його вразлива нервова система об'єктивно не могла впоратися, і це неминуче призводить до емоційного вигорання, депресії та повного безсилля. 

Сьогодні Іван Кіракосаренко відкрито говорить усім своїм минулим супутникам: він любить кожного, хто був із ним у той короткий, божевільний період, і бажає кожному з них великого людського успіху. Його закритість, мовчазність, випадково не сказане при зустрічі «привіт» воно ніколи не було проявом зверхності чи гордині. Це була всього лише глибока, паралізуюча сором'язливість хлопця, який панічно боявся бути зневаженим.

«Звісно, я був би щиро радий знову зібратися з усіма ними за одним великим, гамірним столом... Але життя навчило мене головного: ніколи не потрібно нікому нав'язуватися. Якщо ти комусь неприємний, якщо хтось тебе зневажає, чи ти здаєшся комусь огидним, то краще відступити. Залишити цих людей у спокої. Просто побажати їм усього найкращого у своїх думках і тихо помолитися за те, щоб у їхньому житті все було добре».

Іван вірить, що у кожного, хто гортає ці сторінки, все складається якнайкраще. А якщо ні, то він щиро бажає, щоб усі біди та негаразди якнайшвидше зникли, а наша рідна країна вистояла в цій страшній запеклій боротьбі, ніколи не зникаючи з карти світу.

Епопея закінчена. Історія вільного птаха написана, наче чорнилом на папері, хоча насправді далеко це не так, але вона назавжди зафіксована в часі. 

Слава Україні! 

Героям слава!

2026 рік