Розділ 26

Артем
Я встиг... Ще здалеку я помітив Віку за стійкою реєстрації, але вона була не сама. Біля неї стояв хлопець і вона мило йому усміхалася. Спочатку я не зрозумів хто він, але потім впізнав. Це був Стас - брат Насті. Цілий рік він жив у Франції, але вчора чомусь повернувся. Цікаво, звідки вони знають один одного? Я побачив, що Віка була щаслива, справді. Вона сміялася і я подумав, що напевно це правильне для неї рішення. Я одразу ж згадав, як  вона розповідала мені, що полетіти у Францію - це її давня мрія. І я дозволив, щоб ця мрія  збулася. Я відпустив Віку і протягом двох місяців збирав інформацію на батька. З кожним новим документом, я все більше розумів, що мій батько жахлива і підла людина. Варто було лише заглянути в секретні матеріали на його столі, як я дізнався про всі махінації. Також довелося попросити свого друга-програміста, щоб він розгадав пароль на комп'ютері батька. Тож я назбирав стільки доказів, що тата можна було б посадити надовго, але звісно я не здам його. 
Ніка запросила мене на святкування в честь її заручин. Звичайно, я погодився і так, як ще досі грав роль хорошого сина, то довелося взяти з собою Настю. Вона зі шкури рветься, щоб стати об'єктом моєї уваги, але я навіть не зважаю на неї. Ми сиділи за столом разом з Нікою і Марком, а потім прийшла Віка. Я був дуже здивований, коли побачив, що вона прийшла не одна, а зі Стасом. Цей клятий Стас! Звідки він взагалі взявся? Ну нічого, я сьогодні розповів все Віці і вона зрозуміє. Через деякий час я побачив,як Олена Вікторівна головою махнула в сторону коридору, тому я вийшов за нею.
— Щось сталося?- спитав я у жінки.
— Мені здається, що Олександр здогадується про те, що тобі все відомо.- трохи налякано сказала жінка.
— З чого ви це взяли?
— Вже декілька днів я помічаю, що за мною слідкують. Більше того, він зустрівся з Мері.
— Що? Коли це сталося?
— Вчора. Вона прийшла і закотила мені істерику, бо я не розповіла їй про справжнього батька. Він ще наговорив їй, що я нібито приховувала її від нього.
— Значить він почав якусь гру. - задумливо сказав я.
— Нам треба бути обережними.
— Або викласти всі карти перед ним.
— Ти думаєш, що вже час?
— Ми і так добряче затягнули. Якщо вже за вами почали слідкувати, то треба діяти. Він може виконати свою обіцянку, а нам варто його зупинити, поки батько не повбивав усіх.
— Коли ти плануєш це провернути?
— Завтра.
— Так швидко!- крикнула жінка і великими очима подивилася на мене.
— Так. І нам не варто показуватися поряд. За нами можуть слідкувати. 
— Будь обережним. - сказала наостанок Олена Вікторівна.
Вона повернулася в зал, а я залишився в коридорі чекати на Віку. Я знав, що вона піде за мною. І не помилився. Коли вона підійшла, то я потягнув її в якесь приміщення, щоб нас ніхто не чув. Спочатку вона кричала, щоб я відпустив її, але потім трохи заспокоїлась.
— Я прослухав запис ще до татового дня народження? 
— Що?- Віка здивовано подивилась на мене.- Але...Як взагалі таке може бути.
— Все просто. Олена Вікторівна дала мені його, коли я був у неї.
— Тобто тоді, коли я віддавала тобі флешку ти вже все знав?
—Знав .
— Але чому ж тоді...
— Я відпустив тебе?
— Так.- відповіла дівчина і опустила погляд.
— Щоб вберегти.
— Ти вже колись таке говорив.
— Це правда. 
— І що тепер? Тобто ти змирився з цією ситуацію.
— Звісно, що ні. Якщо ти думаєш, що я весь цей час нічого не робив, то дуже сильно помиляєшся. За цих два місяці я дістав багато інформації, щоб батько залишив нас усіх в спокої.
— Він погрожував мені. - сказала дівчина. - Коли ти був у лікарні. Я правда хвилювалася за тебе, приходила і аж ніяк не брехала тобі.
