Розділ 24

Артем 
Мене нарешті виписали з тієї лікарні і я вже не міг дочекатися того часу, коли вже нарешті буду вдома. Але я аж ніяк не очікував, що Віка зустріне мене на вулиці. Вона почала говорити, що все, що мені розповів батько неправда. Я хотів їй вірити, навіть дуже, але просто не міг. Віка була дуже важливою людиною у житті, але батько був поруч зі мною весь час. Я ніколи б не подумав, що він міг би мені бажати зла. Тому я сказав дівчині, що поки у неї не буде доказів, я не буду її слухати. Так, це було жорстоко по відношенню до неї, але це було єдиною можливістю дізнатися правду. Я дійшов до машини і Олег допоміг мені сісти в неї. Він відвіз мене до моєї квартири. Весь вечір я думав і не знав кому вірити. Я справді хотів, щоб Віка була права, але це б тоді означало, що батько мені збрехав. Я проснувся від гучного стуку в двері. Я ледве доскакав на одній нозі до коридору і відчинив двері.  
—Синку, я так радий, що ти вже в порядку. – сказав батько і обійняв мене.  
—Дякую.- відповів я.- Чого ти так рано?  
—В мене потім ще деякі справи. Ну то може впустиш мене всередину?  
—Ой, звісно. – сказав я і відступив.  
—Артем я дуже хвилююся за тебе.- заговорив тато, коли я налив йому чашку кави.  
—Що ти маєш на увазі? Якщо ти про аварію, то я надалі буду уважнішим.  
—Ні, я про твою наївність.  
—Тобто?- перепитав я.  
—Ти дуже сильно всім довіряєш і віриш. От бачиш, як та дівчина вчинила з тобою, але ж ти її так кохав, що готовий був відмовитися від мене.  
—Я не збирався кидати тебе заради неї.  
—Вона сказала, щоб ти залишив бої - і ти покинув ринг, тому якби ця дівка встала між нами, то ти б без сумніву обрав її.  
—Не говори дурниць.- сказав я і закотив очі. – По-перше, Віка ніколи б не встала між мною і тобою, а тим більше не змушувала б мене обирати когось з вас. Ну а по-друге, це вже немає значення, бо ми остаточно розійшлися.  
—Ох, я радий, справді. Ти заслуговуєш набагато кращої дівчини. Не розумію, що ти в тій Віці знайшов?  
—Не знаю, але вона залізла мені в душу.  
—Тоді треба, щоб ти викинув її зі свого серця.  
—Не можу.- відповів я і важко зітхнув.- І напевно ніколи не зможу.  
—Зможеш! – різко сказав батько. – І викинеш. Ти покинув Настю, а вона весь час була поряд. Кожен день вона була біля тебе. Настя хвилювалася за твоє здоров'я.  
—Я не лишав її. Ми самі вирішили розійтися.- роздратовано сказав я.  
—Так може це ти вирішив, а вона цього зовсім не хотіла.  
—До чого тут взагалі Настя?- голосніше крикнув я.  
—А до того, що ти маєш одружитися на ній.- сердито сказав батько.  
—Але ж я не кохаю її!- знову крикнув я, бо це все вже почало мене дратувати.  
—Ти вже закохався в одну і що з того вийшло!  
—Чому я повинен одружуватися? Яка нам вигода з цього шлюбу? Чому я повинен це робити?  
—Батько Насті дуже багатий чоловік і партнерство з ним допоможе нашому бізнесу піднятися на новий рівень.  
—Хіба Сергій Петрович не є нашим партнером? Я щось нічого не розумію.  
—Артем, в мене зараз проблеми з бізнесом. Якщо ти не одружишся з Настею, то ми станемо банкротами.  
—Ти не говорив, що в твоїй справі зараз криза.- здивовано сказав.  
—Декілька років тому я підписав угоду з одними поганими людьми і вони підставили мене. Я змушений був розірвати всі свої партнерські угоди. В мене борги, Артем.  
