Розділ 16

Артем
Я точно знав хто той чоловік на камері, але не хотів говорити братові. Все ж таки у нього проблеми зі мною і цей жест - це послання для мене. 
— Ти не знаєш, що це означає?-спитав у мене Єгор.
— Ні.- я похитав головою.
— Дивно. От і я не розумію.
— Може в документах подивимось?
— Візьми ось тут папку. В ній все є, а я маю йти з Олею вибирати зал для святкування. 
— Добре.
Єгор вийшов, а я одразу ж взявся читати його договори з партнерами. Всі були юридично і грамотно складені. Але найбільше мене насторожували прізвища. Один з них був батьком Вадима, а інший - брат одного з найсильніших моїх суперників. Петровський Павло по кличці «Псих» - це ім'я назавжди закарбувалося у моїй пам'яті. Після моєї реабілітації я гучно повернувся на ринг. Через пів року моєї підготовки Давид організував мені бій з тим Психом. Здавалося, все буде просто, але цей хлопець жодного разу не програвав. Він був надто сильним суперником, хоч і не дуже масивної статури. Моєю перевагою завжди була спритність, а от його - точність і потужність удару. Наш бій був найжорстокішим за всі мої поєдинки на рингу. Навіть тоді, коли Вадим мене побив, мені було краще. Цей Псих ніколи не доводив суперника до втрати свідомості. Він жорстоко бив, мучив і знущався з нього. Зі мною було теж саме. Він одним ударом повалив мене на землю і бив всюди, крім голови. Я відчував, як у мене зламалось ребро і не одне. Він би довго мене мучив, бо я не був з тих, що здаються. Лише одного він не врахував- мою спритність. В один момент, коли він зупинився, бо думав, що я вже ледь тримаюся, я повалив його на підлогу. На відміну від нього, я бив його в обличчя. Він лежав без свідомості. Через декілька хвилин оголосили бій завершений, але мені було мало. Я бив його так сильно, по всьому тілу. Мені хотілося, щоб він відчув те, що робив пам'ять хвилин тому зі мною. На ринг вибіг Давид і забрав мене від нього.  Потім я вислухав від нього нотації про те, що після того як суперник знепритомнів його не можна бити. Звісно я це знав, але порушив основне правило клубу. Мені виписали значний штраф і компенсацію переможеному.  Давид сказав, що я ніби озвірілий накинувся на того Психа. Я знав, що в нього було зламано кілька ребер і струс мозку і він так само, як і я колись проходив довгу реабілітацію. Тепер він повернувся і хоче помсти, я це знаю. Я витягнув телефон і подзвонив до Давида. Я розповів йому, що це Павло організовував ті напади і що мені потрібно його знайти. Вже за декілька хвилин у мене на руках була його адреса і я швидко поїхав туди. Біля його будинку вже чекав Давид. Він вирішив піти зі мною, щоб я не наробив різних дурниць.
— Не нервуйся.- сказав мені Давид, коли ми підходили до вхідних дверей.
— А ти б на моєму місці був спокійним?
— Ти надто запальний, тому зараз я тут.
— Я не можу по-іншому реагувати.
— Може нам вдасться якось домовитися.
— Або ми вже не вийдемо звідси живими. - сказав я і усміхнувся.
— Так, це дуже смішно. - сказав Давид і подзвонив у двері. 
— Доброго дня,- сказала мила жінка, яка напевно тут прислуговує. 
— Добрий день. - відповів Давид. - Ми хочемо поговорити з Павлом. 
— Пан зараз в своєму кабінеті. Я можу повідомити його, що ви прийшли. 
— Добре.
— Як вас звати, щоб я могла вас йому представити?
— Скажіть йому, що прийшов Тигр. Він зрозуміє.- це вже сказав я.
Жінка пішла всередину і вже за хвилину повернулася. Вона сказала,що він чекає нас в кабінеті.
— Я знав, що ти прийдеш.- заговорив Павло, як тільки ми прийшли.
— Що ти від мене хочеш?- голосно крикнув я.
— Повернути свою славу.- просто сказав він і закурив сигарету ставши біля відчиненого вікна.
— Яким чином? Нападами на кав'ярню мого брата?
— Та це просто так, щоб надати вам проблем.
— В тебе проблеми зі мною, до чого тут мій брат?
— А чому це він відкрив свій заклад, а ми, його партнери, про це не знаємо. 
— Як взагалі ти став партнером? 
— Після того, як ти мене побив, я десять днів лежав без свідомості. Моя мати страшно хвилювалася за мене, а брат дав собі слово, що помститься. От ми і придумали такий план, коли я прийшов до тями. Стати вашими партнерами, а потім напади на вашу забігайлівку, щоб ви виплачували убитки за напади. 
— Звідки ти взяв гроші, щоб стати партнером?
— А ти подумай! 
— Використав виплачені мною штраф і компенсацію. - здогадався я.
— Звісно.- сказав Псих і лукаво посміхнувся.
— Що ти хочеш? Щоб ми дали ще грошей?- спитав його Давид. 
