Розділ 11

Віка
— Ти хоч бачила скільки разів я тобі дзвонив і писав?- сердито сказав Діма і підійшов до мене.
— Вибач. Просто в мене телефон був в машині. Я не чула.
— Невже так важко було повідомити,що з тобою все добре! 
— Я була зайнята. 
— Чим? - голосно крикнув Діма і подивився мені в очі.- Чи може мені варто питати ким?
— Чого ти кричиш на мене? І взагалі нащо ти приніс цей букет?
— Ти зараз серйозно?- ображено спитав хлопець.
— Ну і ?- спитала я, бо справді не розуміла. 
— Сьогодні місяць,як ми зустрічаємось.
— Ти жартуєш?- я почала сміятися. - Переважно дівчата пам'ятають про таке. Це смішно, Дімо!
— Знаєш,я тебе не розумію. 
— Послухай...- почала я,але хлопець мене перебив.
— Ні, це ти послухай! Весь цей час я старався заради нас,а ти нічого не робила для цих стосунків. Я думав,що подобаюсь тобі так само,як ти мені. Але я сильно помилився! Для тебе я просто друг і нічого більше. Скільки я не старався,то не отримував від тебе жодної віддачі. Ти навіть ніколи не дивилася на мене так,як ти дивишся на нього.
— Дивилася!- голосніше сказала я. - Колись я дивилась так на тебе, але ти мене відштовхнув. Це ти змінив моє ставлення до тебе і відчуття теж.
— Ти завжди кажеш,що дуже сильно була закохана в мене,але хіба можна так швидко розлюбити.
—Дімо,будь ласка,не тисни на мене.
— Ми поговоримо зараз і прямо тут. - різко сказав хлопець. - Віко, скажи мені, ти хоча б щось до мене відчувала? 
— Я...я не знаю.- чесно відповіла я.
— Чорт!- почав кричати Діма. - Ти можеш нормально відповісти!
Мені дуже не подобалося,як він розмовляв зі мною і це справді мене розізлило. Я розуміла,що це вже кінець. Більше того,я хотіла розставити всі крапки над і.
— Не кохала, ясно!- голосно крикнула я. - Думала раніше,що люблю тебе так сильно,що більше не зможу закохатися. Але я змогла! Я закохалася в Артема і зрозуміла,що ті почуття до тебе були просто прив'язаністю і все.
— Ти любиш його?- вже спокійніше спитав Діма.
— Так, я більш ніж впевнена,що закохана в Артема.
— Навіщо ти тоді була зі мною?
— Я думала,що зможу його забути.
— Як ти взагалі можеш спокійно про це говорити. Ти ж використала мене!
— Ти ж сам мене ніколи не любив. Для чого це все зараз?
— Раніше я так думав,але я справді закохався в тебе.
— Не сміши мене. - просто сказала я. 
— Чому ти мені не віриш?
— Тому що не може людина,яка тільки недавно втратила свою кохану, так швидко покохати іншу дівчину.
— А може я ніколи і не кохав Соню. Може мені завжди подобалась ти,а я просто не хотів руйнувати твоє життя.
— Що ти несеш?- спитала я,бо не могла повірити в почуте. - Ти ж відмовив мені через неї. 
— Я відмовив тобі,бо твоя мама сказала,що ти мені як сестра і щоб я завжди оберігав тебе. Як я міг зізнатися,що ти подобаєшся мені? 
— Що ти таке кажеш?- здивовано спитала я. - Я не вірю тобі.
— Але це правда. Я кохаю тебе із самого дитинства.
— Ти ж не думаєш,що я зараз кинусь тобі в обійми?
— Ні. - сказав хлопець і підійшов ще ближче.- Ти впевнена,що потрібна йому?
— Це не важливо,тому що він мені потрібен. 
— Ти ж знаєш,що він не покине бої, не буде дарувати тобі квітів просто так, не зміниться заради тебе?
— Звідки ти знаєш,який він?- впевнено спитала я. 
— Всі це знають,а тим більше ти. Він зробить тобі боляче і навіть не подумає про твої почуття. 
— Мені це не страшно.- просто відповіла я.- Ти теж колись зробив мені боляче. Я звикла.
— Я лише бажаю тобі щастя.- сказав хлопець і взяв мене за обидві руки.
— Якщо ти справді цього хочеш,тоді відпусти мене. 
Я забрала свої руки і пішла до себе. Всю розмову я стримувалась зі всіх сил,але тільки-но переступила поріг,то почала голосно плакати. Що взагалі відбувається? Може Діма збрехав про те,що був закоханий в мене весь цей час? А Артем? Треба йому сказати,що з Дімою все покінчено. Я почала дзвонити до нього,але він не відповідав і на наступний день теж. Ну що ж, як хочеш. Я за тобою бігати не буду. В понеділок вже почалось навчання і мені довелося йти в університет. Новий семестр,нові предмети та викладачі. Загалом я не шкодувала про те,що вступила саме сюди. Хороші викладачі та якісний рівень викладання. Звісно,через роботу я не була відмінницею,але завжди старалась здавати все вчасно. 