— Знаю. Вибач мене за те, що не повірив тоді. - щиро сказав я, а вона лише кивнула.
— Я не можу так легко повернутися до тебе. Ти ж розумієш?
— Так, розумію.
— Я не знаю, що в тебе з Настею. - Віка подивилася на мене очима повними надії.- І я не хочу руйнувати ваші стосунки .
— Які стосунки? Ти не можеш зруйнувати те, чого нема.- я підійшов ближче і подивився прямо в її зелені очі.- Як я можу будувати стосунки з Настею, якщо моє серце належить тобі?
— Це все надто складно. 
Я вирішив, що на сьогодні вже достатньо розмов і поцілував дівчину. Спочатку Віка завмерла від несподіванки, але потім сама поцілувала мене у відповідь. Та раптом її ніби током вдарило і вона швидко відштовхнула мене.
— Я так не можу.- тихо сказала дівчина і пішла геть.
Я стояв деякий час у коридорі, бо не хотів, щоб було лишніх питань, якби ми повернулися до столика удвох. Я розумію її вчинок. Все ж так це все важко сприйняти. Я і не думав, що вона так просто пробачить і повернеться до мене. Потрібен час, але скільки? 
— Коханий, чому ти так довго?- спитала у мене Настя, коли я повернувся за наш столик.
— Була важлива розмова.- відповів я і подивився на Віку.
— Невже вона була настільки важливою, що ти забув про мене?- Настя присунулася ближче до мене і взяла мою руку. Віку аж перекосило від її дій.
— Так. - просто відповів я і забрав свою руку.
Ми ще трохи сиділи, а потім Стас запропонував Віці поїхати додому. Дівчина без вагань погодилася і вони попрощавшись зі всіма пішли на вихід. Я вирішив, що треба теж повертатися додому, бо все ж таки завтра буде дуже важкий день. Настя всю дорогу бісила мене своїми тупими розмовами, а я не міг дочекатися, коли вже нарешті покину цю стерву. 
Наступний ранок був надто хвилюючим. Я зібрав усі докази у чорну папку і три рази перевірив чи все взяв. Сьогодні в нашому офісі мала відбутися зустріч з іноземними партнерами. Також на цій зустрічі мали бути присутні Сергій Петрович та Настя. Ну що ж, шоу починається! 
— Артем, ти запізнився!- сердито сказав батько, коли я зайшов у конференц-зал. 
— А мені здається, що я якраз вчасно. - спокійно відповів я і подивився на всіх присутніх.
— Як ти поводишся? Сядь на своє місце. 
— Звісно, як скажеш.
Тато почав проводити презентацію, а всі іноземці кивали головами в знак згоди. Їм дуже сподобалося те, що показував батько. Шкода тільки, що вони не перші, кому він обіцяв такі проекти. Сергій Петрович усміхався і поважно дивився на мого тата. Напевно він теж не в курсі про його здобутки. От же ж сюрприз буде для всіх. 
— Дякуємо вам, Олександр Володимирович,за таку хорошу презентацію.- сказав Сергій Петрович.
— Це було дійсно вражаюче. Ми б хотіли з вами співпрацювати.- сказав один з іноземців.
— Ох, це було б чудово.- сказав мій батько.- Я надіюсь ні в кого заперечень нема.
— Є!- голосно сказав я і встав.
— Вибач?- спитав здивовано батько.
— У мене є заперечення.- почав говорити я.- Цей проект прекрасний, правда? Так все грамотно зроблено, що навіть нема до чого придертися. Ех, шкода, що це все суцільна брехня.
— Що ти витворяєш?- сердито прошипів батько.
— Рятую людей від такого монстра, як ти!- сказав я йому і знову повернувся до гостів.- Отже, ви не перші, кого батько обманює з цим проектом. 
— Замовкни!- знову сказав мені тато.
— Тут,- я кинув папку на стіл.- Всі докази його махінацій.
Вони почали переглядати документи, а тато аж побілів.
— На вихід!- розлючено крикнув батько.- Всі, крім тебе!
— Олександр,- сказав Сергій Петрович. - Я ніколи не буду партнером людини,яка пов'язана з криміналом! Я повністю розриваю зв'язки з тобою! Настя, за мною!
