Розділ 13

Віка
Я зайшла до себе в кімнату і широко усміхалася. Звісно мені було соромно за те,що я вчора так напилася,але в усьому є свої плюси. Я не все пам'ятаю з вчорашньої ночі,але розмову Діми я не забула. Все,що було в квартирі Артема - суцільна темрява. Напевно саме тоді почав діяти алкоголь,бо в уяві всі моменти мигають уривками. Коли я зранку проснулася в його спальні,то не одразу зрозуміла де саме знаходжуся. Ще й одягнута в якусь футболку. Потім я увійшла в вітальню і помітила сплячого Артема. Що я тут роблю? Невже ми переспали? Я все ж таки надіялась,що нічого не було. І не тому,що не хотіла б цього. Мені здається,що це має відбутися тоді,коли я буду в своєму глузді. Я вирішила збудити хлопця і випитати все. Він розповів мені, що саме я витворила вчора і мені стало ще більше соромно. Артем не був злий і це мене трохи тішило. Потім я захотіла поїхати додому,а він вирішив мене підвезти. Дуже довго я не могла підібрати слова. Я хотіла розповісти йому,що порвала з Дімою і хочу бути з ним. Але я ніяк не могла зібратися,тому вирішила просто вибачитися перед ним. Артем сильно здивував мене,коли сказав,що я йому подобаюся. Звісно я відповіла йому взаємністю. Він віддав мені свій подарунок і я тоді ще дуже здивувалася. Виявляється він заїжджав до мене вчора,але тоді я вже була на півдорозі до клубу. Можливо якби я почекала трохи,то змогла б зустрітися з ним в квартирі і цих всіх пригод не було б. Але тоді я б не дізналася про брехню і справжні задуми Діми. Тому в деякій мірі я була рада,що все відбулося саме так. 
— Вау!- тихо промовила я коли витягнула з паперової обгортки свій портрет.- Це неймовірно!
Я не змогла стримати сліз і радості. Я дивилася на цей портрет затамувавши подих і тоді я впевнилася,що стовідсотково закохана в Артема. Картина була виконана акриловими фарбами. Дуже точно вимальовувалися риси мого обличчя. Я була зображена в профіль з підпертою на руку головою. На моєму обличчі красувалася усмішка,що відблискувалася навіть в очах. Артем неймовірно точно підібрав відтінок мого волосся і моїх очей. Я навіть приклала пасмо,щоб переконатися. Потім я помітила прикріплену невелику записку. Я витягнула її і взялася читати:
« Дорога Віко!
Ти увірвалася в моє життя наче буревій. Коли ти поцілувала мене вперше в клубі,я вже тоді зрозумів,що ти полонила моє серце. Ти подивилася своїми неймовірними очима і я не зміг відвести погляду. Я думав,що ми вже ніколи більше не зустрінемось,але доля вирішила інакше. Потім, коли виявилось,що ти племінниця Олі,я подумав,що це якась тупа випадковість. Але коли ти поцілувала мене вдруге,то я зрозумів,що ти для мене є чимось більшим. Не знаю,що зі мною сталося,але мене тягнуло до тебе невідомою силою. Я розумів,що тобі буде дуже важко в моєму світі боїв і криміналу,тому прийняв єдине правильне,на мою думку, рішення - відштовхнути тебе. Мені це вдалося. Я бачив ненависть в твоїх очах,але чи принесло це мені щастя? Не знаю... Але довго триматися подалі від тебе я не зміг. Усі мої думки постійно поверталися до тебе.  Можливо у тебе зараз є хлопець і ти відчуваєш себе коханою з ним, але я б хотів,щоб ти знала,що була єдиним хорошим у моєму житті. Ти справді мені небайдужа, тому будь щаслива! І з днем народження,моє нещастя!
Артем.»
Я відчула,що по моїх очах текли сльози. Значить увесь цей час мої почуття до нього були взаємними. Але ж получається,що він вночі прийняв рішення покинути бої заради мене. Що ж такого я вчора зробила,що він вирішив відмовитися від всього? Я вирішила подзвонити до Артема,але він не відповідав. Тому я просто написала йому повідомлення з подякою за подарунок. 
