Розділ 10

Віка
— Готова.- відповіла я і міцно взяла Артема за руку. 
Коли Артем декілька днів тому запропонував мені побороти свій страх, я думала відмовитись. Але він так впевнено говорив,що це допоможе, тому я вирішила все-таки поїхати з ним. Дімі я сказала,що маю зустрітися з Лізою і Катею. Йому не варто знати,що я буду з Артемом та й взагалі думаю варто покінчити з тим всім.
—Нам ще треба буде на наступній вулиці підібрати дівчат.- сказала я до хлопця,коли ми сіли в машину.
— Гаразд. Це твої подруги?
— Так. З університету.
— І як тобі навчання?- спитав у мене Артем.
— Непогано. Якось місяць канікул швидко пройшов,але я скучила вже за парами.
— Ой,та ти ж тільки перший курс.- сказав хлопець і посміхнувся.- В тебе попереду ще багато студентських пригод.
— А ти що?
— А що я?
— Підеш на магістратуру?
— Не знаю.- відповів Артем і потиснув плечима.- Можливо. 
— Он там дівчата!- сказала я і показала на двох дівчат,які стояли біля під'їзду Лізи.
Ми зупинилися біля них і вони сіли на заднє сидіння. Обидві в грубих курточках і шапках.
— Привіт. - сказала Ліза, коли сіла в машину.
— Значить,це Ліза,а це Катя. - вирішила познайомити всіх я.- Ну а це мій друг Артем. .
— Привіт дівчата.- сказав хлопець. - Радий з вами познайомитись.
— Ми теж.- радісно відповіла Катя і ми всю дорогу говорили про різні дурниці.
Десь через двадцять хвилин ми почали заїжджати в якийсь ліс. Було трохи темно і страшного. Добре,що я взяла з собою дівчат,а то я б точно щось запідозрила,якби їхала тільки з Артемом. Ми трохи проїхали дорогою далі в ліс,але потім зупинилися біля якоїсь величезної будівлі,подібної на стадіон. Ми заїхали через якийсь гараж і всередині в приміщенні я побачила кучу людей і машин. 
— Що це таке?- спитала я в Артема.
— Це Круг - місцева територія,де відбуваються гонки.
— Серйозно?- захоплено скрикнула Катя. - Я так багато чула про це місце. Але сюди дуже складно потрапити. Боже,я така рада!
— Що тут такого особливого?- спитала Ліза і закотила свої очі.
— Ти не розумієш. Це була моя маленька мрія, як тільки я сюди потрапила. 
— Дівчата,- звернувся до нас Артем. - Я звісно розумію,що ви вражені,але нам треба вийти з машини.
— Так, звісно.- сказала я і почала розчіпати ремінь безпеки.
— Курточки можете скинути на заднє сидіння,бо в приміщенні досить тепло.
— Добре.- я почала знімати свою зимову курточку і передала її Каті.
Ми вийшли з машини і стали біля неї. Таке відчуття, ніби кожному автомобілю відведене своє місце і всі стоять біля нього. В приміщенні дійсно було тепло. Я була вдягнута в рожевий теплий светр,а деякі дівчата взагалі були в спідницях і коротких топах. Артем же був у футболці і чорних джинсах.
— Тобі не холодно?- спитала я в нього. 
— Ні. А тобі?
— Ну я хоча б в светрі,а ти взагалі тільки у футболці.
— Але ж тут тепло.
— Все одно ти можеш захворіти. І курточка твоя дуже тоненька,як для зими. А ти ще й у футболці під ній!
— Ти хвилюєшся,що я можу захворіти?- спитав хлопець з усмішкою і подивився на мене.
— Ні...- розгублено відповіла я. Чорт,це ж дійсно звучало так,ніби я боюся,щоб він не захворів! - Просто говорю те,що помітила.
— Ну ясно.- самовдоволено сказав Артем.
— Що ясно?- спитала я,але він вже пішов в сторону якихось хлопців.
— Тут так класно!- вкотре сказала Катя,коли ми стояли біля машини Артема.
— Тобі справді подобається?
— Таааак.- радісно протянула подруга. - А тобі?
— Я просто поки не дуже розумію,що тут буде відбуватися. 
— Гонки тут будуть.
— Уф,- скривилась я.- Ненавиджу швидкість.
— Ну ми ж і так будемо просто дивитися. - сказала Ліза.
— Дійсно. - відповіла я і помітила,що до нас повертається Артем з якимось хлопцем. 
— Дівчата, це Матвій. - сказав Артем і показав на красивого русявого хлопця. - Мій найкращий друг.
— Ей, я думав,що то я твій найкращий друг. - сказав з боку ще один хлопець.
— І цей придурок теж.- відповів Артем і посміхнувся.
