Розділ 28

Віка
Я вийшла з лікарні і застигла. На парковці стояв чорний джип, а з нього вийшов до болю знайомий мені хлопець. 
— Діма?- перепитала я, коли він схопив мене за руку і потягнув у машину.- Куди ти мене тягнеш?
Він нічого не відповів. Лише посадив мене в джип, а сам сів за кермо.
— Ти чуєш мене?!- крикнула я. - Невже ти зв'язався з ним?
— А ти думала, що я просто так змирюся з тим, що ти вибрала його?- огризнувся хлопець.
— Та до чого тут це? Ти хоч розумієш, що мій батько може померти? 
— Мені якось байдуже.
— Не можу повірити. - прошепотіла я і взялася за голову. - Ти ж говорив, що кохаєш мене.
— Так і є.
— Тоді чому ти це робиш? Чому допомагаєш батькові Артема?
— А ти як думаєш?
— Невже це все для того, щоб ми з ним розійшлися?
— Такий наш план. Кожен отримує те, що хоче. Вони Артема, а я - тебе.
— Як Олександр Володимирович знайшов тебе?
— А хто сказав, що це все він? 
— Тобто він не замішаний в цьому?
— Звісно він має певні зобов'язання, але керує цим всім не він.
— Хто ж тоді?
— Скоро дізнаєшся. Я впевнений, ти будеш здивована. - сказав Діма і посміхнувся.
— Куди ти мене везеш?
— В одне прекрасне місце. Ти його дуже добре знаєш.
Всю дорогу ми їхали мовчки, але з кожним новим кілометром, дорога ставала все більш знайомою. Ми зупинилися біля будинку, в якому я не була більше року. Він був таким знайомим, але водночас таким чужим. 
— Що ми робимо біля мого будинку?
— Терпіння, Віко. Ти задаєш багато питань.
Діма боляче схопив мене за лікоть і потащив у будинок, який виявився відчиненим. Із вітальні доносилися голоси і хлопець провів мене саме туди. На дивані сиділа Настя, а Олександр Володимирович у кріслі навпроти.
— Що ви за людина?- почала кричати я і накинулась на нього.
Та я не встигла навіть доторкнутися до чоловіка, як Діма схопив мене і кинув на диван біля Насті. Вона моментально встала і подивилася на мене жахливим поглядом. 
— Що ви від мене хочете?- спитала я твердим голосом.
— Ого,ти ще питаєш? Ніби і не здогадуєшся.- сміючись сказав Олександр Володимирович.- Ну і смішна ти.
— А мені чомусь зовсім не весело.
— Ох, і чому ж?- тоненьким голосом сказала Настя. - Може попросимо Діму, щоб розвеселити тебе?
— Я не проти.- усміхаючись сказав хлопець, а я подивилася на нього з відразою.
— Що я вам всім зробила?
— Нуууу, - Настя постукала пальцем по губах, ніби задумалась.- Напевно зруйнувала наші життя.
— Ого!- сказала я. - І чим же я його вам зруйнувала?
— Тим, що забрала у мене те, що ніколи не було твоїм.
— Артем не якась там річ, щоб я його забирала! Я не винна, що він покохав мене! 
— Та ти просто його заплутала!- Настя почала кричати.- Він весь час любив тільки мене! Ти хотіла, щоб він тебе добивався, а Артем любить гратися ,от тому і був з тобою! Ти була для нього, так би мовити, завданням. 
— Ой, та невже? - я встала навпроти неї і голосніше заговорила. - Якщо Артем вибрав мене, а не тебе, то може проблема зовсім не в мені? Може це ти винна в тому, що він не захотів тебе у своєму житті?
— Дорогенька, ти себе бачила?- вона взяла моє волосся у свою руку. - А тепер подивися на мене. Як думаєш, кого з нас швидше виберуть хлопці.
— А мені не треба, щоб мене обирали.- сказала я і відкинула її руку від себе. - Мені достатньо того, що Артем кохає мене.
— От же ж ти мене дістала!- роздратовано скрикнула Настя і вже хотіла мене вдарити.
— Зупинись!- крикнув на неї Олександр Володимирович. - Ти ж бачиш,що вона провокує тебе.
— А нам обов'язково тримати її тут? 
— Такий наказ зверху.
— І довго нам ще це терпіти?- Настя подивилася до чоловіка.
— Завтра з'явиться наш головний.
— Про що ви говорите?- я здивовано подивилася на них.
— Ох, та вона ж не знає?- засміялася Настя. 
— Не знаю чого?
— Ти думаєш ми всі як тут зібралися? 
— Я..не
— Правильно, не знаєш. А тому,що є ще одна людина,якій ти зруйнувала життя і єдине, чого вона хоче - помсти.
— Про кого ти говориш?
— Не сьогодні. Дізнаєшся про все завтра.- сказав Олександр Володимирович. - А нам з тобою, Настю ,пора вже йти. 
— Ти залишаєшся тут.- сказала мені дівчина. - А Діма пригляне за тобою, щоб не наробила дурниць.
