Розділ 19

Артем
Я побіг за батьком, бо не розумів, що сталося. Два дні тому Єгор надіслав батькові запрошення на весілля. Я не думав, що він погодиться піти, але тато мене здивував. Він ще й сказав, що дійсно радий за брата. Тато попросив мене взяти з собою Настю. Я не хотів,але все ж таки погодився. Ми ж з нею з дитинства були хорошими друзями, тому чому б ні. Весь вечір вона натякала мені на те, що хоче знову бути разом, але я відмовився. Я не можу робити так тоді, коли моє серце належить іншій. Коли я побачив Віку, то не міг відвести погляд, така вона була гарна. Її довге волосся було зібране наверх, а блакитна сукня дуже пасувала до її блідої шкіри. Місяць ми не бачилися і не розмовляли. Після того, як вона пішла з клубу, я хотів побігти за нею і змусити мене вислухати, але її вже не було. Ввечері мені прийшло миле повідомлення від неї, в якому вона обізвала мене різними хорошими словами. Я намагався подзвонити їй, але вона заблокувала мій номер. Значить, викреслила зі свого життя. Ну що ж, нехай буде так. Коли все ж на весіллі мені вдалося поговорити з нею, то Віка не повірила мені. Мене це сильно образило. Я не міг зрозуміти, чому вона так сильно не довіряє мені? Потім я познайомився з якоюсь жінкою і її дочкою. Мері була дуже веселою дівчиною. Їй навіть вдалося розвеселити мого батька. Проте, коли він побачив ту жінку, то щось в ньому змінило. Він одразу ж заявив, що ми їдемо додому. Я не розумів, чому я теж маю їхати, якщо йому тут набридло? Потім до нас підійшов Єгор і батько розповів йому про Петровського. Я був здивований, що він знає про це, але ще більший шок відобразився на обличчі Віки, бо вона зрозуміла,що я все ж таки говорив правду. 
— Тату, що сталося?- спитав я, коли ми вийшли надвір.
— Нічого. - пробубнів він.
— Хто та жінка?- прямо запитав я.
— Ніхто,- відповів батько.- Ти розмовляв з нею?
— Ні, тільки познайомились.
— Це вже добре.- сказав до себе батько.- Навіщо вона тут?
— Що відбувається? Ти можеш мені пояснити?
— Їдь додому.- сказав тато і сів у свою машину.
Через хвилину машина від'їхала. Я не хотів їхати додому, не дізнавшися правди, тому повернувся. Всі стояли так, як і раніше і щось обговорювали, але коли помітили мене, то швидко замовкли.
— Хто ви така?- спитав я в тої жінки.- Чому мій батько так відреагував на вас?
— Я подруга Еліни. От і все.- спокійно відповіла Олена Вікторівна. - З твоїм татом я бачилася вперше. Ми навіть не були знайомі раніше.
— Віко, це так?- не знаю чому, але вирішив спитати в неї. Вона б мені не збрехала.
— Так, звісно!- сказала дівчина і я з полегшенням видихнув.
— Добре, вибачте мені,що я так налетів на вас із запитаннями. Просто батько так змінився, коли вас побачив.
— Нічого. - вона посміхнулась і було щось в ній таке тепле і рідне.
Ой, дурниці! Ця жінка аж ніяк не пов'язана зі мною. Я вирішив поговорити з братом, тому підійшов до нього.
— Ти знаєш чому батько розсердився?- спитав я в нього.
— Не знаю, але можу сказати тобі чого злий я.- брат подивився мені в очі.
— І чому ж?
— Тому що ти не розповів мені про Петровського, а сам пішов розбиратися!
— Я вже тобі казав, що він мстився не тобі, а мені. Тобто причиною всіх нападів був я, тому захотів сам все вирішити.
— Ти міг постраждати!
— А від мого вибору залежало те, чи постраждають інші.
— Все одно, якби ти мені сказав, то ми б щось придумали.
— Я і так все вирішив.
— А якби ти програв, що було б тоді?
— Але ж я переміг,тому не варто думати про це.
— Я питаю, що було б, якби ти програв?- Єгор сердито подивився на мене.
— Я б зараз тут не стояв.
— Ти хочаб думаєш головою? 
— Єгор, не починай будь ласка. Бачиш, все обійшлося.
— А якби було гірше,а? Якби не обійшлося? Ти думаєш тобі завжди буде так щастити?
— Послухай,- роздратовано сказав я, бо мені це вже набридло.- В тебе сьогодні важливе свято, тому не бери мої проблеми на свою голову. 
— Ти мій брат і я хвилююся за тебе.
— Я знаю. - відповів я.
Я почув, що у мене задзвонив телефон. Це був Олег. Дивно, він же знає, що я на весіллі.
— Що таке?- спитав я зразу як підняв трубку.
— У нас проблема.- швидко сказав хлопець.
— Яка? 
