XII. Квартет хаосу, «Гусочка» та яйця по-донецьки

Було б несправедливо думати, що в цьому училищному кортеджі, Іван Кіракосаренко та Сергій Гончар тримали оборону самотужки. Окрім них, на режисерському курсі виділялися ще двоє шалено креативних хлопців, які завершували їхній неформальний творчий квартет: Дмитро Щербицький та Олексій Антоненко. 

Дмитро був хлопцем немісцевим, але світловолосим та неймовірно енергійним, він усе схоплював на льоту. На нудних шкільних предметах він зірок з неба не хватав, але на спеціальних дисциплінах, у парі з Сергієм Гончаром, вони творили дива. Це був ідеальний тандем: Сергій виступав як глибокий, технічний режисер, а Дмитро, як пластичний, вибуховий актор, готовий блискуче виконати будь-яку божевільну постановку чи етюд на репетиціях у клубі. Дівчата з їхньої групи на тлі здавалися набагато скромнішими, але їх яскравість полягала в їхньому зовнішньому вигляді, що могло хлопців і спонукати на креативи, а дівчата були просто як джерело натхнення.

Дмитро не захотів жити в гуртожитку. Разом із Олексієм Антоненком вони знімали квартиру на першому поверсі сірої десятиповерхівки. Олексій теж був тією ще творчою жилою: він геніально пародіював Вітальку з популярного тоді серіалу і створив свій власний, абсолютно вірусний танець «Гусочка». Хіт це був чистий, і хоч Іван не знав, чи Олексій вигадав його сам, чи десь підгледів, але на репетиціях «Гусочка» збирала овації. Окрім цього він був худорлявий юнак, який постійно носив футболку зеленого салатового кольору та сірі спортивні штани, що теж могло бути його харизматичним одягом.

Одного дня Дмитро запросив Івана та Сергія до себе на знімну квартиру. Творчий свербіж не давав спокою, і хлопці вирішили перетворити чужу кухню на знімальний майданчик для нового приколу. 

Режисував Сергій, а імпровізував Іван. Камера кнопкового телефона фіксувала чистий, незамутнений абсурд. Спочатку Іван узявся готувати фірмові «яйця по-донецьки», де поклав їх на розпечену пательню прямо зі шкаралупою, не збиваючи. За логікою, вони мали вибухнути, але хлопці вчасно зупинилися, обмежившись лише густою сизою димовухою на всю кухню. Потім Іван із серйозним обличчям почав терти сире м'ясо на звичайній буряковій тертці. А завершилося все серією навчальних роликів: Іван демонстрував на камеру вигадані прийоми карате та детально, з позиції професора, вчив глядачів, як правильно зашивати розірвану матню на літніх бріджах. 

Це було смішно, свіжо і... небезпечно для училищної цензури. Олексій Антоненко та Дмитро Щербицький були настільки в захваті від харизми Івана, що створили в соцмережі сторінку його офіційного фан-клубу. Олексій став головним творцем, а Дмитро адміном-помічником, хоча згодом ведення сторінки перейшло до рук самого Івана.

Ера безтурботного хаосу тривала недовго. Відеоролики із квартири десятиповерхівки дійшли до Марії Іванівни. 

Заввідділення викликала Дмитра та Олексія до себе і виписала їм такий монументальний, залізобетонний «нагоняй», що хлопців наче підмінили. Тінь суворого кабінету лягла на їхній креатив. Вони більше ніколи не погоджувалися зніматися у божевільних відео Івана. Олексій затих, а в Дмитра Щербицького взагалі відбувся серйозний внутрішній злам. 

Незважаючи на свою колишню вітряну та гіперактивну поведінку, Дмитро мав тверді моральні принципи, які після прочухана Марії Іванівни трансформувалися у легке ханжество. Він дедалі частіше почав критикувати нові абсурдні ідеї Івана. 

— Ну, Ваня, це вже перебір... Це якась дурня, треба робити щось серйозніше, — бурчав він у коридорі.

Чи вплинув на нього так сильно страх перед завідувачкою, чи це було його власне дорослішання та усвідомлення, Іван цього не знав. Дмитро на очах інтегрувався в систему, стаючи «стандартним, правильним студентом училища культури». Він не втратив своєї відкритості, шаленої енергії чи бажання до діалогу, але з капітанів андеграунду він перейшов на бік слухняних виконавців.

Кільце навколо Івана Кіракосаренка стиснулося ще на один оберт. Його фан-клуб залишився без адмінів, його акторський квартет розпався, а Сергій Гончар залишався єдиним, хто все ще тримав камеру кнопкового телефона, готовий фіксувати останні місяці цієї дивної, бунтівної епохи.