—Але чим тобі допоможе цей шлюб?  
—Якщо я об'єднаюся з Сергієм, то ми зможемо виступити проти нашого ворога. Тільки так ми зможемо врятувати наш бізнес.  
—Хіба ви не можете стати співпартнерами чи ще щось? Невже шлюб єдиний вихід?  
—Для того, щоб об’єднатися потрібні родинні зв’язки, тому ти сам розумієш...  
—Я не можу погодитися на таке. – прямо сказав я.  
—Тоді у тебе не буде батька. – різко сказав тато.  
—Я і так постійно стараюся довести тобі, що я гідний тобі син. – злісно сказав я.  
—Значить погано стараєшся, якщо я досі не побачив в тобі потрібного мені сина.  
—Я роблю все, щоб ти почав довіряти мені! – закричав я і встав.- Я завжди намагаюся стати таким, яким ти хочеш мене бачити, але все марно. Все, що я роблю тебе не влаштовує. Ти постійно знаходиш до чого придертися.  
—Я тобі вже все сказав. – батько встав зі столу і з поважним виглядом подивився на мене.- Ти знаєш, що повинен зробити.  
Він пішов, а я зі злістю кинув чашку об стіну. Вона розбилася на маленькі шматки, а я поставив руки на стіл і почав важко дихати. От же чорт! Що я маю тепер робити? Якого біса я повинен одружуватися на Насті ,щоб рятувати його бізнес? Але те, що він говорив здалося мені дивним. Може він не є таким святим, як я думав? Може Віка тоді була права...Не знаю, але мені відомо на сто відсотків, хто може розповісти мені всю правду.  
Я стояв біля дверей квартири жінки, яка виявилась моєю матір’ю. Мені було страшно. Я боявся дивитися їй в очі, а ще більше дізнатися правду. Я легко постукав і мені відчинила двері красива жінка з каштановим волоссям і дивилася на мене своїми карими очима. 
— Доброго дня.- тихо сказав я. - Думаю, що нам варто поговорити. 
— Так, звісно. - відповіла жінка і відійшла вбік.- Проходь. 
Я зайшов у її квартиру і попрямував за нею до кухні. 
— Батько знає, що ти тут?- спитала жінка, коли поставила воду на чай. 
— Ні, я не говорив йому, але не впевнений, що він не приставив за мною охорону. 
— Ясно. - схвильовано сказала жінка. 
— Ви боїтеся його?- спитав я, коли помітив, як у неї тряслись руки. 
— Ні. Чого мені боятися? Чи ти знаєш...- вона якось налякано подивилася на мене. 
— Знаю що?- перепитав я. 
— Та так. Нічого. - відповіла жінка і вимкнула чайник. - Каву чи чай?  
— Чай, будь ласка. 
— Ой, у мене є тут такий фруктовий. Ти в дитинстві завжди його любив. - сказала жінка з посмішкою на очах. 
— Чорний.- різко сказав я і помітив, як у неї впала усмішка. - Тепер я п'ю тільки чорний.  
— Гаразд. 
Жінка поставила переді мною кружку і ще якусь випічку.  
— Попробуй печиво.- сказала жінка і підсунула тарілку мені ближче. - Його Мері спекла.  
— Я не їсти сюди прийшов. 
— Звісно, вибач. Про що ти хотів поговорити? 
— Про все.  
— Я так розумію, що якщо я тобі розкажу правду ,то ти і так не повіриш.  
— Не повірю. 
— Зачекай хвилинку. - жінка кудись вийшла і повернулася з телефоном у руках.  
— Що це?- я подивився, як вона щось шукає. 
— Я вчора зустрілася з твоїм батьком і ми поговорили.  
— І ви записали цю розмову?-здивовано спитав я. 
— Так. Віка попросила мене це зробити. 
— Віка?- ще більше здивувався я. 
— Ох, вона так кохає тебе.  
— Давайте ми зараз послухаємо запис, а потім обговоримо все інше. 
