Розділ 15

Віка
Тоді, коли в кав'ярні я почула постріли,то дуже сильно налякалася. Я була рада,що Артем був поруч і я вкотре переконалася,що з ним мені не так страшно. Він підвіз мене додому і я вирішила запросити його до себе. Все таки мені було спокійніше, коли він поряд. Спочатку ми просто розмовляли і пили чай,але потім я попросила його залишитися у мене на ніч. Таке прохання для мене було дуже сильно незвичним і я сама не очікувала такого від себе. Артем без вагань погодився і я постелила йому на дивані у вітальні. Звісно, я думала,що засну в себе на ліжку, але вийшло так,що всі мої думки поверталися до пострілів. Тому я зайшла у вітальню і виявилося,що Артем ще не спав. Він запропонував мені лягти біля нього і я без жодних вагань зробила це. Ми спочатку трохи поговорили,але потім дуже міцно заснули. Мені було дуже зручно і приємно спати з ним. Зранку я проснулася трішки раніше і почала дивитися на нього. Коли я дивилася на нього, то щоразу переконювалася, що дуже сильно закохана в нього. Більше того, мені здається,що з кожним днем я закохуюсь все більше і більше. Артем пішов до Єгора,а я цілий день провела вдома. Потім мені подзвонила Ніка і запросила в гості. Вона сказала,що завтра відбудеться якийсь прийом щодо повернення її тітки додому і щоб я обов'язково прийшла. Так як завтра у мене вихідний,то звісно я погодилася. Ввечері я ще подзвонила до Артема,але він був мало говіркий. Та і про напади мені нічого не розповів. Наступного дня нічого не змінилося. Артем так і не подзвонив мені,а я прийняла цю його поведінку дивною. Мені здається, що коли ми разом ночували,то вийшли на якийсь новий рівень наших стосунків. Нам було добре разом і це правда, але зараз я не могла його зрозуміти. Я почала збиратися до Ніки. Вона казала, що це ніби святковий прийом,тому я вдягнула коричневу спідницю і бежевий гольф. Наверх накинула шкіряну курточку і взула черевички на підборах. Над макіяжем і зачіскою я не заморочувалася, тому лишила волосся розпущеним а очі підвела тушшю. Близько шостої години вечора я вийшла з будинку і поїхала на таксі до Ніки. Дорога не була довгою,але йти пішки мені зовсім не хотілося. 
— Привіт!- радісно привіталась я з Марком,який відчинив мені двері.
— Привіт. Проходь всередину. 
— Добре. 
Я зайшла і зняла свою куртку та черевички. Ніка була у вітальні і розставляла вечерю на стіл.
— Допомогти тобі?- спитала я в дівчини.
— Ой, так. Можеш розкласти тарілки.
Я почала їй допомагати і вже за пів години все було розставлено. Ніка добряче попрацювала,але я не могла зрозуміти причину такого святкування. Навіть якщо тітка Еля їде додому,то це ж не назавжди. 
— Навіщо ти це все підготувала?- спитала через деякий час я в неї.
— Мама попросила. Тим більше, я думаю, що інколи треба збиратися.
— Дійсно. - відповіла я.- А хто ще буде?
— Та зараз побачиш. Вони вже десь мають бути.
— Гаразд. - сказала я і ми почули дзвінок в двері. 
Марк пішов відчиняти і я почула голос Еліни Вікторівної. До нас прибіг Даня і відразу ж налетів на Ніку. Виявилось, що вони брат і сестра,тому не дивно,що він її так любить. До мене він теж привітався і мило обійняв. Також потім зайшла та подруга мами Ніки. Олена її звати, здається. Біля неї була ще якась дівчина приблизно такого ж віку, як і ми. Зразу ж за ними зайшла тітка Еля з... моїм батьком?  Що він тут робить? Ну я звісно розумію,що вони працюють разом, але він її начальник. Може вона просто запросила його,як друга. 
— Доброго вечора. - привітався тато і обійняв мене.- Донечко, як ти?
— Все добре. Не очікувала тебе тут побачити.
— Я сказав,що ще трохи буду тут,а Еліна мене запросила. От я і погодився.
— Ясно.- відповіла я і тато пішов розмовляти з Марком.
— Привіт.- привіталась до мене красива брюнетка з карими очима. 
— Привіт. - відповіла я.
— Мене звати Марія,але всі кличуть мене Мері. 
— Віка. - відповіла я. - Ти тут вчишся?
— Ні. Поки що не вчусь. 
— Але плануєш?
— Просто весь час я жила в Америці, а сюди ми повернулися недавно. Тож я не вступала того року.