Вже пройшов місяць з того часу,як я порвала з Дімою. Я намагалась декілька раз поговорити з Артемом,але він мене ігнорував. Ну і нехай! Ще мені бракувало бігати за ним! Сьогодні у мене важливий день,навіть дуже. Але мало хто про це знає. Вже з самого ранку я почала отримувати привітання з днем народження,адже сьогодні мені виповнилось вісімнадцять. Це було і радісно,і сумно. Я завжди святкувала з батьком,але тепер він навіть не привітав мене,хоча вже і близько другої дня. Ніка ще вночі подзвонила і сказала,що віддасть свій подарунок в інший день,бо поїхала до своєї мами. Ну а Оля збудила мене з самого ранку і змусила готувати, тому що повідомила, що прийде в гості. Я почала швидко все прибирати,бо все ж таки це її квартира,а також приготувала обід. Хоч це вже і був кінець березня,але все одно холодно,тому я одягнула спідницю і блакитний светр. Поки чекала на Олю з Єгором,то вкотре перевірила в соціальних мережах привітання. Друзі, однокласники, одногрупники, але те привітання,яке я хотіла побачити ніяк не приходило. А може Артем прийде разом з Олею і Єгором? Дійсно! Він же може прийти з ними. Все-таки ми не чужі люди. Згодом я почула дзвінок в двері і побігла відчиняти. Я широко усміхнулась,але коли побачила хто стоїть на порозі, то ледь не заплакала.
— Тату?- перепитала я ,не вірячи своїм очам.
— З днем народження,донечко!- сказав він і посміхнувся.
Я кинулась йому в обійми і почала плакати. Батько міцно стиснув мене в своїх обіймах і підняв.
— Ти щось не підросла?- спитав він,коли я відійшла від нього.
— Ну я ж вже доросла.- сказала я крізь сльози. - Я так сумувала за тобою.
— Знаю. - сумно сказав тато.- Я теж.
— Чесно?
— Ну звісно! Ти ж моя єдина і любима донечка.
Ми пішли на кухню і я поставила чайник. Спочатку ми говорили про моє навчання. Тато здається вже не сердився через те,що я не на економічному. І мене це дуже тішило.  Ми згадали мої старі святкування та різні мої вибрики. Це було якось так по-рідному,що я не могла повірити,що це все насправді. Все так,як і раніше. Тільки я і тато. 
— Як там Тамара?- згодом спитала я.
— Щодо неї,то ми вже не разом.
— Що? Як це так?- я здивовано подивилась на батька.
— Якось я повернувся додому раніше і почув,як вона розмовляла з моїм партнером по бізнесу. Вони хотіли мене підставити,тож я вигнав її.
— Отакої!
— Вибач мені,Віко. - тато взяв мене за руку. - Ти завжди говорила мені,що вона погана,а я не слухав. 
— Це ти мені вибач.- сказала я і подивилась очами наповненими слізьми. 
— За що,донечко?
— За те, що втекла тоді, за те,що не дзвонила і за те,що викреслила тебе зі свого життя. Просто я думала,що непотрібна тобі.
— Як ти взагалі могла таке подумати?
— Не знаю.
— Я ж люблю тебе.
— Я теж. - сказала я і знову обійняла батька. Ми ще довго сиділи і розмовляли. Це був найприємніший момент за весь останній час. Тато подарував мені красивий браслет і сережки,а основне - свою присутність. 
— Оля казала,що зайде, але чогось її нема,дивно!- сказала згодом я. 
— Це я її попросив,щоб розбудила тебе. Просто не хотів застати тебе сплячою.
— То вона знала про твій приїзд?
— Звісно. Ти ніби засмутилася,що вона не прийде?
— Та ні. Я дуже рада,що ти тут.- щиро відповіла я. Хоча і справді хотіла,щоб Оля прийшла. Точніше я надіялась,що Артем теж буде.
— Ну я напевно вже піду. - через деякий час сказав батько.
— Куди? Ти можеш тут залишитися.
— Ні,сонечко. Я зняв собі номер,тому поїду в готель.
— Але навіщо? Тут місця багато.
— У мене ще є деякі справи.
— Чесно?- трохи ображено спитала я.
— Так. Але я приїхав сюди на два тижні,тож будемо часто бачитися.
— Я люблю тебе. - знову сказала я і попрощалася з татом. 