—Чекайте, а як же мій батько? Я хвилююся за нього,я не можу бути тут поки він у лікарні!- сказала я і відчула на очах сльози 
—Мені байдуже на твого батька.- відповів Олександр Володимирович. - Ти залишаєшся тут і якщо ти комусь повідомиш про те, що зараз знаходишся в цьому будинку,то твій батько просто помре. Головне, щоб Артем нічого не дізнався.Якщо раптом він приїде сюди, то твій батько буде мертвий.
— А що буде далі? Ви вб'єте мене? Будь ласка, робіть що хочете,але не чіпайте тата. Він не заслуговує такої долі. 
— Звідки ти знаєш чого він заслуговує? Може та людина, яка керує цим всім хоче помститися не лише тобі, а і йому. Подумай дуже добре, а головне не роби дурниць. Ти про все дізнаєшся тільки завтра і не раніше.
Олександр Володимирович і Настя розвернулися та пішли у сторону виходу. А я залишилася з Дімою. Весь час хлопець спостерігав за мною, а я тим часом плакала. Він вирішив, що мене потрібно заспокоїти, тому підійшов ближче і обійняв. Я одразу ж відштовхнула його від себе.
—Не торкайся мене!-кричала я на нього,- Ти не маєш права навіть дивитися в мою сторону після того, що зробив! Я не можу повірити, що ти такий зрадник. Я шкодую про те, що впустила тебе у своє життя, а тим більше,кохала колись. 
— Ти неправильно все розумієш.Я хочу, щоб ти була щаслива А з ним ти завжди будеш страждати. Це єдиний вихід, щоб ти побачила, що вам не варто бути разом. Єдине, чого я хочу, щоб ти була моєю.
— Я ніколи не буду з тобою!- почала кричати я.- Тому що мені байдуже на тебе. Я не буду хвилюватися, якщо ти пізно повернешся додому. Я не буду плакати, якщо ти покинеш мене. А знаєш чому? Тому що я не кохаю тебе! Якщо ти хочеш, щоб я хоч якось тебе поважала, то допоможи мені врятувати батька.
—Не проси мене про це, бо я ніколи цього не зроблю. Чого б тільки ти мені не пообіцяла, я все одно цього не зможу зробити. 
— Але чому?- я почала знову плакати.
— Тому що від цього буде залежати моє життя.
— Хто ця людина? Хто хоче моєї смерті? 
— Я не знаю, Віко.- хлопець подивився мені в очі.
— Але як ти можеш не знати?
— Мене покликала сюди Настя. Після того, як Артем її покинув, вона знайшла мене. Спочатку я хотів відмовитися, але потім зрозумів, що справді хочу бути тільки з тобою, тому і погодився на це все. Звісно я хвилююся за тебе, але для мене набагато важливішим є те, щоб ти  повернулася до мене.
— Невже ти справді думаєш, що я повернуся до тебе після такого твого вчинку?
— А хіба ні?
— Я по-твоєму ідіотка? Чи може остання дурепа? Тут справа навіть не у коханні, а у тому, що я ніколи не зможу тобі довіряти!
—Нічого,час допоможе. Якщо ти покинеш Артема, то все буде дуже навіть добре.
— З чого ти взяв, що Артема не буде у моєму житті? Я не покину його, а він мене. В будь-якому випадку це все закінчиться і ми повернемося до нормального життя.
— Навіть не надійся, що все буде так,як ти кажеш.-  Діма злісно подивився на мене і підійшов трохи ближче.- Ти будеш моєю, зрозуміла?
Я почала відступати, але зіткнулася колінами із диваном. В наступний момент я сиділа на дивані і зі страхом дивилися на хлопця, який наближався все ближче і ближче. На ходу він почав знімати куртку.
— Що ти робиш?- налякано спитала я.
— Хочу зробити тебе своєю.- він посміхнувся мені.
— Будь ласка, не роби цього. 
Потім я побачила, як його куртка полетіла на підлогу а хлопець почав знімати футболку. В наступну секунду він накинувся на мене і почав наполегливо цілувати. Я опинилася притиснутою його тілом до дивана. Я сильно кричала, але нічого не допомагало. Він був наче божевільний. Я відчувала його руки всюди. Він просувався своїми брудними лапами мені під майку, а я лише безперестанку благала його зупинитися.
— Ну чого ти,Віко? Я знаю що ти не така свята.
—Дімо, будь ласка, перестань...- схлипуючи сказала я.
— То значить йому дала, а мені відмовляєш! В тебе з ним точно щось було.- Діма почав розривати мою тонку майку і я залишилася лише в бюстгальтері.
— В мене нічого з ним не було. Хватить!- знову благала я, але все марно. 
Діма почав розщіпати мої штани, а я намагалася вирватися. Потім він вдарив мене по обличчі, щоб я не рухалася. Руками я махала в різні сторони в пошуках чогось, що могло б мені допомогти. Потім на тумбочці біля дивану я намацала якусь статуетку і вдарила його нею по голові.
— Ах ти ж сука!- крикнув хлопець і схопився за голову. 
