Розділ 22

Віка
Батько Артема стоїть посеред коридору лікарні та звинувачує мене в аварії сина. Давид кудись вийшов, а я не можу навіть слова вимовити. В чому ж я винна? 
— Я не розумію про що ви. - різко сказала я.
— Я хочу, щоб ти дещо зрозуміла. - звернувся до мене Олександр Володимирович і загрозливо подивився. - Тримайся від мого сина подалі. 
— Але чому? Я ж нічого не зробила.
— Він дізнався хто його мати, а ще про те, що ти була з нею заодно. Артем думає, що ти сказала мені не розповідати йому , щоб загарбати моїх грошей.
— Але це не правда!- голосно крикнула я. 
Що це взагалі за дурня така? Думаю, Артем точно не повірив у ці дурниці. 
— Так. Ми з Настею вирішили прийняти крайні методи. Все ж таки ти заважаєш нашим планам.
— Яким це таким планам?
— Тебе вони аж ніяк не стосуються. Не розумію, що мій син знайшов у тобі, але ми зробили все, щоб він тебе зненавидів.
— Невже ви справді думаєте, що Артем повірить в це? Він знає, що я ніколи б так не вчинила.
— А ще він знає, що тобі було відомо про те, що Олена його мати. Тому ,як думаєш , кому він повірить? Рідному батькові, який з дитинства підтримує його чи якійсь дівці?
— Цю, як ви назвали дівку, ваш син кохає. - злісно сказала я.
— Ось це і є проблема. Але будь-яку проблему можна вирішити. Поки ти будеш подалі, біля нього буде Настя. Може Артем взагалі викине тебе з голови.- просто сказав чоловік, а я сердито подивилася на нього.
— Щоб ви знали, я ніколи не залишу Артема. І я розкажу йому, що це все просто ваша гра.
— Якщо не хочеш проблем, то просто зникни з нашого життя. - серйозно сказав чоловік.
— А що буде якщо я не зникну?- впевнено спитала я.
— На скільки я знаю, то в тебе з близьких залишився лише батько. 
— А до чого тут мій тато?
— До того, що він перший постраждає.
— Це ви мені зараз погрожуєте?
— Ні, тільки попереджаю. 
— Ви жахлива людина. - сказала я йому прямо в лице. - І я врятую Артема з ваших брудних лап.
— Ох, ну ти спробуй. - з єхидною посмішкою сказав чоловік. - Але, щоб я більше тебе тут не бачив.
— Яке право ви маєте мене виганяти?
— Якщо хочеш жити і щоб твій тато не постраждав, то йди геть. 
— Я відкрию Артему очі на ваше справжнє обличчя. Навіть не сумнівайтеся. - зі злістю сказала я і пішла на вихід.
Я розуміла, що батько Артема не дозволить мені бути поруч з ним. Ще й ці тупі погрози. Зі сльозами на очах я пішла додому. Мені було страшно за життя Артема, а ще більше за наше майбутнє. Цей чоловік ніколи не дозволить нам бути щасливими. А ще я боюся за свого батька. Він зараз такий радісний поряд з тіткою Елею, що я навіть не уявляю собі, що буде, якщо він постраждає. Я не хочу руйнувати їхнє щастя. Кожен день я по декілька разів дзвонила до Давида, щоб дізнатися про стан Артема. Тиждень він не приходив до тями. Я страшно хвилювалася. Звісно, я хотіла приїхати, потримати його за руку, поцілувати в щоку, сказати йому слова підтримки. Але я не могла, тому що весь час поряд був його батько. Згодом Артем все ж таки отямився і я тоді була така щаслива. Але радість тривала недовго, бо Давид сказав, що Артем не хоче мене бачити. Значить повірив батькові. Мені аж образливо стало, що хлопець, який нібито кохав мене, тепер думає, що я його використовувала. Весь цей час я плакала і хвилювалася. На наступний тиждень у мене починається