— Матвій зчепився з одним із твоїх колишніх суперників.
— З ким?
— З Вадимом.
— Чорт!- голосно сказав я і помітив, що брат спостерігає за мною.- Чого він хоче?
— Щоб ми билися проти них.
— Скільки їх?- спитав я.
— Шестеро.
— Ми троє проти них не потягнемо.
— Поправлю тебе трошки,- сказав Олег, - Ми з тобою будемо двоє.
— Тобто? А Матвій?
— Він вже побитий валяється, якщо ти не прийдеш, то вони його доб'ють.
— Гаразд я їду. Скинь адресу.
Я швидко натиснув на відбій і побіг до виходу. Коли я вже був надворі, то почув знайомий голос.
— Артем?- крикнула Віка і побігла за мною.
— Не зараз, будь ласка.- відповів я і пішов до машини.
— Щось сталось?- спитала дівчина, але я ігнорував. 
— Віко, йди всередину.
— Ти повернешся?
— Сумніваюся.
— Нам треба поговорити.- з надією сказала дівчина.
— Мені здавалося, що ти не хотіла цього. - сказав я і сів в машину. 
Вона не встигла нічого відповісти, бо я вже на всій швидкості гнав до вказаної адреси. По дорозі я зателефонував Давиду і попросив його теж приїхати. Зупинився я біля якоїсь обшарпаної будівлі, в обідраному районі. Як їх взагалі сюди занесло? З машини я побачив  Олега навпроти якого стояло шестеро хлопців. Я повільно вийшов і підійшов до них.
— Ох, які люди!- заговорив Вадим, коли помітив мене.- Давно не бачилися.
— Що тобі потрібно?
— Дійсно! Що ж мені потрібно від тебе? Я чув ти добряче відлупцював Психа.
— Як це стосується того, що відбувається зараз?
— Ох, це навіть дуже сильно стосується. 
— Ти можеш говорити конкретніше?- роздратовано сказав я. Мене справді почала вже брати злість.
— Напевно ти не в курсі, але ми з ним дуже хороші друзі.
— І що з того? У нас була з ним домовленість.
— Я знаю. Ти переміг і він зобов'язаний залишити тебе в спокої, але не я.
— Чого ти хочеш від мене?
— Помсти. - Вадим сказав так, ніби це і без того зрозуміло.
— Мені здається, що у нас з тобою рахунки теж вже закриті.
— Один раз я тебе переміг, а інший ти. Тож у нас 1:1. 
— Ти хочеш ще третю спробу?
— Ага.- відповів той.- Так щоб остаточно. 
— Я більше не б'юся на рингу.
— А ніхто і не говорить про ринг. Прямо зараз. - сказав Вадим.- Ви обоє проти нас.
— Вас шестеро. 
— А ти боїшся?
— Ні.
І вже в наступну секунду на мене налетів один з їхньої компанії. Його положити мені було не складно, але коли надбіг інший стало важче. Троє на одного - це несправедливо. Але я старався зі всіх сил. Олег теж був вправним бійцем, тому час від часу допомагав мені. Ну а я йому. З нас вийшла непогана команда, але ми програвали. Я вже відчував, що у мене розбита губа і розсічена брова. Я відбивався як міг, але вже за секунду я лежав на холодній землі. До мене підійшов Вадим і зі всієї сили вдарив ногою в живіт. Через деякий час він повернувся з битою в руках і збирався мене вдарити, але, на щастя, приїхав Давид. Він був не один. Вони почали битися, а я легенько піднявся і став один на один з Вадимом. Довгий час ми наносили один одному удари,але у мене вже майже не було сил. Раптом ми почули звук сирени поліції і швидко розбіглися по автомобілях. Ще цього нам не вистачало! Ми з Олегом підняли Матвія і занесли в мою машину.
— Ми ще не закінчили!- крикнув мені наостанок Вадим.
Я швидко сів за кермо і рвонув на повній швидкості. Ми заїхали на іншу вулицю і припаркували машину. Я швидко виключив фари і помітив, що поліцейська машина пролетіла повз нас. 
— Нам треба відвезти його в лікарню!- сказав Олег і показав на непритомного Матвія.
— В лікарню не можна.- сказав я.- буде багато запитань.
— Що тоді робити?
— Є в мене одна людина.
Я набрав швидкість і поїхав у один добре знайомий мені будинок. Там жив дядько Семен, який лікував мене після сутички з Вадимом і був хорошим другом мого батька. Я подзвонив йому і він дозволив мені привезти Матвія до нього. Ми під'їхали до будинку і витягнули хлопця.
— Занесіть його сюди.- сказав дядько Семен і показав у якусь кімнату.
Ми занесли його і дядько почав оглядати. 
— Добряче його побили. Було б добре відвезти його в лікарню. Можливий струс мозку.
— Ну ми не можемо це зробити.- сказав я і показав на нас з Олег. - Ми в жахливому вигляді.
