Розділ 20

Віка
Тоді, коли батько Артема побачив Олену Вікторівну, то відразу ж поїхав додому.  Напевно він хвилювався чи ми не розповіли його сину правду. Артем побіг за ним, але згодом повернувся. Він відразу почав питати в жінки, чому його тато так дивно поводився, але вона відповіла, що перший раз його бачить. Артем , щоб повністю переконатися спитав у мене, на що мені довелося збрехати йому. Потім він пішов поговорити з Єгором, а я подумала,що мені варто вибачитися перед ним. Все ж таки Артем говорив правду, а я його навіть не вислухала.  Та до нього хтось подзвонив і він поспіхом вийшов надвір. Не довго думаючи, я побігла за ним, але він сказав, що у нього нема часу на розмови. Весь час, поки я була на весіллі, я думала лише про нього. Я вкотре переконалася в тому, що кохаю його так сильно, що не знаю чи зможу колись розлюбити. Не зможу, і ніколи не схожу. Я була впевнена в цьому на сто відсотків, так само, як і в тому, що збираюся зробити прямо зараз. Я сіла в таксі і поїхала до нього додому. В першу чергу я хотіла вибачитися, а там як вийде. Та коли Артем відчинив двері, я ледь не впала. Його обличчя було все побите, а сорочка червона від крові. Я схвильовано підійшла до нього і спитала, що сталося. Хлопець байдуже і втомлено відповідав на мої запитання. Коли я сказала, що хочу буду з ним, він відмовив мені, говорив, що цього не буде, поки я не почну довіряти йому. Потім я поцілувала його, та спочатку він не відповідав мені. Але згодом Артем з такою ж пристрастю цілував мене у відповідь. Він притягнув мене ближче до себе і поглибив поцілунок. Це було приємно, солодко і так правильно. Через брак дихання, я відступила і зробила те, чого аж ніяк не очікували ні , ні він. Спочатку я зняла одну тонку бретельку свого атласного плаття, а потім іншу.
— Що ти робиш?- спитав хлопець, спостерігаючи за мною.
— Виправляю помилки. - сказала я, коли розсувала замок на сукні. 
— Перестань. - сказав хлопець, але я не послухалась. 
Вже в наступний момент сукня лежала на підлозі, а я стояла лише в одній білизні . Артем здивовано дивився на мене, але я бачила бажання в його очах, коли він розглядав моє тіло. Та потім Артема ніби струмом вдарило і він підбіг до мене. Я думала, що він поцілує мене, накинеться зі всією пристрастю і любов'ю, але він підняв сукню і прикрив мене. Мені ще ніколи не було так соромно. Це був перший раз, коли я так стояла перед хлопцем, коли оголила не лише своє тіло, але й душу. Я відчула сльози на очах, але старалася часто кліпати, щоб приховати їх. 
— Т-т-и не хочеш мене?- схвильовано спитала я не підносячи погляду. 
— Звісно хочу. - сказав Артем і змусив подивитися на нього.
— Тоді чому?
— Я боюся, що ти потім пошкодуєш про це. 
— Але з чого ти це взяв?- спитала я, бо не могла зрозуміти причину.
— Пам'ятаєш, ти сказала, що рада, що наші стосунки закінчилися так швидко, тому що ти не встигла наробити помилок. От і я не хочу, щоб ти потім жалкувала про цей вчинок.
—  Тоді я була зла на тебе! - голосніше сказала я. - Артем, я б ніколи про це не пошкодувала. 
— Тобі так здається. - сказав хлопець і важко видихнув. - Ти не знаєш мене, а я постійно буду робити тобі боляче. 
— Я витерплю. Я тепер буду слухати і довіряти. - впевнено сказала я і подивилася йому в очі.
— Ти говорила, що не хочеш, щоб я бився на рингу, тож я його покинув, але,як бачиш, мене вже і на вулиці знайшли. І це не останній бій. Я не хочу, щоб ти хвилювалася, а тим більше, щоб вони щось зробили тобі.
— Вони?- спитала я, бо майже нічого не розуміла. - В тебе зараз якійсь проблеми?
— Надіюся, що найближчим часом їх вирішу, але я боюся, що ти постраждаєш. 