сесія, а я до неї навіть не готуюся. Вже скоро перший екзамен, але мені так байдуже. Катя і Ліза постійно підтримували мене і я була їм сильно вдячна. У Каті з Матвієм теж зараз якійсь проблеми, але вона все одно була поряд. Ліза повідомила мені, що сьогодні виписують Артема і я зрозуміла, що це мій шанс поговорити з ним. Я вдягнула звичайні сині джинси і чорну футболку. Хоч як я не старалася, але вигляд у мене був втомлений. Коли я підійшла до лікарні, то одразу ж помітила біля входу Артема. Він був разом з хлопцями і я не бачила поряд його батька. Це вже добре. Значить ніхто мені не завадить поговорити з хлопцем. Артем посміхнувся сонечку, як дитина. Напевно за стільки часу в палаті, він скучив за вулицею. Хлопець почав на костилях спускатися по сходах. Було помітно, що йому складно, але допомогу від друзів він не прийняв. Я підійшла трохи ближче і в той момент він повернув голову в мою сторону. Ми зустрілися поглядами і я підійшла до нього. Ми дивилися один на одного і жоден з нас не зміг нічого сказати. Він був втомлений і виднілися ще декілька подряпин на обличчі.
— Привіт. - тихо сказала я, бо розуміла, що повинна говорити першою.- Я знаю, що ти думаєш, ніби я використовувала тебе, але це неправда.
— Артем...- перебив мене Олег.
— Почекай в машині. - різко відповів хлопець. - Я не буду довго з нею говорити.
Он як значить! Не з Вікою, не з дівчиною, а з нею. Невже я встигла стати для нього ніким?
— Я хочу, щоб ти мене вислухав.
— Я слухаю,- спокійно сказав хлопець. - Мені цікаво дізнатися твою версію всього цього.
— Гаразд.- тихо сказала я. - Отже, близько місяця тому, я підслухала в кабінеті Єгора, що Олена Вікторівна твоя мати. Я вирішила нікому не говорити, бо по суті мене це не стосується. Звісно, я мала б тобі розповісти, але я розгубилася. Просто не знала,що робити. 
— Тобто до того ти була з нею не знайома?
— Ні. Я знала її, як подругу тітки Елі. От і все. І ще,в той день, коли батько сказав,що одружується, познайомилася з Мері. Вже на весіллі Олена Вікторівна вирішила поговорити зі мною. Вона попросила не розповідати тобі, бо не хотіла, щоб ти дізнався від когось. Вона хотіла сама тобі розповісти все. Жінка попросила трохи часу і я погодилася. Це все. Я більше нічого не робила, правда.
— Значить у вас не було плану оббрехати мого батька, щоб отримати його гроші?
— Звісно ні!- обурилась я.- Як ти взагалі міг таке подумати? 
— Не знаю.- Артем важко зітхнув. - Я не знаю кому вірити.
— Я тобі ніколи не брехала. Невже ти за стільки часу не зміг пізнати мене?- сказала я і подивилася прямо в очі.
— Але ти не сказала мені, хто моя мати, хоча дуже добре знала, як для мене це важливо.
— Так, знала. Але в першу чергу я думала про тебе. Якби я отак просто сказала, що Олена Вікторівна твоя мати, як ти б це прийняв?
— А як по-твоєму мені було, коли я дізнався це від свого ворога?- крикнув Артем.- Я розповідав тобі, як сильно я хочу знайти її, а ти стільки часу мовчала! 
— Я не могла сказати! Це взагалі мене не стосується!
— Знаєш, я все більше переконуюсь, що батько говорив правду.- роздратовано сказав Артем і гірко посміхнувся.
— Що?- я подивилася на нього очима повними сліз. 
— Для чого ти тут? - спитав він мене з усмішкою. - Щоб далі мене використовувати? 
— Звідки ти взагалі це взяв? Що за дурниці ти говориш?