— Я - Олег. - радісно сказав хлопець.
— Ліза. - зразу привіталась дівчина.  Хлопці оцінюючи подивилися на неї і повернули свою голову до мене.
— Віка. - просто сказала я.
— А це що за таке непривітне створіння?- Олег показав на Катю, а вона лише закотила свої очі.
— Катерина. - сказала дівчина і ми з Лізою дивно подивилися на неї. Вона ніколи не називала себе повним іменем, так само,як і ми.
— Значить, Катерина, Єлизавета і Вікторія. - сказав Олег,а ми лише скривилися.- Прекрасно.
— Фу, не називай мене так!- обурено сказала Ліза.
— Ой, вибач. Я не думав,що тобі неприємно,якщо тебе називають повним іменем. 
— І Віка теж не любить,коли її називають по-іншому. 
— Артем,де ти знайшов цих дівчат?- спитав у нього Матвій.
— Ну Віка моя хороша подруга. 
— Подруга?- перепитали в унісон хлопці.
— Тааак. Вона племінниця нареченої мого Єгора.
— Ого.- сказала збоку Катя, а я сказала одними губами їй,що потім все розкажу. Ліза знала про мої незрозумілі стосунки з Артемом. Довелося розповісти їй після того,як ми були в клубі. Ну а Каті я не хотіла розповідати,але тепер напевно прийдеться. 
Ми помітили,як біля стартової смуги почали збиратися люди і туди під'їхало дві машини. Якийсь хлопець оголосив імена учасників та машини,які змагаються на цьому треку. 
— Хто це?- спитала я в Артема,який стояв біля мене. 
— Це Льоха. Він тут визначає хто з ким буде змагатися і ще різні організаційні питання.
— Тобто це все його?
— Ні. - просто відповів Артем. - Це все мого батька.
— Що?- я здивовано подивилась на нього. - Ти напевно жартуєш. Це ж незаконно!
— Тому і брат відмовився від цього бізнесу.
— А ти?- спитала я крізь гучний рев машин,які зі всієї швидкості виїхали з гаражу.
— А я не можу підвести свого батька.
— Але ж в тебе можуть бути через це проблеми!- далі продовжувала обурюватися я.
— Ти хіба не знаєш,як у нас вирішуються всі проблеми? Чи ти думаєш,що поліції невідомо про Круг?
— Звісно. - іронічно сказала я. - Все у вас вирішують гроші. 
— Так влаштоване наше життя.
— Авжеж. - сказала я і склала руки в себе на грудях. 
Через декілька хвилин машини повернулися і оголосили переможця в цьому змаганні. На диво, той хлопець,що програв вийшов і потиснув руку іншому. 
— Ми наступні.- сказав біля мене Артем.
— Ти напевно мав на увазі,що це ти наступний.
— Ні, Віко. Ти їдеш зі мною.- відповів хлопець і посміхнувся.
— Що?- налякано сказала я. - Я-я не поїду. 
— Ну ми ж мали побороти твій страх.
— Але я думала,що ми просто подивимось і все.
— Ти казала,що довіряєш мені.
— Артем,я довіряю тобі.- сказала я і трохи понизила голос.- Мені просто страшно. Я боюсь.
— Послухай,все буде добре. І тобі сподобається, обіцяю. 
Він взяв мене за руку і повів до свого автомобіля. Коли я сіла,то мої руки почали трістися і я навіть не могла прищепити ремінь безпеки. Артем мені допоміг і рвонув на старт.
— Заспокойся.- вкотре сказав мені хлопець і міцно стиснув мою руку. 
Біля нас з'явилася інша машина. Якась напівгола дівчина вийшла перед нами і підняла руки. Артем завів мотор і вже від цього звуку мені стало погано. Я дивилася на нього,а він був настільки зосереджений,ніби і не помічав мене.
— Якщо буде страшно,то закрий очі. - сказав хлопець.- На поворотах може трохи заносити,але ти головне не панікуй. Старайся глибоко дихати і не хвилюйся.   Зрозуміла?
— Так.- тихенько відповіла я. 
Дівчина опустила руку і ми з величезною швидкістю рвонули. Спочатку ми їхали якоюсь дорогою через ліс,якою сильно трісло. Швидкість була не дуже велика,бо по такій дорозі хіба машину загубиш. Але коли ми виїхали на трасу,то мені ледь погано не стало. Ми летіли,як божевільні,а моє серце готове було вистрибнути з грудей. Мені стало страшно,справді страшно. Я відвернула голову до Артема і зосередилася на ньому. Він сидів із серйозним виглядом і впевнено водив своїм автомобілем. Мені подобалося за ним спостерігати і хвилювання якось само собою пройшло. