Розділ 27

Віка
Артем пояснив мені всю ситуацію, а я була здивована такій правді. Виявляється, він знав про запис ще до того, як я його віддала. Саме через батька він зробив пропозицію Насті. Єдине, чого я ніяк не могла зрозуміти, так це, чому він не розповів мені одразу про свій план. Звісно весь цей час мені було б не просто, знаючи, що він зобов’язаний бути з Настею, але це було б не так боляче. Я хотіла йому пробачити, кинутися в обійми і ніколи не відпускати, але моя гордість не дозволила цього зробити. Я відштовхнула його. Нехай він спершу розбереться зі своїми проблеми, а тоді вже поговоримо про нас. Як я і думала, наступного дня Артем прийшов до мене додому.
— Привіт.- привітався хлопець і оглянув мене у весь зріст.
— Привіт.- здивовано сказала я, бо вже було досить пізно.
— Вибач, що потурбував так пізно.
— Та нічого.- сказала я і відійшла від дверей. - Зайдеш?
— Так. Я маю тобі дещо розповісти.
Артем пройшов всередину і я запросила його на кухню.
— Чай, каву?- запропонувала я.
—Води, будь ласка.
Я налила склянку води і поставила перед ним. Ситуація була якоюсь дуже напруженою, бо жоден з нас нічого не говорив.
— Ну то що ти хотів мені розповісти?- врешті-решт спитала я.
— Сьогодні я поговорив з батьком і він дуже сильно злий на мене, бо я виявився, як він каже, зрадником. Звісно я пригрозив йому, тому думаю,що тато не буде більше тобі погрожувати.
— А ти як?
—  Чесно, навіть не знаю. З однієї сторони він наробив стільки поганих вчинків, що заслуговує бути покараним, а з іншої - він мій батько. І завжди ним буде. 
— Ти б пробачив йому, якби він змінився?
— Не впевнений. Виявилося, що весь цей час я зовсім не знав його справжнього. А зараз я боюся того, що можу знову йому повірити.
— Знаєш, люди міняються.- сказала я і взяла його за руку.
— Навіть такі, як він?
— Так. 
— Тобі все одно треба бути трохи обережнішою.
— Ти ж казав, що мені нічого не загрожує?
— Є ще одна проблема і її ім'я Настя.
— А ви досі разом?- я трохи опустила погляд.
— Звісно ні. Я порвав з нею. І про ніяке одруження навіть не може бути і мови.
— Тоді в чому проблема?
— Вона може тобі щось зробити. Все ж таки Настя дуже злопам'ятна людина. Я сказав їй, щоб вона тебе не чіпала, але ж всяке може бути.
— Артем, сумніваюся, що вона мені щось зробить.
— Будемо надіятись, що все вже по заду.
— Не хвилюйся, тепер все буде тільки добре. - сказала я і посміхнулася.
— А як щодо нас?- Артем подивився мені в очі.
— Ну не знаю.- сказала я і повільно піднялася.- Я тут подумала, що ми з тобою не надто близько знайомі.
— Тобто?- хлопець підняв одну брову.
— Ну мені здається, що перш ніж будувати стосунки людям потрібно більше дізнатися один про одного.
— Та невже?- я помітила вогники в його очах.
— Так. Для цього хлопці запрошують дівчат на побачення.
— То ти хочеш,щоб я тебе запросив на побачення?
— Ну якщо ти не проти, звичайно.- відповіла я і посміхнулася.
— Гаразд. Віко, ти підеш зі мною завтра на побачення?
— Я подумаю над твоєю пропозицією і повідомлю.
— Он як значить?- Артем посміхнувся і я теж не втрималась.
— І, до речі, вже дуже пізно. Не можна до молодих дівчат приходити вночі.
— Вже йду. Не хвилюйся.- Артем піднявся і пішов у коридор.
— Тоді, до завтра?- спитав хлопець, коли стояв у дверях.
— Я напишу тобі чи згодна.
Потім він вирішив мене поцілувати, але я закрила його губи рукою.
— Ніяких поцілунків. - сміючись сказала я. - Перших п'ять побачень точно. 
— Ти вирішила мене помучити?
— Бувай.- сказала я і виштовхнула його за двері.