— Я не постраждаю, ясно?- сказала я і впевнено подивилася на нього. - Якщо ти будеш поряд, то я буду в порядку.
— Ти ж знаєш, що в нас ніколи не буде ідеальних стосунків.- Артем пильно подивився на мене.
— Мені все одно!- чесно сказала я і відпустила руки, щоб сукня знову впала на підлогу. - Артем, я кохаю тебе, дуже сильно. 
В наступну секунду ми вже цілувалися і насолоджувалися одне одним. Він підхопив мене на руки і відніс у свою спальню. Я дивилася на нього і була впевнена в тому, що роблю все правильно. Навіть, якщо він не сказав, що закоханий в мене, я знаю, що мої почуття взаємні.
— Ти впевнена, що хочеш цього?- спитав Артем і дивився прямо в мої очі. - Щоб я був твоїм першим?
— Звідки ти знаєш?- спитала я і трохи почервоніла. Я ж не говорила йому, що незаймана.
— Я добре знаю тебе.- сказав хлопець і посміхнувся. 
— Я хочу, щоб це був ти. - тихо прошепотіла я і почала знімати його сорочку. 
Він стояв такий красивий і такий мій. Я не могла повірити, що віддаю себе не тій людині, про яку думала з самого дитинства, а тому, кого кохаю всім серцем. Артем положив мене на ліжко, а сам навис наді мною. Він  ніжно цілував мене в губи, обличчя, повільно спускаючись вниз. Я легенько торкалася його пресу, коли він цілував мою шию. В наступний момент я лежала повністю гола і дивилася на нього. Весь час він не зводив свого погляду від мене.
— Ти прекрасна. - сказав хлопець в той момент, коли увійшов в мене.
Я скрикнула від різкого болю. Цей процес був не з приємних, але я бачила, що Артем стримується. Все ж таки він дбав про те, щоб мені було не так боляче.  Потім біль змінилася насолодою і я віддалася їй повністю. 
— Я тебе кохаю. - прошепотів Артем і ліг поряд зі мною. 
Він вкрив нас ковдрою і міцно взяв мене за руку. Я лежала на спині і повернула голову до нього. Ми дивилися один на одного і я посміхнулася. 
— Ти нормально?- спитав у мене хлопець.
— Так, все добре. - чесно відповіла я, хоча ще відчувала біль внизу живота.
— Я намагався бути ніжним, чесно. Не знаю наскільки мені це вдалося, але я не хотів зробити тобі боляче.
— Все добре, справді. 
Звісно мені було приємно, що він так хвилюється про мій перший раз, але хіба це важливо, якщо я лежу поряд з ним. Я підсунулась ближче до нього і він притягнув мене в свої обійми. Я положила голову йому на груди і мирно заснула, хоча надворі вже був майже ранок. Не знаю скільки ми проспали, але сьогодні неділя, тому думаю можна трохи відпочити. Я відкрила очі, але Артема не було на ліжку. Я витягнула собі футболку з його шафи і одягнула її. Думаю, він не буде проти. Я ж не буду одягати вечірнє плаття, чи не так?
Я вийшла зі спальні і пішла на кухню, звідки доносився аромат кави. Я зупинилася біля дверей і спостерігала за хлопцем, який щось готує на кухні. Він стояв в одних спортивних штанах і щось наспівував собі під ніс. Я тихенько підійшла ближче і обійняла його ззаду.
— Доброго ранку!- прошепотіла я.
— Доброго. - відповів хлопець і з широкою посмішкою обернувся до мене. - Ти вже проснулася?
— Угу. 
— Я зробив тобі каву. - сказав Артем і почав розправляти моє волосся.
— Я жахливо виглядаю?- спитала я і зарилася йому в груди.
— Зранку ти ще гарніша.- відповів хлопець і поцілував мене в чоло. - Сідай снідати, принцеса. 
Я сіла на крісло і Артем подав мені каву. Потім він розкинув якийсь омлет нам по тарілках і зробив бутерброди. Хлопець сів навпроти і почав їсти, а я весь час спостерігала за ним.
— Чого ти так дивишся на мене?- згодом спитав хлопець.
— Як я на тебе дивлюсь?
— Якось по-іншому. 
— Та звичайно я дивлюся.- обурилась я і почервоніла.
— Чекай, чекай.- сказав Артем і посміхнувся.- Ти згадала сьогоднішню ніч. 