— Мені не потрібні гроші. Я хочу помсти і крові. Твоєї, Артеме!
— Тоді чого ти чекаєш?- крикнув я.- Витягни зі свого сейфу пістолет і пристрели мене! 
— Не все так просто. Я хочу тебе мучити, дивитися, як ти корчишся від болю. Я хочу реваншу. Я чекав дуже довго. 
— Ти трохи запізнився!- різко сказав я.- Я вже не беру участь в поєдинках!
— І що стало причиною такого рішення?
— Те, що я зрозумів, що це не найголовніше в моєму житті.
— Закохався напевно.- сказав Павло і посміхнувся.
— А це вже не твоя справа!- гаркнув я.
— Один бій і я лишаю все - напади, партнерство і твою сім'ю. В разі твоєї перемоги звичайно. 
— Ти напевно не почув. Я НЕ БЕРУ більше участі в боях!
— В такому випадку постраждають твої близькі. І та дівчина в їх числі.
— А якщо переможеш ти? - спитав я в нього. 
— Тоді ти будеш мертвий. 
Я розумів, що пообіцяв Віці більше не битися, але я повинен це зробити, щоб врятувати свою сім'ю і її в першу чергу. Цей Псих не зупиниться. Він буде мучити кожного, аж поки не вб'є, тому це єдине правильне рішення. Я вже знаю його слабкі сторони, тому думаю,що це не буде вже так важко. Але хто його зна? Вадим теж тоді переміг мене, а в минулому поєдинку програв. 
— Місце і час?- сердито спитав я.
— Артем ти добре подумав?- перепитав у мене Давид, а я лише кивнув.
— Завтра о восьмій вечора в клубі «Strong». Знаєш де це?-спитав Павло.
— Знайду.
— Я буду чекати з нетерпінням. Якщо ти не прийдеш, то подумай, кого я вб'ю першим.
Ми вийшли з його будинку і сіли по своїх машинах. Я бачив, що Віка мені дзвонила і писала, але нічого не міг вдіяти. Я передзвонив їй, але майже нічого не говорив. Мені не хотілося їй брехати, але я не можу розповісти їй правду. Можливо після бою скажу їй, що на мене напали на вулиці, чи ще щось. Ну або я буду вже мертвим. Я поїхав до нашого клубу,щоб потренуватися до завтрашнього бою. Давид весь час був зі мною.
— Ти прийняв правильне рішення. - сказав друг, коли я наносив удари в грушу.
— Знаю.
— Ти переживаєш, що Віка дізнається і покине тебе, але я думаю,що якщо ти поясниш їй все, то вона зрозуміє.
— Не знаю. - чесно відповів я. - Надіюсь, що вона не дізнається.
— Ти ж робиш це в деякій мірі і для неї.
— Вона тут ні до чого і ти сам це знаєш. У цього психа проблеми зі мною, а моїх рідних він використав, щоб я погодився.
— Звідки ти знаєш, що він не вб'є їх всіх, якщо переможе?
— От тому я і повинен виграти. Це мій останній бій і я мушу зробити все, щоб перемогти.
— Послухай мене, - сказав Давид і пильно подивився на мене.- Тобі є заради кого жити, тому не здавайся ні в якому разі. 
— Не буду. 
— І ще одне, якщо вона тебе дійсно кохає, то зрозуміє. 
— Дякую тобі. - сказав я другу напевно вперше. - За все.
Ми ще трохи позайматися на рингу, а потім пішли спати. Давид дав мені чітку настанову добре виспатися, але сон мені ніяк не йшов. От якби так, як вчора, поруч з Вікою. Все ж таки я змусив себе трохи поспати і з самого ранку пішов на тренування. Давид вже мене чекав і давав певні настанови. Під вечір я поїхав разом з ним до того клубу, в якому мав відбутися бій. Охоронці перевірили наші документи і тоді нас відвели у мою кімнату. Ще була година часу до початку бою. Я хотів подзвонити до Віки, тому що бачив від неї пропущені дзвінки. Можливо у неї щось сталося, а я навіть не можу бути поряд. Сьогодні останній бій і відтепер я буду завжди з нею. Я вдягнув свої чорні з оранжевими полосками шорти і почав обмотувати руки. За десять хвилин до виходу до мене зайшов Давид. Він накинув халат мені на плечі. 
— Налаштуйся на перемогу.
— Я і так на неї налаштований.
— От і добре. Забуть про все, зрозумів?
— Так. - сказав я і кивнув головою.
— Сумніваюся, що він зараз дуже сильний після реабілітації, але всяке може бути. Пам'ятай, що твоя сила в спритності і добре продумувай кожен рух.
— Добре. 
— Зосередся тільки на поєдинку. Зараз важливий тільки бій і нічого більше.