— Я б не хотіла, щоб ти це все знав, але якщо ти повіриш тільки так, то нехай вже буде. 
Жінка включила запис і я почув голос батька: 
« Ох, які люди! Олено, невже ти вижила? Я думав, що ти десь вже заросла хащами.» 
« Вижила, я вижила. І моя дитина теж!» 
« Яка мені справа до твоєї дитини? Я тобі відразу говорив, щоб ти позбулась її!» 
« Але я відмовилась. І ти вирішив, що краще буде, якщо твої дружки вб'ють мене в тому лісі.» 
« Я справді думав, що ти померла. Але ж ні, ти живуча стерва!» 
« Я лише не хотіла, щоб ти вплутував у свої брудні справи моїх синів!» 
« Ну тобі це не вдалося. Я зробив усе, щоб мій Артем ще більше довіряв мені. » 
« Тому ти підставив Віку?» 
« Ох, ця дівчисько повністю заплутала його думки, тому це був єдиний вихід.» 
« Артем ледь не помер через твої ігри!» 
« Я не хотів, щоб так сталося. Ми з Настею придумали план. Вона повинна була розповісти йому про те, що ти його мати. А також сказати, що Віка про це добре знала, але не розповіла йому. Потім у відчаї він подзвонив до мене, а я ще більше дурниць наплів. » 
« Як ти можеш брехати власному синові?» 
« Можу. Я зроблю все, щоб він став таким же як я!» 
« Я не дозволю цього! Ясно? І він ніколи не стане таким жорстоким, як ти.» 
« А хіба зараз він не є таким? Ти ж не знаєш, але на рингу він такий безжальний звір. » 
« На кого ти перетворив мою дитину? » 
« На сина, якого завжди хотів.» 
« Ти жахлива людина. І я зроблю все, щоб витягнути Артема з твоїх лап.» 
« Якщо виживеш вдруге.» 
« Я не боюся твоїх тупих погроз.» 
« Справді? Прямо зараз мої хлопці можуть вивезти тебе кудись і вбити. Тепер вже остаточно.» 
« Я не сама приїхала. І якщо я через п'ять хвилин не вийду звідси, то Віка зателефонує поліції. Як думаєш, вони встигнуть мене врятувати?» 
« Як же мені набридла ця тупорила дівка!» 
« А я думаю, що вона дуже хороша. І справжня, на відміну від деяких.» 
« Сьогодні ти ще будеш жити, але якщо мій син відвернеться від мене, то в першу чергу я вб'ю тебе.» 
« Хм, я не боюся тебе. І якщо мені потрібно віддати своє життя, щоб врятувати Артема від тебе,то я це зроблю.» 
« Потім я вб'ю твою дочку.» 
« Мері - твоя дитина!» 
« Ну а на кінець, я покінчу з тією Вікторією, щоб менше лізла всюди. Але думаю, що з нею проблем не буде. Все ж таки вона знає, що її чекає, якщо вона не відчепиться від Артема. » 
« Про що ти говориш? » 
« Мені лише потрібно було сказати, що постраждає її батько і вона все зрозуміла.»  
« Надіюсь, ти будеш горіти в пеклі!» 
« Зустрінемось там!» 
Запис закінчився, а я шоковано дивився на жінку і не міг повірити, що мій батько такий монстр.  
— Він вас бив?- спитав я в жінки, яка ледь не плакала. 
— Так. 
— Що сталося тоді в лісі? Про що він говорив? 
— Я дізналася, що він заліз в кримінал і посварилась з ним. Він знову почав мене бити, але я сказала,що вагітна. Він тоді навіть зрадів, бо подумав, що знову буде син. Саша не чіпав мене три місяці. Він ніколи не бив мене, коли я була вагітна. Потім я дізналася, що у мене буде дівчинка. Я хотіла приховати це від нього, але він якось взнав про це. Саша одразу ж сказав, щоб я позбулася дитини,але я відмовилась.- Олена Вікторівна почала плакати і мені стало її шкода.- Тоді його дружки вивезли мене в ліс і побили дуже сильно. Я думала,що померла, але мене врятував Євген. Тоді я зв'язалася з Єгором і сказала, що хочу втекти. Я думала забрати тебе з собою, але потім зрозуміла, що Саша перериє весь світ, але знайде тебе. Тож я втекла і тільки тепер повернулася.  
