Розділ 17

Віка
Я вийшла з того клубу не стримуючи сліз. Мені було так боляче. Як він міг гратися моїми почуттями? Виявляється, Артем ніколи мене не кохав, а я, як ідіотка раділа,коли він проявляв хоч якусь увагу. Я вибігла на вулицю і набрала повні груди повітря. Через постійні схлипування мені стало важко дихати. До мене підійшов Діма і посадив до себе в машину.  Він підвіз мене додому і через декілька хвилин мені стало краще. 
— Дякую. - тихо сказала я йому.
— За що?
— За те, що показав його справжнього.
— Я просто не хотів,щоб ти страждала.- сказав Діма.
— Знаю.
— Ти справді мені дуже дорога і важлива. Ти навіть не можеш собі уявити, як сильно я ціную тебе.
— Діма..- я втомлено зітхнула.
— Послухай мене будь ласка,а тоді вже роби висновки.- перебив мене хлопець, а я кивнула. - Так, спочатку ти була для мене подругою і сестрою, але я дуже сильно помилявся. Ти єдина дівчина, яку я по-справжньому кохав. Шкода,що я зрозумів це надто пізно. Я бачу, що ти любиш його так, як ніколи не любила мене. Але я хочу, щоб ти знала, що я не відмовлюся від тебе.
— Ти теж завжди був для мене близькою людиною. Я думала,що кохаю тебе дуже сильно, але потім, коли зустріла Артема, то  зрозуміла,що ті почуття, які я відчувала до тебе - це була швидше прив'язаність. Я не хочу, щоб ти марно надіявся, тому одразу відмовляю тобі. Вибач.
— Віко, він зробив тобі боляче!- Діма почав голосніше говорити.- Та він завтра приповзе до тебе, розкаже якусь нісенітницю і ти повіриш йому. Я не хочу,щоб ти знову була обманута, щоб ти плакала через нього.
— Колись я плакала через тебе. Хтозна, може скоро я зустріну іншого і він буде для мене тим самим. - сказала я, але чомусь була більш ніж впевнена, що це неправда. - Може ні тебе, ні Артема я не кохаю насправді. Можливо я навіть не знаю, що це за почуття таке. 
— Я тебе дуже сильно прошу, завжди добре думай головою. Не вір йому! Він тебе не вартий!
— Звідки ти це можеш знати? Я розумію,що ти хочеш, щоб ми з ним не були разом. 
— Мені все одно чи ти будеш з ним, чи ні! Для мене важливо, щоб ти була щаслива!
— Можеш радіти,- сказала я, бо мені здавалося, що Діма говорить правду. - Я розійшлася з Артемом. 
— Справді?
— Так, але не надійся марно. Я не буду з тобою. - сказала я і відчинила двері машини.
— Я зроблю все, щоб ти стала моєю!- сказав наостанок Діма 
— Сумніваюсь.- буркнула я і пішла в квартиру.