— Значить так, я відвезу його до себе в лікарню, а поліції скажу, що знайшов десь на вулиці побитого. Думаю мені повірять, адже я лікар зі стажем.
— Було б добре.- сказав Олег.
— Гаразд, тоді ви забирайтеся звідси, а я викличу швидку.
— З ним все буде добре?- спитав я.
— Не хвилюйтеся, хлопці. В нього не такий складний випадок, але завтра я хочу знати всі подробиці. - сказав дядько Семен і подивився на мене.
— Добре.- відповів я.
— Артем, не шукай собі проблем.
— Вони самі мене знаходять.- сказав я і пішов до машини.
Спочатку я вирішив відвезти Олега додому, а тоді вже поїхати до себе. 
— Що сталося? - спитав я в хлопця.
— Матвій посварився з Катею і багато випив. В клубі до нього дорвався якийсь пацан, от і почалася бійка. Виявляється, то був якийсь друг того Вадима. Вони вивели його надвір і били. Я прийшов пізніше і вони відвезли нас по тій адресі. Вадим сказав, щоб я подзвонив тобі, а далі вже ти знаєш. 
— Де ти був, коли вони били Матвія?
— З одною дівкою в туалеті.
— Олег!- сердито сказав я.- Матвія ледь не вбили. 
— Звідки я знав, що таке станеться? Тим більше, він не мала дитина. Мені що, розважитися не можна?
— Ти ж знаєш, що він, як п'яний, то божевільний.
— Всі ми такі.
Я підвіз Олега і втомлений поїхав додому. Я ще подзвонив до дядька Семена, щоб перевірити стан Матвія. В квартиру я зайшов дуже злим, а як подивився на себе в дзеркало, то взагалі жахнувся. Все обличчя побите і в крові. Мій фірмовий чорний костюм брудний і порваний, а біла сорочка покрилася червоними плямами від крові. Я зняв піджак і розчепив сорочку. На животі було декілька садин і синяків. Спочатку я помив обличчя і зрозумів, що треба обробити рани,бо кров ніяк не зупинялася. Я взяв вату і антисептик та обробив брову. Потім використав мазь для загоєння ран і заклеїв все лейкопластерем. Тільки-но я обробив губу, як почув дзвінок у двері. Хто це так пізно? Яка зараз година? Четверта? Я взявшись за болючий бік відчинив двері і ледь не відкрив рота від здивування.
— Віка?- я подивився на дівчину, яка все ще неперевершено виглядала після весілля.
— Що з тобою сталося?- схвильовано спитала Віка і почала оглядати моє обличчя.
— Побився.- просто сказав я. Все одно вона зараз буде говорити, що я не виконав свою обіцянку і знову брав участь в боях. 
— Але де? Ти ж не був на рингу!- вона подивилася на мене своїми великими очима.
— Звідки ти знаєш? Може в мене був черговий бій?
— В тебе сорочка в крові і штани брудні. Точно десь на вулиці. - вона трохи відступила і я зачинив за нею двері.
— Навіщо ти прийшла?- втомлено спитав я. - Якщо чесно, то у мене нема сил слухати твої звинувачення.
— Я не для цього тут.
— Тоді чому? - я склав руки на грудях і допитливо подивився на неї.
— Я хочу вибачитися за те, що не вислухала тебе тоді.
— Добре, вибачаю.- просто сказав я. 
— І ще за те, що не повірила тобі. 
— Все добре. Я все зрозумів. Віко, чесно, я дуже втомлений.
— А ще подякувати за те, що врятував нас всіх. 
— Не треба, добре? Як ти там мене була назвала в тому повідомленні? Егоїстичний і  недороблений покидьок?
— Я тоді була п'яна! - обурено сказала Віка. - І через тебе, до речі.
— Будь ласка, не муч мене. Якщо ти не довіряєш мені, то нам нема сенсу бути разом.
— А може я хочу бути з тобою? Може я завжди цього хотіла?
— Ти не довіряєш мені!- я прискіпливо подивився на неї.
— Я буду старатися.- вона підбігла і охопила моє обличчя своїми руками.- Я більше не зроблю таких дурниць. Відтепер я завжди буду слухати.
— А може вже пізно?- спитав я, але вона поцілувала мене.
Я був ображений на неї і не хотів відповідати їй, але її губи були такі теплі і ніжні, що я не зміг стриматися. Я охопив її руками за талію і притягнув ближче. Вона цілувала мене з таким напором, що я відчував біль в розбитій губі. Але мені було байдуже, головне, що вона була поряд. Коли нам обом вже бракувало повітря, то вона відійшла на декілька метрів. Віка подивилася мені в очі і підняла свої руки. Спочатку вона зняла одну тонку бретельку свого плаття, а потім іншу. 
— Що ти робиш?- здивовано спитав я, коли вона почала розсувати замок на сукні.
— Виправляю помилки...