Я повернулася до себе в кімнату і не могла стримати посмішки. Невже це все вже закінчилося і ми нарешті будемо щасливими? Десь через годину мені прийшло повідомлення від Артема, де він питав у мене моє рішення. Деякий час я не відписувала, але потім написала,що на одне побачення погоджуюсь, а там побачимо. Наступного дня я почала збиратися на побачення. Як добре,що зараз літо і вибір одягу великий. Я не знала куди саме мене поведе Артем, але вирішила вдягнути блакитну сукню і балетки. Волосся я зав'язала у тугий хвіст, а макіяж зробила максимально легким. Я спустилася на вулицю і посміхнулася яскравому сонечку. Артем вже чекав на мене, спершись на автомобіль. Виглядав він як завжди неймовірно привабливо. Здається, звичайні сині джинси і біла футболка, але на ньому це все виглядало по-іншому. 
— Привіт.- привіталась я і посміхнулась.
— Це тобі.- сказав хлопець і витягнув з-за спини букет волошок.
— Ох, Артем! - здивовано сказала я, коли приймала букет.- Це мої улюблені квіти! Дякую.
— Ну перше побачення, як-не-як.- відповів Артем і відкрив мені дверцята машини. 
— Ти змінив автомобіль?- спитала я ,коли сіла в салон новенької Ауді.
— Довелося. Тоді, після аварії. - сказав хлопець і міцно стиснув руль.
— Як тоді вийшло так?- обережно спитала я.
— Їхав на великій швидкості.
— Але ж це не вперше. 
— Не знаю. Був тоді розлючений і не помітив попереду дерево, а кермо не встиг вивернути.
— Мені шкода.- просто сказала я.
— Я сам винен.
— Куди ми їдемо?
— Побачиш зараз.- відповів Артем і посміхнувся.
Ми зупинилися біля якогось парку. Квіти я залишила в машині, а ми з Артемом пішли по доріжці. Він взяв мене за руку, а я і не пручалася. Коли ми ще трохи пройшли, я побачила атракціони.
— Ти привів мене в парк розваг!- радісно скрикнула я.
— Так.- засміявся хлопець.- Я так розумію, що це було правильне рішення.
— Та це просто неймовірно! Ти навіть не уявляєш, як давно я не була на атракціонах.
— Ну радий, що вгадав з місцем. Ну то що? 
— Давай спершу на ті качелі.- я показала на високу споруду, з якої на ланцюгах висіли качелі.
— Пішли.
Артем взяв мене за руку і ми побігли туди. Це було дуже класно. Ми ніби знову повернулися в дитинство. Я відчувала себе такою щасливою і живою, що забула про все на світі. Потім ми пішли ще на чортове колесо. Артем сидів біля мене, а я сперлася на нього і їла солодку вату. Мені було так спокійно і комфортно. Цей день був найпрекраснішим у моєму житті. Я розуміла, що Артем - це та людина, без якої мені буде дуже важко. Ми проїхали десь п'ять кіл, а потім ще пішли на морозиво. Весь час ми сміялися і я була справді щасливою. 
— Дякую тобі за сьогоднішній день.- щиро сказала я, коли ми стояли під моїм будинком.
— Я радий, що тобі сподобалося.
— Ти навіть не уявляєш, як сильно.
— Ну і? Підеш зі мною на ще одне побачення?
— Ну-у-у,- протянула я,- В принципі, сьогодні було непогано, тому я подумаю.
— То ти знову захотіла мене мучити?
— Трішки.
— Ну гаразд. Подивимось на скільки тебе вистачить.
— Ну подивимось.- сказала я і пішла до під'їзду.
Та раптом я зупинилася. Може я дійсно дарма трачу час? Хтозна, що на нас чекає у майбутньому, хіба не краще насолоджуватися одне одним, поки є можливість. Не довго думаючи, я обернулася і підбігла назад до Артема. Я зупинилася біля нього і поцілувала. Зі всією пристрастю і коханням. Я бачила,що він був здивованим, але йому теж сподобався такий мій вчинок. Ми не просто цілувалися, а ніби зізнавалися у коханні. Цей поцілунок був пристрасним, але водночас таким ніжним. Я повністю віддалася своїм почуттям і мені навіть не хотілося відпускати Артема.
— Щось ти швидко здалася?- сказав усміхаючись Артем, коли я відступила.
— А ти хотів чекати п'ять побачень?
— Я кохаю тебе. - просто сказав хлопець, а я посміхнулася ледь стримуючи сльози.