Я кивнув і пішов з Давидом у головний коридор. На ринг спочатку викликали Психа і він під гучні оплески і крики вийшов. Потім назвали моє прізвисько і я попрямував на ринг. Я зняв свій халат і переступив через канати. Псих зробив свій улюблений жест і вся аудиторія зірвалася. Вони кричали, свистіли і плескали. Напевно він герой в їхньому клуб. Мене ж тут так не знали. Але я бачив також багатьох людей, які прийшли підтримати мене. Бій почався досить непогано. Я був швидким і це страшно злило мого суперника. Я постійно наносив йому удари, а він поки жодного разу не зачепив мене. Але згодом я потрапив у його руки. Він бив мене по всьому тілу, навіть по голові. Схоже він поміняв свої принципи і техніку. Бо раніше він навалювався, а зараз стоячи наносив удари руками і ногами. Я вже відчував металевий присмак крові в роті, але в один момент вдарив Психа і він трохи похитнувся. Тепер настала моя черга його бити. Я раз за разом наносив йому удари, а він лише усміхався мені в лице. Це мене ще більше розлютило і я став безжально бити його. Потім він знову бив мене, а потім я його і так по кругу. Це був найдовший бій у моєму житті. Натовп людей із захватом спостерігала за двома ідіотами, які б'ються ледь не до смерті. Одним ударом він розсік мою брову і кров заполонила моє око. Я нічого не бачив, лише червону пляму. Псих трохи похитнувся і я зрозумів,що це мій шанс. Один потужний удар і він лежить на підлозі без свідомості. Мене оголосили переможцем, а я не відчув ніякого задоволення. Раніше мені це подобалося, а зараз я так втомився від цього всього. Я почав сходити по сходинках, але відчув біль в грудях. Напевно все-таки в мене зламані ребра. Давид допоміг дійти мені до кімнати. Спочатку він посадив мене на крісло і почав обмивати моє око,яке страшно пекло. Нарешті ця червона пляма зникла і я міг чітко бачити.
— Цей бій був дуже потужним.
— І дуже важким. Чесно.
— Це перший раз, коли ти зізнаєшся в такому.
— Це правда. Псих сильний суперник.
— Але ти його переміг і тим самим врятував і себе і близьких.
— Думаєш, він тепер змириться з поразкою?
— Йому більше нічого не залишається. Він дав слово.
— Впусти мене!- ми почули жіночий голос біля дверей. 
— Хто це там?- сказав Давид і пішов до дверей. 
Я точно знав хто це і розумів,що зараз буде складна розмова. 
— Віко, чекай...- почав Давид але вона вже зайшла в кімнату і розлючено подивилася на мене.
— Давид, можна ми поговоримо.- сказав я і хлопець вийшов, зачинивши за собою двері.
— Ти обіцяв,що не будеш більше битися! Ти говорив, що покинув ринг!- почала кричати Віка.
— В мене були певні причини. - почав говорити я.
— Які причини?- вона засміялася. - Я по-твоєму ідіотка? 
— Якщо ти мене вислухаєш, то все зрозумієш.
— А може я не хочу тебе слухати! Навіщо?! Якщо ти знову будеш брехати.
— Я тобі ніколи не брехав. 
— Ти ж казав ,що не будеш більше битися, але я все одно побачила тебе тут.
— Я тобі вже казав, у мене були причини і це справді був останній бій!
— Ти думаєш я тобі повірю?- вона подивилася на мене з якоюсь огидою і зневагою. - Яку б причину ти не назвав, я завжди буду сумніватися в тому, що це правда!
— Он як! Тобто ти мені не довіряєш?
— Тепер ні.
— Знаєш що,- я був настільки втомлений і пригнічений, що вирішив покінчити не тільки з боями.- Я тобі одразу ж говорив, що я поганий, але ти все одно хотіла бути зі мною.
— Я думала, що ти змінешся!
— Такі люди, як я ніколи не міняються!
— Шкода, що я це пізно зрозуміла. - сказала Віка. - Я шкодую, що обрала тоді тебе. 
— Ну вибач, що не виправдав твоїх очікувань.
— Ти хоч знаєш,що сьогодні сталося?
— І що?
— Ось! Я посварилася з батьком, а ти навіть не знаєш про це! Скільки разів я тобі дзвонила? Та ти навіть не підтримав мене.
— Вибач...- сказав я , бо справді відчував себе якимось покидьком. 
— Добре, що Діма відкрив мені очі на тебе.- зі зневагою сказала дівчина.
— Значить Діма. - сказав я і посміхнувся. - От скажи мені, Віко, як ти хотіла збудувати стосунки там, де нема довіри?
— Та бо я думала,що ти теж кохаєш мене!- крикнула дівчина і почала плакати. - Але я помилилися. Ти думаєш тільки про себе. Ти напевно навіть не покидав бої, а просто сказав так, щоб мене використати!
— Якщо ти справді так думаєш, тоді нам нема про що говорити. - ображено сказав я і відчинив двері, щоб вона вийшла. 
— Я навіть рада,що це кінець і я не встигла зробити ще більше помилок.- сказала Віка і пройшла повз мене.
— Тоді можеш ще більше радіти, тому що це остаточний кінець.-сказав я і зачинив двері та і своє серце...