Я не знала,що саме мені робити. На годиннику була лише шоста година. Звісно, я думала над тим,щоб піти посвяткувати з дівчатами, але Оля казала,що зайде в гості. Ну але тепер вона не прийде точно,то може погнати з дівчатами в клуб. Я подзвонила їм і повідомила про свою ідею. Звичайно дівчата її підтримали і вже через годину ми мали зустрітися біля Лізи. Я вже була майже готова,але раптом подзвонили в двері. Коли я їх відчинила,то на порозі стояв кур'єр з величезним букетом квітів. Я підписала папір про отримання і почала розглядати. Це був величезний букет моїх улюблених рожевих троянд і ще якась коробочка. Я її відкрила,а там була дуже гарна підвіска у вигляді маленького деревця. Невже це Артем мені надіслав? Я почала широко усміхатися і помітила в букеті записку. Я відкрила її і почала читати:
« Віко, вітаю тебе з твоїм днем. Ти вже стала дуже доросла і я хочу побажати тобі тільки всього найкращого. Надіюсь ти зробиш правильний вибір і будеш щаслива. Я завжди буду чекати на тебе.
Закоханий у тебе з дитинства, Діма»
Звісно я була рада за те,що Діма не забув і привітав мене. Але мені стало так сумно за те,що Артем навіть не подумав про це. Та він напевно вже і забув про мене. І сам розважається з якоюсь дівчиною. А може ну його того Артема? Я переодягнулась в коротке зелене плаття і зробила яскравий макіяж. До дівчат я йшла в дуже хорошому настрої,бо перед тим як вийти випила два бокали мартіні. Ну а що? Мені ж вже вісімнадцять. Доросле життя, зустрічай мене! 
— Ти вже щось пила?- спитала в мене Ліза,коли ми їхали в клуб.
— Мені вже тепер можна.- крикнула я. 
— Ну звісно.- Ліза закотила свої очі. 
— Ми сьогодні будемо відриватися. - сказала я дівчатам. - Будемо танцювати і веселитися. І до біса його!
— Кого?- перепитала Катя.
— Навіть не хочу його згадувати. 
— Так кого?- знову спитала мене дівчина.
— Артема. Він навіть не привітав мене. Уявляєте?
— Козел. - сказала Ліза,а я почала сміятися,бо уявила собі його з рогами.
Я не дуже часто п'ю,тому не дивно,що мартіні зробив мене трохи п'яною. Мені хотілося веселитися і забути про все на тому світі. Ми зайшли в клуб і я одразу ж повела дівчат на бар. Там ми замовили собі шоти і вже за декілька хвилин перед нами стояли пусті стакани. Потім Катя запропонувала спробувати текілу і ми випили ще її. Дівчата вже були теж добряче п'яні, тому ми пішли танцювати. Мені крутилася голова,але я ще могла стояти на ногах,тому почала танцювати в такт музиці. Не знаю скільки часу ми відривалися так,але згодом мені стало погано і я захотіла піти у вбиральню. В коридорі я почула знайомий голос і побачила Діму з його друзями. Що він тут робить? Він же надіслав мені подарунок. Я вже хотіла була піти і спитати в нього,але їхня розмова мене перервала.
— Ну то ти не вламав її?- спитав якийсь хлопець у Діми.
— Та вона якась надто серйозна. 
— Ой,то точно. Ти ж її тоді привів на ті бої,а вона там стояла,як леді. Їй навіть не сподобалось. Скільки часу ти на неї потратив.
Чекайте,це вони про мене? Що?
— Та я навіть сказав їй,що закоханий в неї з дитинства. Думав,що вона зрадіє і переспить зі мною. 
— Ну чувак, ти програв!- сказав якийсь інший хлопець. - Тільки в тебе і в Руслана не було сексу з першокурсницею. 
— Чекай!- нахабно сказав Діма.- Ще не все втрачено. Я сьогодні надіслав їй квіти і подарунок. Дівчата таке ж люблять.
— Ну ти вже і так довго затягнув. Ми про це домовилися ще на посвяті.
— Та я знаю. Але ж ми казали,що маємо це зробити до кінця року. Думаю ще трохи і вона погодиться. До того ж я зробив все,щоб хлопець ,в якого вона нібито закохана навіть не захотів її.
Я стояла і відчула, як сльози почали котитися по моєму обличчі. Як він міг? Тобто це все було через секс? Невже він весь цей час брехав мені? Я почала пробиратися на вулицю і крізь сльози нічого не бачила. Так це ж виходить,що коли він на посвяті пропонував мені зустрічатись, то все було для того,щоб затягти мене в ліжко. Це якийсь жах! А те,що він говорив,що кохає мене? Все це виявляється тупа брехня! Я настільки була в своїх роздумах,що не помітила,як зайшла в когось. Отямилась я коли зустрілася з небесно-голубими очима.
— Віка?- сказав хлопець і здивовано подивився на мене.- Що з тобою? Ти плачеш?
— Артем...- я не змогла нічого сказати,бо була мало того що п'яна ,так ще й ображена.
— Тобі хтось щось зробив?- спитав Артем і охопив моє обличчя своїми долонями.
— Ні.- я похитала головою.
— Тоді що? Тебе хтось образив?
— Забери мене звідси.- сказала я крізь сльози, - Будь ласка...