Спочатку я думала випити чаю, але через образу і втому я налила собі вина. Я випила один бокал і злість взяла наді мною верх. Спочатку я написала довге повідомлення батькові, а потім і Артему. Я написала цілу новелу про свою ненависть до нього, про те, як мені боляче і образливо. На додачу, ще й обізвала його словами,яких навіть ніколи не вживала. Потім я випила ще один бокал і включила собі мелодраму « Поспішай кохати» за мотивами роману Ніколаса Спаркса. Взагалі не люблю дивитися фільми такого жанру, але вже під кінець фільму я ревіла і не могла ніяк заспокоїтися. Все ж таки алкоголь і вся ця ситуація зробили своє. Потім я ще трохи випила і відчула, що почала крутитись голова. Не пам'ятаю як саме я доповзла до ліжка, але зразу ж відключилася. Зранку почав пищати цей дурний будильник і я проснулася. Голова тріщала, а пити хотілося страшно. Я виключила цей тупий звук будильника і налила собі склянку води. Яку ж там таблетку мені давав тоді Артем? Я не змогла згадати,тому просто випила аспірин. Згодом я почала згадувати вчорашній вечір. Я ж не написала йому, правда? Але тільки-но я відкрила повідомлення,то ледь не заплакала. Я почала читати його і мені стало страшно соромно. Мало того, що я його обізвала поганими словами, так ще й писала з такими помилками. От же ідіотка! А якщо він відпише, або передзвонить, що я тоді йому скажу? Тому я прийняла найкраще, як я думала, рішення - заблокувала його номер. Ну а що? Хіба не так роблять всі дівчата зі своїми колишніми? Весь день я пролежала на ліжку, а ввечері почала готуватися до семінарського заняття. За цими всіма особистими проблемами я зовсім забула про навчання, тому треба підганяти. Я ще зробила одне есе і половину реферату. До мене сьогодні дзвонив Діма, але я вирішила ігнорувати його. Тиждень пролетів досить швидко, а я так і не бачила Артема. Завжди говорю собі забути про нього, але поки в мене це погано виходить. Сьогодні на роботі досить багато людей, тому доводиться бігати від столика до столика. Під вечір нарешті людей поменшало і можна було з полегшенням видихнути. Я почула, що хтось зайшов і побачила жінку, що направляється до мене.
— Добрий вечір.- привіталася я.
— Привіт, Віко.- з усмішкою відповіла Олена Вікторівна. - Як ти?
— Все добре. Ви як?
— Як завжди. Ти вже змирилася з татовим рішенням?
— Щодо його одруження?- перепитала я і жінка кивнула. - Думаю ,що так. Якщо він буде щасливий, то чому б ні.
— Молодець, я рада, що ти прислухалась до моєї поради. - сказала жінка.
— Я вам дуже вдячна, за те, що допомогли мені зібратися з думками і не наробити помилок.
— Дорогенька, я колись зробила страшну помилку і ніяк не можу її виправити.- жінка пильно подивилася на мене. - Пам'ятаєш я тобі казала, щоб ти завжди слухала? Що у всіх на все є свої причини?
— Пам'ятаю. - сказала я і одразу ж згадала, що не дозволила Артему розповісти його причину. Може я все ж таки помилилася і це було важливо?
— Так от, свого часу я не вислухала одну людину і пішла з його життя, але потім весь час про це шкодувала. 
— Звідки ви можете знати, що вчинили неправильно? Якщо ця людина збрехала вам, то хіба не легше забути про цю людину?
— Не легше. - сумно сказала жінка. - Весь час я страждала і воно того не варте. Я думала, що він збрехав мені, але виявляється, що просто приховав правду. 
— Хіба це не одне й теж саме? Якщо людина приховує правду,то значить бреше.
— Ти помиляєшся, це зовсім різні речі. Брешуть, коли хочуть отримати з цього вигоду, а правду приховують тоді, коли хочуть вберегти людину від лишніх страждань.
— Цікаво. - сказала я, бо все одно не до кінця розуміла її слів. Все ж таки в неї є своя важка історія. 
— Життя взагалі цікава річ.
— Ой, ви ж напевно прийшли на каву!- раптом згадала я. - А я вас тут відволікаю своїми розмовами.
— Ні. Я ...Ем..Прийшла до Єгора.
— Він у себе в кабінеті.
— Гаразд.
Жінка пішла, а я здивовано дивилася їй в слід. Дивно якось. Навіщо подрузі тітки Елі йти до Єгора? Звідки вона взагалі знає де його кабінет? Вони що знайомі? Нових відвідувачів не було, тож я просто стояла біля стійки. Через декілька хвилин привезли партію кави і алкоголю. Мені потрібно було закликати Єгора, тож я пішла до нього. Я помітила,що двері в його кабінет не повністю зачинені, але все одно збиралась постукати.