Через годину до мене прийшла Оля і я ледве витримувала головну біль. Після вчорашньої випивки слухати її ниття щодо весілля дуже важко. Зараз вона надто схвильована підготовкою до свого свята,адже воно відбудеться вже наступного тижня. Оля пробула в мене десь три години і я вже не могла дочекатися,коли вона піде. Весь цей час вона просила в мене допомоги щодо вибору фотозони, торта, десертного столу і ще всяких дрібниць. Я намагалася їй підказати на стільки, на скільки в мене могла думати голова. Пізніше за нею приїхав Єгор і ще десь годину сидів з нами. Я помітила,що Оля вже і його втомила з тою підготовкою. Через деякий час вони нарешті вже пішли і я випила ще одну таблетку. Я вирішила знову зателефонувати Артему і набрала його номер.
— Алло,- відповів він після декількох гудків.
— Привіт. Що робиш?
— Та їду від батька. Мав з ним одну розмову, а тепер повертаюся додому. 
— Ясно. 
— Ти як? Голова не болить?
— Болить. Я ще одну таблетку випила. В мене Оля з Єгором були,то я думала,що моя голова вибухне.
— Розумію. - засміявся Артем.
— До речі,дякую тобі за подарунок.
— Я бачив твоє повідомлення, просто не мав як відповісти.
— Справді,мені надзвичайно приємно. Ти навіть не уявляєш на скільки я вражена. Та ти просто неймовірно талановитий!
— Не перебільшуй. Мені просто подобається малювати і я дуже радий,що тобі сподобалось.
— Сподобалось? Та я просто в захваті!
— Мені просто захотілося зробити тобі приємно.
— Для мене ще ніхто такого не робив. - з легенькою посмішкою сказала я. - І я прочитала твою записку.
— Ох,чорт! Я забув її забрати.
— Просто мені дуже важливо знати про твої почуття. Навіть якщо це написано на папері. Я знаю,що тобі важко зізнатися і тому не чекаю цього від тебе. 
— Дякую,що розумієш.- тихо відповів Артем після невеликої паузи.
— Мені достатньо знати,що тобі не все одно на мене. 
— Я завжди буду дбати і думати про тебе.- відповів Артем,а я не змогла стримати посмішки.- Ти дуже важлива для мене.
— Ти теж.
— Що ти зараз робиш?
— Та нічого. Нема поки ніяких планів. А що таке?
— Я через десять хвилин буду біля твого будинку. Хочу відвезти тебе в одне місце.
— Ох,- трохи розгубилася я. - Але ж я не готова.
— Ти головне тепло одягнися. Я подзвоню,коли приїду.
— Гаразд. - відповіла я. 
Я почала швидко вдягати джинси і гольф. Волосся в мене було не в кращому стані,тому довелося зібрати його у високий пучок. Нанести макіяж я не встигла,тому просто підвела брови і намалювала вії тушшю. Якраз тоді подзвонив Артем і сказав,що він вже чекає. Я з максимальною швидкістю накинула рожеву куртку і чорні черевики. Коли я вийшла на вулицю,то почала трохи трістись від холоду, хоча і була тепло одягнута. Я побачила машину Артема і сіла в неї.
— Куди ми їдемо?- спитала я в хлопця і поцілувала його в щоку.
— Побачиш.- з усмішкою відповів Артем. - Змерзла?
—Щось дуже холодно,хоч я і в теплій куртці. 
— Весняні ночі тут дуже холодні,але завтра вдень буде справжня жарюка.
— Серйозно?
— Там де ти жила раніше напевно інакший клімат. 
— Ну літом в нас не так жарко,а зимою не настільки холодно. 
— Я думаю,що ти швидко звикнеш. Скільки ти вже тут?
— Вже майже рік.
— Ого. Не сумуєш за домом?
— Звісно сумую. Може поговоримо не про сумне.
— Гаразд.
Всю дорогу ми говорили про різні дурниці. Через деякий час ми заїхали в якийсь ліс, а потім виїхали на рівну місцевість. 
— Ми приїхали!- сказав Артем і включив фари. 
