Розділ 2

До Осми Марек вийшов після сніданку. Узяв свій примірник найму, пляшку, загорнутий обід і спис. Рюкзак лишив у сторожці. Двері відімкнув удруге, бо вже біля роздвоєної яблуні згадав про аркуш на столі; зачиняючи знову, вирішив, що на цьому сьогоднішня перевірка пам'яті має скінчитися.

Прохід між садами вивів на знайому дорогу. Звідси вже було чути поселення: стукало дерево, хтось перегукувався біля воза, за низькою огорожею сипали щось у широку посудину. Марек ішов, помічаючи, де можна перепочити на зворотному шляху. Два місця виявилися приємні, третє — надто сонячне. Його він залишив людям, яким ще холодно.

Проти олійниці знайшов двір із відчиненою хвірткою. Під навісом стояли порожні діжечки. Жінка в темному фартусі тримала одну нахиленою, а хлопець пробував витягти з неї тканинну затичку. Жінка підняла очі на Марека, не випускаючи діжечки.

— Ви Осма?

— Я. Якщо по олію, то навпроти.

— По хату.

— По яку?

— Сторожку за садами. Веса видала мені ключ.

— А, Марек. Зачекайте трохи.

Хлопець нарешті витяг затичку; на його руці лишилася темна смуга. Осма поставила діжечку, попросила віднести її до решти й відразу спинила хлопця:

— Порожню не коти боком до тих. На ній старий обруч.

Той узявся обома руками. Осма дочекалася, поки він поставить діжечку, тоді витерла свої пальці об фартух і запросила Марека під навіс, у затінок. На столі лежали клапті тканини для затичок і короткий список посуду. Вона зібрала тканину до кошика, звільнивши сухе місце.

Марек розгорнув свій аркуш.

— Прийняв усе, як було написано. Дах сухий, воду знайшов. Позначку поставив, але до вас тільки тепер дійшов.

Осма прочитала, звірила день і дістала з тонкої книги свій запис умов. Папір притисла маленькою дерев'яною кришкою, бо вітер раз у раз піднімав край.

— Шість прийняла Веса, як домовлялися. Тут усе є. Нижчу дошку побачили?

— Побачив. Уже знаю її краще, ніж деяких людей.

— Гаряче носити там обережно. Вона не провалиться, під нею ціле. Перестелити хотіла, та майстер пішов на інший двір.

Марек кивнув. Осма занотувала приймання й повернула примірник. Поставила кришку вже на свою книгу.

— Ще щось із хатою?

— Ні. Добре там. Хотів уточнити: якщо надумаю піти раніше, ключ принести вам сюди?

Осма на мить затримала руку на книзі.

— Ви вже йдете?

— Поки ні. Може, доведеться з'їздити. Я ще нічого не вирішив.

— Якщо просто вийдете на кілька днів, хата ваша до записаного ранку. Ключ носіть із собою. Якщо здаєте зовсім, скажіть, коли оглянути. Посуд лишаєте за описом, своє забираєте. Плату за решту днів я не повертаю.

— Розумію.

— І не треба залишати ключ у дверях. Один так зробив, а потім повернувся по торбу. Торба ціла, зате я пів дня шукала, кому можна передати його хату.

Вона глянула на стежку за хвірткою. Хлопець саме повертався й ніс затичку двома пальцями, наче та могла зіпсувати йому всю руку. Осма показала на воду при навісі.

— Помий, потім їстимеш. А ту тканину не кидай у чисту.

Марек сховав папір, притримуючи від вітру. До кінця найму ще був час. Осма вже повернулася очима до своїх діжечок і, здавалося, чекала тільки, поки він звільнить сухий край стола.

— Ще спитаю, якщо знаєте. Де тут дивляться довідки про місцеві служби для учасників Системи?

— Які служби?

— Приймальні місця. Мене цікавить завершення участі.

Осма посунула кошик ближче до себе.

— Не знаю, де таке роблять. При дворі ваг є писар. Він має загальний покажчик місць, люди питають у нього дорогу. Чи є там ваше — не скажу.

— До нього можна сьогодні?

— Після полудня зазвичай сидить. Сьогодні ще приймають із нижньої дороги, тож може й довше. Стіл у кімнаті зліва від ваг, не при комірнику.

Хлопець поклав вимиту затичку на край стола. Осма зняла її й поклала на окрему дошку.

— Мокра ж. Я її тепер у книгу маю загортати?

Хлопець щось пробурмотів про вільне місце. Марек прибрав власний аркуш остаточно й подякував.

— То поки мешкаєте? — спитала Осма вже вслід.

— Так.

— Добре. Як визначите день здачі, приходьте завчасно. Мене теж можна не застати вдома.

Марек пообіцяв і вийшов на дорогу.

Біля олійниці пахло теплим насінням. На низькому прилавку стояли глечики, поруч лежало щось пласке, золотаве по краях. Марек спинився роздивитися. Продавець відкинув тканину з лотка й назвав ціну, прийнявши зупинку за намір купити.

Марек глянув на їжу, потім на свій згорток. Обід у нього вже був, а запах сам по собі нічого не коштував. Він подякував і відійшов до лави при дорозі. Звідси можна було бачити, як під навіс олійниці закочують мішки. Двоє чоловіків брали один разом, розгойдували, ставили на край. Рух був зручний для цілих плечей. Марек поворушив своїм, дістав обід і взявся до нього.

Після їжі хотів дійти й до писаря. До полудня лишалося небагато, двір ваг стояв за кількома поворотами. Він навіть підвівся й рушив у той бік, але на першому ж повороті відчув, як нога починає берегти себе. Далі довелося б сидіти, чекати, а потім іти ті самі кілометри назад.

Марек постояв коло огорожі. Ранкова легкість не зникла назавжди — він просто встиг витратити її на дорогу. Писар міг почекати до завтра. Він повернув у бік садів і на першому з намічених місць сів, поклавши спис на коліна. Звідси теж пахло олійницею, тільки слабше.

Сторожка зустріла затінком. Марек роззувся, оглянув п'яту, вимив ноги й ліг. Плече перестало тягнути ще до сну. Коли прокинувся, сонце було нижче; можна було повечеряти й набрати води без поспіху. Аркуш найму він прибрав до решти паперів. Завтра брати його не потрібно було.

До двору ваг Марек прийшов наступного дня ближче до полудня, коли писар уже сидів на місці. Дорогою двічі відпочив. У кімнаті ліворуч від ваг стояла лава для відвідувачів, і він одразу зайняв вільний край, не чекаючи, поки хтось дозволить.