— Весь цей час я думав, що мій батько хороша людина, але виходить, що навпаки.  
— Що ти тепер будеш робити? 
— Піду і покінчу з цим всім. 
— Не можна. - схвильовано сказала жінка.- Ти ж сам чув. Спочатку він вб'є мене, потім Мері, а тоді Віку. 
— Дійсно.  
— Ти не зможеш його зупинити. 
— Віка знає це все? 
— Так, я скинула їй запис. Вона мала завтра тобі його передати. 
— Це погано. Може вона схоче показати його батьку і сама постраждає. Ми ж не знаємо, чи віддасть вона мені цей запис.  
— Я щось не подумала. Може вона дійсно спершу захоче поговорити з Сашком. 
— А якщо батько дізнається, що вона має докази проти нього, то спочатку постраждає її батько, а потім вона. 
— Що ж тоді робити? 
— Я буду грати в його гру. Зроблю вигляд, що нічого не знаю.  
— Розкажеш Віці, що тобі відомо про все? 
— В жодному разі. Я хочу вивести батька на чисту воду, тому повинен зробити так , щоб Віка трималася подалі від мене. 
— Ти впевнений, що це правильне рішення? 
— Скажете Віці, що я був у вас, але не повірив і мені потрібні докази. Вона скоріш за все віддасть мені запис, а не батьку. Тоді завтра я зроблю пропозицію Насті. Ну а Віка після того точно не захоче мене бачити. 
— А може розповісти їй, що це все не по-справжньому? 
— Я знаю її. Тому потрібно зробити все, щоб вона не втручалася в цю справу. Інакше Віка може постраждати. 
— Якщо ти вважаєш, що це правильне рішення, то я підтримую тебе. 
Ми ще трохи обговорили деякі питання і я повернувся додому. Ох, татусю, тепер тебе чекає веселе життя! Сьогодні в мого любимого татуся день народження і хіба не найкращий подарунок для нього, буде дізнатися про одруження сина? Я бачив, як він пишався мною, коли я робив пропозицію Насті, а ще більше помічав погляд Віки, сповнений сліз. Я зробив їй боляче, дуже сильно. Але, надіюсь, що коли вона дізнається про те, що це все було заради неї, то зможе пробачити мені. Вона сказала мені, що я дуже сильно пошкодую про цей вчинок і пішла на вихід. Якби ж вона знала, що я вже шкодую про те, що не повірив їй одразу. Але нічого вже не змінити. Залишається лише грати роль слухняного синочка і чекати слушного моменту, щоб вдарити батька його підлими вчинками.  
Наступного ранку все було, як завжди. Крім пропущених дзвінків і повідомлень від Насті. Звісно я не хотів їй відписувати. Невже вона справді думає, що я щось до неї відчуваю? От же ж ідіотка. Вона ж не знає, що мені відомо про її брехню. Я перегортую стрічку повідомлень і помітив одне від невідомого номеру.  
« Артем!!!Це терміново!!! 
Віка сильно образилась і завтра летить у Францію. Вона тікає,розумієш? Літак о 10.30 в головному аеропорту. Якщо ти її кохаєш, то поспіши. 
Ліза. » 
Я подивився на годину 9.30.  В мене ще є трохи часу і я, наче божевільний на ходу натягую футболку і біжу до машини. Чорт, я можу втрати її назавжди! Я думав, що за пів години точно доберуся, але ці кляті затори все зруйнували. Нарешті я під'їхав до аеропорту і побіг всередину. Мені було байдуже, що люди дивилися на мене, як на ідіота, коли я біг попри них. Для мене основне було встигнути...