— Ти кажеш,що з народження живеш в Америці,але в тебе така хороша українська,що я б не подумала навіть.
— Знаю.- дівчина посміхнулась.- Мама і тато українці. Вони завжди вчили мене цієї мови, а я думала,що вона мені пригодиться, але помилилась, як бачиш.
— То чого ви повернулися? Ти виглядаєш так ніби не дуже рада бути тут.
— Просто я звикла до того мого життя, а тут все по-іншому. Коли мама сказала мені,що ми повертаємось, то я взагалі здивувалася. Ми навіть ніколи не обговорювали ніякого повернення на Україну. 
— Твій батько теж приїхав?
— Ні, він недавно помер. Після його смерті мати вирішила,що нам треба переїхати сюди.
— Ох, співчуваю.
— Дякую. - відповіла Мері. - Але в мене не було хороших стосунків з ним. Він мене ніколи не любив.
— Тобі це просто здається. Звісно він любив тебе. Ти знаєш історію Ніки і її мами?
— Знаю. 
— Еліна ненавиділа Ніку перший час,а тепер подивись на них.
Ми спостерігали,як мило вони розмовляють і усміхаються. Дійсно,тітка завдала багато страждань Ніці, але вона зараз щаслива. 
Потім Марк запросив нас усіх за стіл. Я сіла біля Мері, а батько натомість біля тітки Елі. Це мені не дуже сподобалось. Особливо,коли я побачила,як мило вона посміхнулася. Ми почали вечеряти,але я все ж не могла зрозуміти причину цього святкування.  Через деякий час мій батько піднявся,але я не могла зрозуміти, що саме він хоче сказати. Може сьогодні в когось день народження, а я не знаю. 
— Прошу в усіх хвилинку уваги!- сказав тато і ми подивилися на нього.- Усі ви знаєте,що мені довелося багато чого пережити. Не так часто, над моїм домом світило сонце. Але рік тому, коли в моєму житті з'явилася Еля, всі хмари вмить розійшлися. Вона стала для мене, ніби ковтком свіжого повітря. Тому я хочу сказати вам всім,що ми вирішили одружитися.
Поки всі раділи,я сиділа наче в ступорі. Що значить вирішили одружитися? 
— Ти жартуєш?- голосно спитала я і встала. 
— Ні, Віко. Це правда.
— Ти з глузду з'їхав?- знову закричала я. - Та це ж друга Тамара!
Дуже багато я чула від Ніки про характер її мами. Та вона може з'їсти живого, заради своєї вигоди. Невже він не розуміє цього. Звісно, може вона зараз і не така,як була раніше. Але, мені здається, що такі, як вона не міняються.
— Вікторіє, знай своє місце.
— Ти хоч розумієш, що робиш? Тоді, коли ти сказав мені, що вигнав Тамару, то я подумала, що ти нарешті прозрів. Але ні! Причиною цього стала вона!
— Віка, не показуй сцен. Ти навпаки мала так, як і Ніка порадіти за нас!- теж крикнув тато.
— Ти знала?- я подивилася на Ніку,а вона лише опустила погляд.- Та ви всі знали! 
— Просто ми хотіли,щоб ти почула це в нашому колі.
— Ти міг сам мені сказати!- сказала я до тата і відчула, що на очах з'явилися сльози.- А це все? Для чого це все було? Для того,щоб я тихенько сиділа і не зробила скандалу? Але, як бачиш, не допомогло. 
— Віко..
— Мені байдуже!-перебила його я. - Живи собі, як хочеш і з ким хочеш, але дочки в тебе вже нема.
Я пішла в коридор і почала збиратися. Швидко накинувши куртку, я вибігла з тої квартири. Це ж треба так! Сльози котилися по моєму обличчі і я не могла ніяк зібратися. Холодний весняний вітер бив мені в лице,але мені було все одно.
— Віко! Почекай!- почула я голос якоїсь жінки і повернулася. 
Це була та Олена, подруга Еліни. Цікаво, що ж вона хоче мені сказати? Жінка підійшла ближче і я могла розгледіти її риси. Вона була красива, навіть дуже. Хоча і старша. 
— Якщо ви почнете говорити,що я не права,то я не збираюся вас слухати!- різко сказала я, витираючи сльози.
— Звісно, ти права. Я не маю жодного права засуджувати твою реакцію. Я розумію,чому ти так зреагувала.
— Розумієте?
— Звісно. Ти хвилюєшся за нього і боїшся,що він знову помилиться у своєму виборі. Але я можу тебе запевнити, що вони будуть щасливими.
— Звідки ви знаєте?
— Я бачу це, коли дивлюся на них. Їхні почуття справжні. Не награні. Хіба ти не хочеш, щоб твій тато нарешті був щасливим? 