Він підійшов до моєї сторони і відкрив мені двері. Я вийшла з теплої машини і мені одразу ж стало холодно. Я оглянулась по сторонам і наче заворожена стояла на одному місці. Ми стояли на вершині якоїсь скали,а внизу була прірва. Навкруги височів темний ліс,а тиша заповнювала собою весь простір. Повітря було свіжим і чистим,хоча і холодним. Артем підійшов до автомобіля і сперся на капот. 
— Тут просто неймовірно.- сказала я і підійшла до нього.
— Я знаю.- сказав хлопець дивлячись кудись вдалину.
— Давно ти знайшов це місце?
— Не знаю.- він склав руки на грудях. - Десь чотири роки тому. Від тоді я часто сюди приїжджаю. Це місце мене заспокоює. Тут я можу забутися і бути самим собою.
— Що у тебе сталося?- вирішила спитати я.
— Що ти маєш на увазі?- сказав Артем і подивився на мене.
— Ну твоє дитинство і твої стосунки з батьком.- відповіла я і взяла його за руку. Мені хотілося, щоб він він відкрився мені,щоб зрозумів, що може завжди розраховувати на мою підтримку. - Якщо не хочеш,то можеш не розповідати.
— Коли мені було чотири, мама просто зникла з нашого життя. Ми не знали де вона і не змогли знайти. Вона дуже багато для мене значила, але врешті решт покинула мене. Для маленької дитини це було дуже боляче. А найгірше те, що я не знав чому вона так зробила. Я дуже сильно любив її і був прив'язаний до неї. Єгор тоді був у підлітковому віці, тому коли мама пішла почав у всьому звинувачувати батька. Можливо були певні причини чому він так думав,але я тоді був маленьким хлопчиком, який хотів мати поряд близьку людину. Цією людиною став мій батько. Він для мене все. Весь це час він виховував мене і зробив собі подібним. Єгор відмовився від такого життя і став ворогом номер один для тата,а я ... Я не можу його підвести. Я його надто ціную. 
— Як вийшло так,що ти пішов на ринг?
— Три роки тому Єгор відмовився взяти бізнес батька в свої руки. Я був ще надто молодий. Всього лише вісімнадцять років, тому на мене ніхто навіть не розраховував. Вони почали постійно сваритися, а я був ніби між ними. Тато говорив мені не спілкуватися з братом,а Єгор знову казав тікати від батька. Він завжди називав його монстром, але я не розумів чому. Після чергової п'янки і бійки в клубі, мене помітив Давид. Він запропонував мені стати бійцем у їхньому клубі. Я не одразу погодився, але коли я увійшов і відчув ту атмосферу, я зрозумів, що це моє місце. Ринг заміняв мені все - друзів,батька,брата,матір. Це було місце, де я міг вибити весь свій гнів і віднайти спокій.
— Чому ти тоді покинув це?- спитала я і мені стало боляче. - Ти ж зробив це через мене?
— Просто ти стала для мене важливішою за ринг.- він взяв мене за обидві руки.- Біля тебе я стаю іншим. Ти змінюєш мене в кращу сторону. З тобою я відчуваю себе самим собою. Ти вдихнула мені нове життя і нові мрії. 
Він дивився на мене так щиро, що я вірила його словам. Я знала, що Артем став незмінною частиною мого життя і тоді я зрозуміла,що він саме та людина з якою я б хотіла бути назавжди. Я поцілувала його зі всією силою, зі всіма почуттями. Я хотіла, щоб він знав про моє кохання до нього. Він відповідав мені з таким же напором. Я відчувала, що все це взаємно і я нарешті була там,де щаслива. Ми ще трохи обіймалися і дивилися на зорі,а потім хлопець відвіз мене додому. Цей вечір був просто неймовірний і я була дуже рада,що Артем з'явився в моєму житті. Наступного дня я йшла на пари і на вулиці було дуже тепло. Дійсно, Артем вчора не збрехав. Погода тут просто унікальна. На перерві між парами мені нарешті вдалося поговорити з дівчатами.
— Куди ти тоді пішла з Артемом?- спитала мене Ліза, коли пила свою каву.
— Він відвіз мене додому.- просто відповіла я.
— І все?- спитала Катя.