— Ти ж знаєш,що не можеш просто так з'явитися перед Артемом. - сказав Єгор, а я застигла з піднятою рукою.
— Звісно знаю. Він такий, як його батько. Надто запальний.
— А що ти хотіла? Ти ж покинула його ще маленького.- сказав Єгор, а я не могла нічого зрозуміти.
— Ти знаєш чому я це зробила.- відповіла Олена Вікторівна.
— Але він не знає! І я більш ніж впевнений, що Артем навіть не захоче слухати. Батько для нього все.
— Він повинен мене зрозуміти. Я ж його мати.
Я шоковано прикрила рот рукою? Що? Невже ця жінка мати Артема? Так от, яку історію вона приховує! От, яка помилка всього її життя! 
— Ти пішла, коли йому було чотири. Він не знає, що таке матір. 
— Я залишила його на тебе! - голосніше сказала жінка. - Ти повинен був зробити все, щоб Артем не став таким, як його батько.
— Я намагався. - засмучено сказав Єгор. - Але коли ти пішла він сильно прив'язався до тата. 
— Ти хочеш сказати, що якби я була поруч, то він би був іншим.
Я почула за собою якійсь кроки. Це був постачальник, тому я швидко постукала у двері. В кімнаті зразу стало тихо.
— Можна!
— Єгор Олександрович, тут до вас прийшли.- сказала я .
— Добре, я зараз прийду.
Я відійшла і закрила двері. Повернулась до роботи я в дивному настрої і це всі помітили. Я просто не знала, що мені робити. Артем говорив, що мріє знайти матір і дізнатися чому вона його покинула. Але він навіть не здогадується, що вона зовсім поруч. Я не знаю, що мені тепер робити. Звісно, з одного боку варто сказати йому, а з іншого - це зовсім мене не стосується. Це не моя правда і я не маю права її розповідати. Згодом Олена Вікторівна вийшла і попрощалася зі мною. Все ж таки вона розумна жінка і напевно помітила, що я дізналася, хоча і нічого не сказала. 
Час пролетів дуже швидко і вже зараз Оля стоїть в білій сукні і схвильовано дивиться на себе в дзеркалі.
— Ти неперевершена!- вкотре намагаюся заспокоїти її я.
Сьогодні у такий теплий травневий день весілля Олі та Єгора. Вона з нетерпінням чекала його, а зараз стоїть схвильована і засмучена.
— А мені здається, що сукня на так сидить. Може треба було купити ту іншу? А ще я здається набрала вагу.
— Олю, ти з глузду з'їхала! - я підійшла до неї.- Подивися на себе. Ти просто неймовірна! Ця сукня робить тебе ще стрункішою і гарно підкреслює талію. Не вигадуй дурниць!
— Я просто хвилююся.
— Все буде так, як ти запланувала! - сказала я і Оля здається стала трохи веселішою.
— Ти теж гарно виглядаєш. 
— Дякую. - відповіла я і посміхнулася.
На весілля Олі я довго обирала сукню, але все ж таки купила довгу блакитну. Вона була з тонкого атласу на бретельках. На талії був сріблястий пояс, а спідниця була вільною з вирізом на одній нозі. На ногах виблискували сріблясті босоніжки,а волосся було зібране наверх у модну зачіску. Звісно мені подобалося, як я виглядаю. Через пів години мала розпочатися церемонія, тому я пішла до загальної зали. Я сіла в першому ряді на вільне місце біля батька, який прийшов з тіткою Елею. Ніка та Марк теж були запрошені і сиділи в другому ряді. Зі сторони нареченого було менше людей. Я повернула голову до входу і побачила, як заходять батько Єгора з Артемом. Але хлопець був не сам. Він йшов за руку з тією Настею і в мене зразу зникла усмішка. Вони сіли в першому ряді, але з іншої сторони. Настя постійно шепотіла йому щось на вухо, а він посміхався. Я відчула ком в горлі, але проковтнула його. Якщо він так швидко повернувся до неї, то значить я правильно тоді вчинила. Згодом Єгор став біля арки, де мала проводитися церемонія. Він був одягнутий у темно-синій костюм, який дуже гарно виглядав на ньому. Під ліричну музику до нас вийшла Оля і я ледь не заплакала. Вона була прекрасна, а Єгор не міг відвести погляду і широко усміхався. Напевно важко було повірити, що йому так пощастило. 