Я скористалася моментом і побігла в сторону виходу. Але на превеликий жаль двері були зачинені. Я почула, що хлопець почав підніматися, тому побігла швидко по сходах на другий поверх. На щастя, кабінет мого батька був відчинений, а там в столу у шухляді завжди стояв ще один запасний ключ. Я почала швидко ритися і знайшла його. Мої руки сильно тряслися, але я все ж таки зачинила двері. Коли я перекручувала другий раз, то почула за стіною кроки Діми. Він знервовано ходив туди-сюди, але не міг знайти,  в якій сасе кімнаті я знаходжуся.
— Чорт!- почула я його крик  з коридору.
Коли кроки хлопця почали віддалятися, я впала на підлогу і голосно заридала. Господи, це було так жахливо! Я хотіла змити з себе його дотики, його брудні руки. Мені було нестерпно думати про те, що було б, якби я не врятувалася. Але хіба я знаю, що буде завтра? Мені страшно,навіть дуже. Господи,коли це все закінчиться? А як там тато?Артем напевно хвилюється за мене, але я не хочу щоб він знаходив мене, бо  тоді помре мій батько. Як же це все складно! А хто ця людина, яка хоче нам помсти? Я плакала, і плакала і не могла ніяк заспокоїтись. Мені було дуже боляче, але нічого не вдієш. З самого ранку я просиділа під дверима, але раптом почула якийсь шум. Я знала, що рано чи пізно мені прийдеться вийти звідси. І цей час настав.
— Вікуся?- солодким голосом заговорила Настя. - Виходь. Ми ж не будемо на тебе довго чекати.
Я знала,що мені треба піти до них, бо якщо я сама нічого не зроблю, то мене ніхто не зможе врятувати. Сильно вагаючись, я все ж відчинила двері і вийшла в коридор.
— Вигляд в тебе якийсь не дуже.- сказала Настя і скривилась.
Я стояла в подертій майці, з якої було видно бюстгальтер. Моє волосся було у жахливому стані, а біля губи засохла кров. 
— І що тільки Артем в тобі знайшов?- спитала дівчина і пішла вниз.- Ходи за мною.
— А Д-д-ді...- я навіть не могла вимовити його імені, бо мене починало трясти.
— Його там нема. Ми знаємо про те, що вчора сталося. Пішли вже.
— Гаразд. 
Я слухняно йшла за нею у вітальню і не знала, що буде далі. Я ледь трималася на ногах через втому і стрес. Коли ми зайшли у вітальню, то я відразу ж помітила Олександра Володимировича, але біля нього стояла ще якась жінка. 
— Прийшла нарешті!- повідомив їй чоловік.
Жінка повернулася, а мені ледь щелепа не відпала. Це не може бути правдою. Це якийсь страшний сон. Ну чому доля так сильно знущається з мене?
— Вікусечко, донечко, ти не впізнаєш свою матусю?- сказала до мене жінка , а я не можу навіть слова вимовити.- Як же ми давно не бачилися?
— Ти мені не мати!- грізно сказала я, коли прийшла до тями. 
— А хто ж тоді виховував тебе стільки часу? Хто через тебе постійно страждав і не міг насолоджуватися життям?
— Я тобі нічого не зробила.- сказала я і відчула,що у мене закрутилася голова.
— Нічого не зробила? Та ти постійно наговорювала на мене своєму батькові! Через тебе він мене покинув! Це ти в усьому винна.- почала кричати Тамара, моя мачуха.
— Він дізнався про твої погані замисли,от і викинув тебе за двері. Я тут ні при чому.
— Аякже! Звісно ти ні при чому! А звідки він про все дізнався? Пташка нашепотіла?
— Я не знаю, чесно.- сказала я і почала плакати.
Мені набридло. Як же мені це все набридло! Ми почули стукіт у двері і всі завмерли. Я не знала хто ще сюди прийшов, але якщо це буде ще хтось ,кому я «зруйнувала життя», то я зовсім не здивуюся. 
— Це напевно Стас!- сказала Настя і пішла відчиняти.
Стас? Невже він теж про все це знав. І вона була права. Всередину зайшов Стас, але не один. Біля нього стояв розлючений Артем. Коли він подивився на мене, то став ще більш злим.
— Тату, якого біса ти витворяєш?- сердито спитав Артем.
— Це ти йому все сказала?- крикнув до мене чоловік. 
І тоді до мене дійшло. Батько Артема думає, що він дізнався про все через мене, але я ж нічого не говорила.
— Ні. Це не я!
— Що я тобі говорив? - чоловік розлючено подивився на мене.- Я лише попросив, щоб ти не розповідала Артему, але ти не послухалась. Ти сама знаєш, що я зараз зроблю.
Чоловік витягнув телефон і почав набирати якийсь номер.
— Ні!- крикнула я. - Ні, будь ласка. Не робіть цього! 
— Відключай!- сказав він комусь в телефон, а я впала на підлогу.
— Ні, ні, ні.- продовжувала кричати я. - Не вбивайте мого батька, прошу...