— Настя розповіла мені, що підслухала твою розмову з тою жінкою. І тоді ви говорили про те, якбито грошей більше видерти в мого батька.
— Ти зараз жартуєш, правда? Ти ж не повірив в це?- гірко засміялась я. - Чи...О, Боже! Ти дійсно так думаєш. Та Настя просто має плани на тебе! І батько тобі бреше!
— Як ти це можеш довести?- спитав Артем і байдуже подивися на мене.
— Значить тобі моїх слів мало. Що ж, я навіть не знаю, що ще сказати.
— А більше нічого не треба говорити. Я все зрозумів. - сказав Артем.
— І що саме ти зрозумів?
— Те, що батько говорив правду і Настя теж.
— Ти ідіот, знаєш?- сказала я з очима повними сліз. - Я не збираюся за тобою бігати і вимолювати у тебе пробачення.
— Скільки ти хочеш?
— Що?- шоковано спитала я.
— На яку суму ти шантажувала батька?- Артем подивився на мене, як на чужу. - П'ятсот тисяч, мільйон?
— Ти зараз серйозно?- спитала я ледь стримуючи сльози.
— Цілком.
— Господи, та подавись ти тими грошима!- крикнула я.- Я просто не можу повірити, що ти тількищо запропонував мені гроші! Ти думаєш, що я бідна? Що мені не вистачає? 
— Не знаю. Може і замало тобі твоєї зарплати.
— Ідіот...Який ще ти придурок!- далі говорила я, але вже не стримувала сліз. - Та в мене тато має мережу магазинів та торговий центр! Які нафіг гроші?
— Ти не говорила мені...- почав Артем і вперше я помітила, що він розгубився.
— Я по-твоєму мала кричати всім про це? Та ти...- я не могла нічого сказати, бо мені було дуже боляче.
— Чорт, я сильно заплутався, чесно. - важко зітхнув Артем і подивився на мене. - Мені потрібен час, Віко. Я мушу дізнатися правду. 
— А я не знаю, чи варто мені чекати. - сумно відповіла я.
— Я теж. - сказав Артем і поплентався на костилях до машини.
Я залишилася стояти, аж поки автомобіль не від'їхав. Сльози котилися по моїх очах, а я просто стояла і дивилася. Згодом я все ж таки отямилася і пішла додому. Тільки-но я переступила поріг, то впала на підлогу і голосно заридала. Ну чому так? Чому завжди так? Я плакала і не могла заспокоїтися. Через деякий час, я все ж таки оговталася і вирішила випити чаю. Я знала, що напевно не зможу йому пробачити, але мені треба зробити так, щоб він пошкодував про свій вчинок. І єдиний спосіб це зробити - довести Артему, що я говорила правду. Я попросила в тітки Елі номер телефону Олени Вікторівної і домовилася про зустріч. Можливо, мені вдасться поговорити з нею і дізнатися деякі таємниці. Наступного дня я пішла в квартиру Олени Вікторівної. Вона сказала, що це найкращий варіант для зустрічі. Коли я постукала у двері, то жінка зустріла мене на порозі з сумною посмішкою. 
— Вибач мені. - сказала вона, коли поставила каву переді мною .
— За що?- перепитала я. 
— За те, що вплутала тебе в це все. Треба було зразу сказати Артему правду,як тільки я приїхала сюди.
— Ви ж не знали, що так станеться.
— Він зараз ще більше прив'язався до свого батька. 
— Так. Артем дуже довіряє йому.
— Якщо я йому розкажу правду, то він не повірить?
— Сумніваюся. Він зараз вірить тільки татові і...Насті. - сумно сказала я.
— Я так хвилювалася, коли Єгор сказав, що Артем потрапив у аварію.
— Ви ще не бачилися з ним?
— Ні. Він навіть Єгора не хоче бачити. Дуже ображений, що весь цей час він знав, де я була.
— Чому ви втекли?- спитала я прямо.