Я легко витерла сльозу і зустрілася поглядом з Артемом. Деякий час ми дивилися один одного,але я відвернулася. Після того, як відбулася церемонія ми всі пішли в іншу залу, де власне було святкування. Я стояла біля Ніки з Марком і ми розмовляли та пили шампанське. Гостей було досить багато, але я була здивована, що прийшов батько Єгора. Він же завжди говорив, що відрікся від свого сина.
— Я от теж хочу весілля в такому стилі. - сказала згодом Ніка.
— Ну нам ще трохи зарано. - відповів Марк.
— Та я знаю.- засмучено сказала дівчина.- Просто кажу.
— А я б хотіла щось простіше.
— Віко, ну це ж весілля. Воно має буде таким, щоб про нього не забули. - сказала мені Ніка.
— Але ж якщо ти щасливий, то хіба не краще мовчати про свою радість. Зберегти собі ці прекрасні моменти.
— А мені навпаки хочеться кричати всьому світу, що я щаслива.
— Привіт всім!- заговорив до нас тоненький голосочок.
Перед собою ми побачили Артема, який прийшов разом з Настею. 
— Привіт.- відповіла Ніка.
— Як поживаєш?- спитав Марк в Артема.
— Чудово. - відповів хлопець. - Це Настя. 
— Ніка. 
— Марк.
А я мовчала. Мені зовсім не хотілося розмовляти з ними. Тим більше вона знала хто я.
— Я так розумію ти не хочеш представитися. - сказав до мене Артем, а я відвернула голову. - Це Віка.
— Ми знайомі. - відповіла дівчина. - Тоді в клубі.
— Точно, я забув.
Він забув, а я ж пам'ятала той момент, коли поцілувала його вперше. Невже це так просто для нього? Забути все, викинути мене зі своєї голови, зі свого серця?
— Це твоя дівчина?- спитав Марк в Артема.
— Ох, ні. - відповів хлопець. - Це моя подруга.
— Подруга?- перепитала я. 
Це вирвалось якось само по собі. Я зовсім не хотіла нічого говорити. Але ж я то знала, що вона його колишня. В принципі так само, як і я. А може ми і не були насправді разом. Можливо я це все собі придумала.
— Так. - сказав Артем. - Після минулих невдалих стосунків, я вирішив не зв'язуватися ні з ким.
— А що це за стосунки такі невдалі?- спитала я в нього суто з цікавості.
— Та пообіцяв дівчині дещо, але через певні обставини не виконав. Вона не вислухала мене, от на тому і закінчилось.
— Напевно дуже важливі причини були.- зі сарказмом сказала я.
— Так. Від цього залежало її життя.- сказав Артем, а я ледь не подавилася шампанським.
— Ахаха, смішний жарт.- сказала я. 
— Я не жартую. Це правда. Могли постраждати люди.
Звісно я не вірила в те, що він говорив. Мені це здавалося смішним. Битися з кимось, щоб врятувати мене? Я таке не можу зрозуміти.
— І ти ,як герой врятував всіх.- сказала я з іронією. - Який же ти молодець!
Не встигла я отямитися, як Артем взяв мене за руку і потягнув в сторону коридору. Я хотіла вирватися, але нічого не допомагало. 
— Відпусти мене!- майже кричала я.
— Тихо будь! Ти привертаєш увагу. - спокійно сказав хлопець.
Він відвів мене в таке місце, де зовсім не було людей.
— Артем, навіщо ти мене сюди привів?
— Бо я хочу тебе повернути...