— Що?- я відвернула погляд і ще більше почервоніла. - Не вигадуй.
— Я зрозумів, коли ти дивишся на мене, то згадуєш, як я вночі цілував тебе, потім...
— Все, все.- я перервала його і встала з крісла. - Я не хочу цього слухати...
Я пішла в сторону спальні, але сильні руки обійняли мене ззаду. Артем поцілував мене в шию, а я обернулася до нього.
— Не знущайся з мене.- сказала я до нього.
— Та я жартую. Просто ти така мила, коли соромишся.
Я поцілувала його, а потім пішла переодягтися в свою сукню. Артем сказав, що відвезе мене додому, а потім поїде по якихось справах. Я не випитувала, куди саме він їде, а просто попрощалася і пішла до себе. Сьогодні ми домовилися з Нікою зустрітися, тож я переодягнулась в джинси і кофту та пішла в центр міста. 
— Привіт. - привіталась Ніка і обійняла мене.
— Привіт. - радісно сказала я.-Ну що куди йдемо?
— Туди, де можна спокійно поговорити. 
— Гаразд.
Ми пішли в якийсь ресторан і сіли за вільний столик. Я завжди любила ходити по різних закладах і пробувати різні національні страви. Відвідати багато країн - це була моя маленька мрія. Може з часом мені вдасться її здійснити. Я завжди хотіла мати свободу і бути вільною. Але, якщо тепер я з Артемом, то про це напевно прийдеться забути. Тому що без нього моє життя не буде мати сенсу.
— Ну то що? Розказуй. - відірвала мене від думок Ніка.
— Ми з Артемом разом.- просто сказала я.
— Що? А Діма?- спитала дівчина, а я закотила очі.
— Виявилось, що я ніколи не кохала його.
— Розкажи мені все.- нетерпляче попросила Ніка.
Я розповіла, як поцілувала Артема в клубі, як він спіймав мене з драбини, як я побачила його на рингу, як зустрічалася з Дімою, як брала участь з Артемом в гонках, як він відвіз мене п'яну до себе, як ми були разом, а потім розійшлися і як вчора помирилися. 
— Вау. - захопливо сказала Ніка. - Це неймовірна історія. Правда.
— Ти перебільшуєш.
— Я завжди знала, що між вами щось відбувається. Я дуже рада, що ви разом.
— Справді?
— Так. Віко, ви дуже підходите одне одному. Ти навіть не уявляєш, як сильно змінила його!
— Не знаю, я так не думаю.
— Він завжди міняється, коли ти поряд. Постійно спостерігає за тобою і слідкує за твоєю реакцією. Артем завжди питає твоєї думки. Та він закоханий в тебе по вуха!- захоплено заговорила подруга. - А ти теж постійно шукаєш його поглядом. Злишся, коли він поряд з іншою дівчиною і сама не помічаєш, як міняється твій настрій, коли він біля тебе.
— Відколи це ти такий спеціаліст в стосунках?
— Я теж колись така була.
— Знаю, знаю.- сказала я і посміхнулася.
— Це кохання. Я впевнена.
Ми ще трохи посиділи, а тоді розійшлися по домівках. Я чекала на Артема ,але він не приїхав. Дивно! Я дзвонила до нього, але він спочатку не брав трубки, а потім взагалі вимкнув телефон. Весь вечір я хвилювалася і не знаходила собі місця. Я поїхала до нього додому, але там було закрито. Не знаю чому, але я відчувала, що щось сталося. Він же казав, що в нього зараз якійсь проблеми. Я швидко подзвонила до Каті, але вона не відповідала, тож мені нічого не залишалося, як поговорити хоча б з кимось. Я прийшла до квартири Лізи і постукала. Дівчина відразу ж відчинила і здивувалась, коли мене побачила.
— Віко, щось сталося?- схвильовано спитала дівчина і провела мене до себе.
— Не знаю. - сказала я . - В мене дивне відчуття. Ще й Артем телефон вимкнув. 
— Ти думаєш, що з ним могло щось трапитися?
— Я боюся сильно.
— Не хвилюйся, зараз ми все дізнаємось.
Ліза витягнула телефон і набрала чийсь номер. Цікаво, кому вона телефонує? 