— Я знала,що ти спитаєш. Що ж пора ще комусь дізнатися мою історію. Мій батько був багатою людиною, а тато Саші його старий друг. Зі самого дитинства я знала,що вийду заміж за нього і не дуже хвилювалася за це, поки не зустріла іншого. Юра був такий мужній і такий хороший, що я не могла не закохатися. Звісно татові це не сподобалось. Він почав мені говорити, що Юра використовує мене через гроші. Я не повірила і навіть хотіла втекти з ним. Про це я сказала Саші, бо хлопці були друзями. Він мав допомогти нам втекти, але все пішло не по плану. Мене викрали якійсь люди і сказали, що вони від Юри. Ясна річ, що я не повірила, але вони відвезли мене в одне місце і я побачила, як хлопець взяв гроші від мого батька. Нібито це був викуп за мене . Мені було дуже боляче і я навіть не вислухала його, а вийшла заміж за Сашу.
— То от що ви мали на увазі, коли казали, що колись зробили помилку.
— Так. Його підставили, але про це я дізналася потім . Мені було добре в шлюбі з Сашко, справді. Спочатку я народила Єгора, але чоловік завжди хотів ще одного сина. Довгий час у мене не виходило завагітніти, тому він почав мене часто бити. Саша постійно приходив злий з роботи і зривався на мені. Єгор це все бачив і постійно намагався захистити мене від нього. Згодом з'явився Артем і я думала, що все вже нарешті налагодиться, але стало тільки гірше. Одного разу він дуже сильно побив мене, а я дізналася, що знову вагітна. Я боялася за життя своєї дитини, тому вирішила втекти. Звісно, я хотіла забрати Артема з собою, але Єгор запевнив мене, що Саша з-під землі мене дістане, але забере сина. Він дуже сильно любив його, бо помічав у ньому свої риси. Я розуміла, що більше не можу терпіти, тому погодилася на пропозицію його партнера по бізнесу. Євген давно залицявся до мене, тож я вирішила, що це мій щасливий квиток. Ми втекли в Америку ,але чоловік був теж не подарунок. Мері він не любив, бо знав, що вона йому не рідна. Я досить часто спілкувалася з Єгором, тому знала про все, що тут відбувається. 
— Чому ви тоді повернулися?
— Євген помер минулого року, а Єгор повідомив, що Саша заліз в кримінал. Це дуже погано, бо його справу має продовжити Артем, а я не хочу, щоб він був у цьому замішаний.
— Що ж тепер робити?- спитала я. - Він повинен знати, який його батько насправді.
— Я розповів йому все, але сумніваюся, що це допоможе.
— Нам потрібні докази.- сказала я.
—  Це важко. В мене нема нічого, крім моїх слів. Ну і Єгора. Але ні йому, ні мені він не повірить.
— Тоді потрібно знайти щось.
— В тебе є якійсь ідеї?- запитала у мене жінка.
— Насправді є одна, але мені потрібна буде ваша допомога.
— Ти можеш розраховувати на мене.- відповіла жінка і взяла мене за руку.- Ти прекрасна дівчина і Артем повинен цінувати тебе.
— Сумніваюся, що ще колись захочу бути з ним.
— Ти ж його кохаєш.
— А може мені це тільки здається.
— Тоді чому ти це робиш для нього? - спитала Олена Вікторівна, коли я вже була біля дверей.
— Щоб врятувати його.
— То хіба це не кохання?
— А він би зробив щось заради мене?- сумно сказала я.
— Зробив би, зробив.
Я пішла на вулицю і з нетерпінням чекала завтрашнього дня. Я доведу Артему свою правоту і нехай він шкодує, що так легко відштовхнув мене. Це моя основна місія, а далі буде, що буде. Зранку я взяла машину в Лізи і поїхала по Олену Вікторівну. В нас був ризикований план, але я надіюся, що він спрацює. 
— Ну що, готові?- спитала я в жінки.
— Ще й як!- відповіла та і схвильовано посміхнулась...