Дівчина здивовано дивилася на те, що відбувається, а я просто стояв і чекав, що буде далі. Вони всі вийшли, а батько з гучним шумом скинув все зі свого столу.
— Ти зрадник! Я так тобі довіряв!
— Це я тобі довіряв!- крикнув я.- Я вірив тобі у всьому, а ти постійно брехав. Через тебе у мене не було матері!
— Що та ідіотка вже тобі наплела?
— Сказала правду!
— Як ти міг повірити тій жінці, а тим більше тій дівці?- далі кричав тато.
— По-перше, та жінка - моя мати,яку я не знав через тебе.- я гнівно подивився на батька.-По-друге, та дівка, як ти її називаєш, мені ніколи не брехали. А по-третє, я ненавиджу себе за те, що весь цей час вірив тобі.
— Який же ти ідіот! Так легко повірив їхнім словам.
— Не їхнім словам, - сказав я поставив перед ним телефон.- А твоїм!
Я включив запис, а батько повільно сів на крісло і схопився за свою голову. 
— Я думаю, що до кінця слухати нема потреби. Ти і так знаєш, що далі на записі.
— Ця дурепа записала нашу розмову. Напевно те мале дівчисько надоумило її. Лєнка до такого б не додумалась. 
— Яка різниця хто це все придумав? Вони відкрили мені очі на тебе, і я їм вдячний.
— Артем...- почав тато і жалібно подивився на мене.
— Я не хочу тебе більше знати, ясно? 
— Ти не можеш так зробити! Ти не маєш права кидати мене!
— Можу, і зроблю! І ще одне, якщо ти хочеш, щоб я не віддав ці докази поліції, то залишиш в спокої всіх, а в першу чергу Віку. Тобі зрозуміло?
— Ти не посмієш мене здати!- розлючено кричав батько.
— Ти впевнений?
— Та я їм всім таке життя влаштую, що ти будеш ще довго шкодувати за цю зраду.
— Тільки попробуй, і ти сидітимеш в тюрмі до кінця свого життя.
Я розвернувся і вийшов з кабінету. Мені хотілося якнайшвидше поїхати геть звідси. Але вже біля виходу мене зупинив дівочий голос.
— Артем, що це було?- розлючено кричала Настя. - Мій батько тепер не хоче нашого одруження!
— От і добре.
— Що значить добре?- вона здивовано подивилась на мене.
— Це кінець, Настю.
— Ти не можеш покинути мене.
— Що ти від мене хочеш? Ми ніколи і не були разом.
— Ти знущаєшся?- крикнула дівчина і показала на свою обручку. - А це що по-твоєму, а? Що це?
— Я повинен був це зробити. Не за своїм бажанням.
— Ти ніколи не кохав мене?- тихо спитала дівчина і почала плакати.
— Ніколи.
— Тобто весь цей час ти тупо використовував мене?
— Вибач. - щиро сказав я.- Надіюсь, ти зрозумієш мене.
— Ти просиш, щоб я тебе зрозуміла? Ти в своєму розумі? Та я готова вбити тебе.
— Не перебільшуй, Насть. Ти ж теж мене не кохала.
— Кохала! Ясно! - кричала дівчина.- Я з самісінького дитинства була закохана в тебе, а ти ніколи не помічав мене.
— Я не хочу цього слухати.- сказав я і вийшов на вулицю.
— Це все через твою малолітню повію?- крикнула Настя і побігла за мною.
— Не смій її так називати!- сердито сказав я.
— Он як! А як інакше можна назвати ту, котра забрала тебе від мене? Шлюха? Стерва? Як? - сказала Настя і гірко посміхнулася.- Мені здається, що це все їй підходить.
— Закрий свій рот і навіть не підходь до Віки. Ти зрозуміла?- я погрозливо подивився на неї.
— Ох, як же ти хвилюєшся за свою принцесу! Але я не дам вам спокійно жити. Вона пошкодує, що забрала тебе у мене.
— Якщо з Вікою щось станеться, то я тебе вб'ю.- просто сказав я і пішов до машини.
— Артем, - крикнула накінець Настя, - Я зроблю все, щоб тебе повернути. 
Я вже не хотів слухати її дурниць тому сів у машину і поїхав до тої, кого кохав більше за все...