Розділ 3

До сторожки Марек повернувся з теплим обідом у згортку: поки сидів при дорозі, сонце встигло нагріти тканину. Поїв уже вдома, роззувся й ліг. Сині двері нікуди до завтра не подінуться. Увечері зварив решту денного, набрав води й посидів за столом, підшиваючи один стібок, який пропустив на мішечку. Тепер було видно кінець роботи, і він не мав охоти починати іншу.

Наступного ранку сині двері стояли відчинені. Марек постукав у одвірок і побачив за довгим столом жінку, яка намагалася втримати розгорнутий аркуш ліктем, поки шукала щось у торбі. Замість привітання вона попросила не відпускати дверей. Протяг уже піднімав дальній край паперу.

Марек притримав стулку. Жінка знайшла плоску дерев'яну планку, поклала поперек аркуша й випросталася.

— Тепер можна. Ви до мене?

— До Рути. Покупець із навісу послав. Я поради не несу.

Вона глянула на нього уважніше.

— Уже добра новина. Заходьте. Двері прикрийте, тільки не до кінця: тут без них дихати нічим.

Марек залишив вузьку щілину й зупинився при вільному кінці стола. Рута показала на ослін, але перш ніж сісти, він спер спис у куті, де той не міг упасти на папери.

— Мені сказали, ви працюєте з проходом при мисі Відпливу, — почав він. — У покажчику є місцевий ввід учасників. Учора звірив назву з береговою відомістю. Хочу дістатися до нього й дізнатися про завершення участі.

Рута відклала короткий олівець. На середньому пальці в неї була намотана вузька смужка, потерта там, де лягав дерев'яний край.

— Про саму службу я вам не відповім.

— Про дорогу зможете?

— Покажу, що маю.

Вона зсунула верхній аркуш, відкривши під ним берегову схему. Папір був старий на згинах і новіший на підклеєних місцях. Між двома виступами берега темніла вузька вода; далі розходилися дрібні позначки причалів. Рута повернула схему до Марека й поклала палець біля одного мису.

— Тут. Я була на внутрішньому підході, з прийманням товару. На самому вводі не була. Зараз хочу повернутися для промірів. Мені потрібна не ця стара риска, а вода під нею.

— Її хтось перекрив?

— Воду — ні. Обслуговування взяв Керд. Має свій привід, лебідку, людей. Плата за проведення сама по собі зрозуміла: роботу роблять. Але тепер він пропонує дворам користування тільки через нього. І разовий прохід усе частіше починається з розмови про довгу плату.

Вона витягла з-під планки складений лист. Марек не потягнувся до нього, поки Рута сама не підсунула. У пропозиції було кілька рядків про обслуговування внутрішнього підходу й окремий строк користування. Назва вводу стояла в переліку місць, до яких вели ті самі службові сходи.

— Це вам надіслали?

— Власникові майданчика. Він дав мені прочитати, бо ми говорили про іншу роботу. Я можу зробити карту, перевірити, чи є зовнішній хід, домовитися, щоб її прочитав чужий лоцман. Але спершу треба потрапити туди з людьми й судном. А охочі питають, скільки заощадять, ще до того, як погодяться платити за проміри.

Марек роздивився схему. На зовнішній стороні мису було світле незаповнене місце. Поруч кілька дрібних рисок обірвалися, не доходячи до берега.

— Оце ви ще не знаєте?

— Оце я й хочу виміряти.

— Тоді дивно, що воно вже комусь щось заощаджує.

Рута всміхнулася куточком рота.

— Я теж так сказала. Не всі люблять починати зі слів «поки не знаю».

Вона забрала лист і поклала поряд зі схемою. Марек провів поглядом по намальованому внутрішньому ході. Згадка про ввід була на папері, підхід до нього — теж. Більше з цієї відстані побачити він не міг.

— Я хочу пройти до служби, — сказав він. — Не купувати обіцянку того, що вона зі мною зробить. І не підписуватися на постійну роботу за можливість підійти.

— А мені потрібен шлях, який лишиться після моєї карти. Якщо ви просто шукаєте місце на чужому судні, я ще не маю що запропонувати.

Рута сказала це без прикрості. Вона не шукала для нього вільного кута між своїми справами. Марек пересів зручніше, давши стегну випростатися.

— Судна в мене немає. Є малий човен на зберіганні, на тому березі, звідки виїжджають до моря. Два весла. Для короткого переходу в захищеній воді, не для того, що тут намальовано.

— Може стати в пригоді для висадки. Який корпус?

Він описав розмір, стару накладку й верхню дошку, яку вже лагодили. Не став робити з купленого човна кращу річ, ніж та була. Рута слухала, часом ставила коротке питання. До слова про ремонт повернулася двічі: де саме пошкоджене й чи бачив він після того човен на воді.

— Після зберігання ще не бачив, — відповів Марек. — Спершу заберу й перевірю.

— Отже, поки човен у нас тільки на словах.

— У вас — так. У мене є знак і папір.

Вона засміялася вже вголос.

— Добре. А ви самі що вмієте, крім того, що бережете чужі карти від списа?

Марек глянув на кут, куди його поставив.

— З оснасткою можу допомогти. Побачити, де деталь тримають не тим, чим слід. Дрібне поправити, якщо розумію будову. Важкого зараз на себе не візьму.

Рута кивнула на смугу при долоні.

— Рука?

— І рука. Нога на довгому підйомі теж починає мати власну думку. Є кілька способів впливати на малу деталь, але ними не можна замінити підпору, людей і добру мотузку. Обіцяти, що відкрию будь-що, не буду.

— Я про будь-що й не питаю. Мені вже пропонували людину, яка «відчуває берег». На питання, чи міряла глибину, образилася.

Марек усміхнувся. Рута не попросила тут-таки показати вміння. Повернула до себе схему, звільнила ослін від торби й сіла. Уперше за весь час вони опинилися на одному рівні, без столу між його очима та її руками.

— Є Саген, — сказала вона. — Той власник майданчика. Йому вигідно, щоб судна могли приходити не тільки за Кердовою згодою. Готовий говорити про гроші й робочий берег, але тримати землю заради самої ідеї не збирається. Я своїх маю шістдесят. На всю справу не вистачить.