— Звісно хочу. - сказала я і подивилася на неї.- Але ж тоді та Тамара і ще й мама. 
— Ох, дорогенька. - жінка обійняла мене за плечі. - Люди часто помиляються,а потім довго шкодують про це, але така наша природа. Ми вчимося на своїх помилках і намагаємося їх не повторювати. Але не завжди це виходить. Я сама одного разу зробила таку помилку,що досі не можу собі пробачити.
— Що ви зробили?
— Якось іншим разом тобі розкажу, але розгребти все буде дуже складно. І ще ти думаєш,що, якщо твій тато знайшов собі жінку,то це значить зрада матері. Але це не так! 
— Просто вони так кохали один одного.
— І він далі буде її кохати! А хіба вона не була б рада, якщо б хтось зробив його щасливим? Чи може нехай він помирає від кохання кожен день, бо її нема поряд?
— Напевно ви праві. - зробила висновок я.- Дякую вам, Олено...ем?
— Можна просто Олена. 
— Добре.- я усміхнулася.
— І надалі ніколи не роби поспішних висновків! Запам'ятай, що у всіх на все є свої причини.
Жінка посміхнулась мені і повернулася в будинок,а я продовжувала стояти. Звісно, я розуміла,що можливо повелася, як мала дитина, але ж я дуже сильно люблю свого батька. Я бачила декілька повідомлень від Ніки,але вирішила їх ігнорувати. Натомість я подзвонила до Артема, але він не відповідав. Потім я написала,щоб він передзвонив мені, але хлопець навіть не прочитав. Я вирішила пройтися пішки додому,бо все ж таки мені треба було трохи провітритися. Перед своїм під'їздом я побачила знайому постать і вирішила швидко пройти повз нього.
— Віко, стій!- сказав мені Діма,а я зробила вигляд, що не чую.- Та почекай ти!
Він схопив мене за лікоть, а ледь йокнула від болю. 
— Не торкайся мене!- крикнула я і забрала свою руку. - Як ти взагалі смієш з'являтися переді мною?
— Що ти маєш на увазі?
— Я все знаю, ясно!- крикнула я йому в лице. - Про ваш спір.
— Ох, Віко, ну я ж для тебе це зробив!
— Що ти несеш?- я скривилась від відрази до нього.
— Просто інший хлопець захотів обрати тебе, а я вирішив випередити його. Для мене цей спір не важливий. Я лише хотів, щоб ти не постраждала.
— Ти думаєш, що я в це повірю?- сміючись сказала я. - Та я сама чула, що ти говорив, нібито скоро вламаєш мене.
— Я повинен був так говорити. Все ж таки хлопці думають, що я гравець, але насправді мені байдуже.- він дивиться на мене,а я навіть не знаю чи вірити йому. Все ж таки він ніби щиро говорить.
— Навіщо ти прийшов?
— Я дбаю про тебе і не хочу, щоб тебе обманювали.
— Хто мене обманює?
— Ти вибрала Артема, але він недостойний тебе. 
— Навіть не починай...- я махнула рукою і хотіла вже йти додому.
— Ти знаєш де він зараз?- сказав Діма, а я зупинилася. 
Справді , а де ж зараз Артем? Він мені не дзвонив, не писав і не відповідав. 
— З ним щось сталося?- я схвильовано спитала в Діми.
— Яка ж ти ідіотка.- сумно сказав хлопець. - Він обманює тебе, а ти ще й хвилюєшся за нього.
— Він ніколи мені не брехав. Артем кохає мене, ясно!
— Якщо ти така впевнена, то поїхали зі мною і я тобі покажу правду. 
— Поїхали.- сказала я, бо була більш ніж впевнена в тому,що Артем не обманює мене.
Я сіла в його машину і ми поїхали кудись. Дорога зайняла десь двадцять хвилин, бо ми їхали майже в кінець міста. Коли ми зупинилися, то я не одразу зрозуміла де ми, але схоже це був якийсь клуб. 
— Надіюсь ми встигли. 
— Куди ти мене привіз?
— Зараз дізнаєшся. 
Ми пройшли в коридор і я  побачила дуже багато людей. Потім Діма провів мене в головний зал і я застигла. В центрі стояв величезний ринг. Усі навкруги кричали і пищали, а у мене на очі навернулися сльози. На рингу жорстоко бився Артем. Він мало не вбив іншого хлопця. На скільки я зрозуміла,то бій був вражаючий і кривавий. Артема оголосили переможцем, а я дивилась на його побите обличчя і не могла повірити. Він же говорив, що покинув бої! Він же обіцяв мені, що не повернеться на ринг...