— Я теж.- тихенько прошепотіла я і повернулася до себе в квартиру.
Наступний день був таким же насиченим. Ще залишався тиждень до початку нового навчального року і ми весь час проводили разом. В Артема покращилися стосунки з матір'ю, а також він пробачив Єгору. Сьогодні в нас мало бути чергове побачення і я з нетерпінням чекала на приїзд хлопця. Ми мали поїхати у якесь особливе для Артема місце. Коли я наносила ще один шар туші, то почула, що до мене хтось телефонує. Це була тітка Еля. Дивно, вона ніколи не дзвонила до мене, та ще й так пізно.
— Так?- спитала я.
— Алло, Віко...- сказала схлипуючи тітка Евеліна.
— Щось сталося?- схвильовано спитала я.
— Твій батько...
— Щ-щ-що з ним?
— Він в лікарні. На нього напали. В нього ножове поранення.
— Як таке може бути?- я відчула, як на очі почали навертатись сльози і повільно сіла на крісло.
— Я не знаю! Я нічого не знаю! Мені страшно, Віко.- плачучи говорила тітка Еля.
— Я-я-я скоро буду.
Я швидко вибігла з квартири навіть не взявши з собою ніяких речей. Я боялася за життя батька. Кому це потрібно? Для чого? Я вибігла на вулицю і помітила біля під'їзду знайомий автомобіль.
— Віко, куди ти біжиш?- спитав у мене Стас, коли я бігла невідомо куди.
— Мені...мені треба додому.- сказала я крізь сльози.
— Куди?- перестав хлопець і подивився на мене, як на божевільну.
— До себе додому. До батька. Він...він помирає.- я впала на брудний асфальт і почала голосно ридати.
— Спокійно,- сказав Стас і підняв мене. - Я відвезу тебе, добре?
— Гаразд. - ледь вимовила я і він посадив мене у свою машину.
Дорога була дуже довгою. Я була дуже вдячна Стасові за те, що він підвіз мене. Весь час до мене дзвонив Артем, але я тільки написала йому, що повертаюсь додому, бо батько потрапив у лікарню. Звісно мені хотілося, щоб він підтримав мене, сказав такі потрібні мені слова, але також я розуміла,що зовсім не хочу ні з ким розмовляти. Стас купив мені якесь печиво і насилу змусив їсти. Мені не хотілося ні пити, ні їсти, ні спати, нічого. Все про що я думала, так це про тата. Коли ми нарешті під'їхали до лікарні, то я відразу ж побігла до його палати.
— Що з ним?- схвильовано спитала я в тітки Елі. - Скажіть, що він буде жити.
— Він ще непритомний і його стан досі важкий. 
— Чорт!- сказала я і сіла на крісло. - Як це взагалі сталося?
— Він повертався додому, але його перестріли якійсь чоловіки. Зав'язалася бійка і його поранили.
— Звідки ви це знаєте?
— Це все сталося на парковці біля вашої фірми, а там були камери спостереження.
— Тих чоловіків впізнали?
— Ні. Вони були в масках.
— Але як?- продовжувала плакати я.- Через що?
— Навіть не маю уявлення. 
Через декілька хвилин я помітила в себе на телефоні повідомлення від невідомого номеру.
« Я попереджав тебе, пам'ятаєш? Я вирішив дати тобі час трохи порадіти, але дехто переконав мене, що вже прийшов час діяти. Це було найменше з того, на що я здатен. І я не один. Нас, тих кому ти зруйнувала життя, дуже багато. Якщо хочеш, щоб твій батько вижив, а близькі не постраждали, то виходь на парковку біля лікарні. Там тебе буде чекати добре знайома тобі людина і відвезе тебе до мене. Я знаю, що ти розумна дівчина, тому надіюсь, що ти приймеш правильне рішення. Якщо про це хтось дізнається , а особливо Артем, то моя людина за секунду відключить апарат підтримки життя у палаті твого батька. 
Я чекаю.»
Чорт! Що мені тепер робити? Я заглянула з вікна в палату батька і помітила там якусь дівчину.
— Хто вона?- спитала я в тітки Елі.
— Доглядальниця. Вона постійно там.
— Зрозуміло.
Значить це правда. Вони справді можуть вбити батька. Звісно я знала хто це все підлаштував, тому зібралася з духом і вийшла на парковку...