— Давид, привіт.- сказала дівчина, а я здивувалася. Звідки в неї його номер. - Тут у мене Віка. Вона хвилюється за Артема. Ти не знаєш, він в порядку?
Ліза довго щось слухала по телефону, а тоді сказала, що ми будемо чекати його дзвінка.
— Що він сказав?- спитала я в подруги.
— Давид нічого не знає, але спробує щось дізнатися.
— Хоч би все було добре!- схвильовано сказала я і нервово зчіпила руки.
— Віко, ти чого? Все буде добре. 
Телефон задзвонив і Ліза поспішно взяла трубку. Вона слухала, що говорив Давид і записала якусь адресу.
— Ну що? 
— Віко..цей - вона зі співчуттям подивилася на мене.- Нам треба їхати.
Ліза швидко накинула светр, а я побігла за нею.
— Що сталося?- кричала я, коли бігла за нею. 
— Ти тільки не переживай. Все буде добре. Нам треба їхати.
— Лізо, скажи мені, негайно!- крикнула я, коли ми були біля її машини.
— Артем потрапив у аварію.
— Що?- я ледь не впала. - Яку аварію?
— Ми зараз туди їдемо. 
Ми швидко їхали десь десять хвилин, а я не могла знайти собі місця. Хоч би він був живий! Господи, будь ласка! Я плакала і сльози текли по моїх щоках. Ліза постійно говорила мені заспокійливі слова, але я нічого крім стуку свого серця не чула. Ми під'їхали до цього місця і моє серце защемило від болю. Навкруги мигали вогні поліції та швидкої. Місце було обмотане червоною стрічкою. Машина Артема була повністю побита і перетворилася на купу металу. 
— Впустіть мене!- кричала я, коли поліцейські не хотіли мене пропускати.
— Віко!- до мене підбіг Давид і взяв за обидві руки. - Не хвилюйся. З ним все буде добре.
— Як таке сталося? 
— Поки що невідомо.
— Давид, - схлипуючи сказала я. - Що тепер буде? А якщо...якщо він..
— Навіть не думай!- крикнув на мене хлопець.- Чуєш! Навіть не думай про таке! Він буде жити. 
— Мені треба до нього. - сказала я хлопцеві. - Скажи їм нехай мене пропустять.
— Нам не можна туди.
— Але чому? Я хочу бути поряд.
— Вони ще не витягнули його з машини.
— Що? Та він може померти! Чому вони так довго?
— Машина добряче влетіла в дерево і йому затиснуло ногу. Вони розрізають метал, щоб витягнути її.
— Господи, хоч би все було добре! - сказала я і подивилася в небо.
Давид обійняв мене, а я продовжувала дивитися на зорі.
— Не забирай його у мене.- прошепотіла я. - Я не витримаю ще однієї втрати. 
В наступний момент закричали, щоб підвезли каталку. Вони витягли його! Не звертаючи увагу, на заборону, я швидко пробігла крізь поліцейських до Артема.
— Будь ласка, тримайся! - сказала я і взяла його за руку.
— Заберіть цю пані!- крикнула працівниця швидкої і мене відтягнули від хлопця. 
— Артем, не помирай , чуєш!- крикнула я, коли його везли до карети швидкої.
— Швидше дефибрилятор!- крикнула та жінка.- Він не дихає.
Цих три слова було достатньо, щоб я впала на землю і почала ридати. До мене підбіг Давид з Лізою. Вони підняли мене, але я не могла заспокоїтися. «Він не дихає». Ці слова постійно крутилися в моїй голові і я не могла повірити, що більше не побачу його посмішки, його небесно-голубих очей, не почую його голосу. Ми приїхали в лікарню і Артема відвезли в реанімацію. Весь час я ходила коридором взад і вперед. Я боялася, що можу його втратити. Згодом я побачила, що до нас наближається розлючений батько Артема. 
— Як ти посміла сюди прийти?- він злісно крикнув до мене. 
— Що ви собі дозволяєте?- сказала сердито я. - Яке право ви маєте на мене кричати?
— Я маю право, маю!- знову крикнув чоловік. - Тому що мій син зараз там через тебе! 
— Що ви таке кажете?
Я не могла нічого зрозуміти. Що ж сталося? Чому зараз звинувачують мене...