— До себе додому. - дівчата здивовано подивилися на мене, а я лише закотила очі.- Нічого в нас з ним не було.
— Як це не було,якщо ти була в нього?
— Лізо, не обов'язково спати з хлопцем,коли він привозить дівчину до себе.- сказала я дівчині. - До того ж мені було погано і він просто мені допоміг.
— Я чогось не розумію?- заговорила збоку Катя. - В тебе ж ніби Діма був. Звідки взагалі взявся Артем?
— Я вже розійшлася з Дімою.
— Коли?
— Місяць тому. Тоді,як ми повернулися з гонок.
— І зараз...- Ліза подивилася на мене,щоб я продовжила.
— Зараз ми з Артемом разом.
— Ура!- закричала Катя, а я посміхнулася. - Так і знала! Я тобі ще раніше казала, що ви підходите один одному.
— Ми дійсно дуже раді!- з усмішкою сказала Ліза. - І , до речі,тут у нас в когось теж стосунки зав'язалися.
— Ти знайшла собі когось?- голосно спитала я.
— Не я. - відповіла Ліза і показала в сторону Каті.
— Серйозно?
— Ну це ще нічого не ясно.
— Що значить не ясно? Ви вчора в клубі цілувалися і він пише тобі постійно.- сказала Ліза до дівчини.
— Про кого ви?-
— Про Матвія.- зізналася Катя.
— Чекай,того,що друг Артема?
— Того самого. 
— Ого. - здивовано сказала я. - Я ще тоді на гонках відчула якусь іскру від вас.
— Уф,тепер я одна лишилася самотня.- засмучено сказала Ліза.
— Не хвилюйся ще Олег є.- сказала Катя і ми всі засміялися.
Ліза надто горда і вольова для такого простого і веселого хлопця, як Олег. 
Після розмови з дівчатами я пішла на роботу у кав'ярню. Спочатку не було багато людей,але потім їх якось побільшало. Сьогодні на зміні була ще Ніка,тому мені було значно веселіше. Згодом відчинилися двері і всередину зайшла тітка Еля з якоюсь жінкою років п'ятдесяти. Вони сіли за вільний столик і я одразу ж пішла їх обслуговувати.
— Віка, привіт!- радісно сказала тітка і обійняла мене. - Я тебе так давно не бачила!
— Я теж рада вас бачити. Що ви тут робите?
— Ох, ми з твоїм батьком приїхали по роботі. А виявилось,що дружина нашого партнера моя давня подруга, уявляєш?
— Оце так співпадіння!- зробила здивований вигляд я.
— До речі, це Олена Вікторівна . - вона вказала на старшу брюнетку з темними очима.
— Дуже приємно.- я потиснула їй руку,а вона мило мені усміхнулась.
— Ніка казала, що сьогодні працює,а я так хотіла погуляти десь з нею.
— Так нема проблем - швидко сказала я.- Сьогодні небагато людей,тому думаю, що я сама зможу справитись. Попросимо Єгора. Віе точно відпустить.
— Ох, було б чудово!
— Що будете замовляти?
Я обслужила їх столик і попросила Єгора,щоб він відпустив Ніку. Вийшло так,що ввечері залишилась лише я і наш бармен. Коли ми вже почали все прибирати,то прийшов Артем. Я була дуже рада його бачити. Він почав мені допомагати, хоча я і відмовляла його. Наш бармен Тарас закінчив прибирати весь свій посуд і пішов додому. Ми з Артемом залишилися одні.
— Ну і як зміна?- спитав згодом хлопець.
— Непогано. Людей не було багато,тому я не дуже втомилася. 
— Треба сказати Єгору,щоб давав тобі більше вихідних.
— Навіщо? Я і так мало працюю.
— Щоб у нас було більше часу,який ми могли б проводити вдвох.- впевнено сказав Артем, а я посміхнулася. 
— Я рада,що ти приїхав. 
— Ну не міг ж я...- не встиг Артем договорити,як ми почули звук битого скла і постріли.
Хлопець швидко притягнув мене до себе і посадив під барну стійку. Постріли продовжувалися і мені стало страшно. Артем уважно спостерігав за мною і ми почули якійсь кроки,що наближаються до нас...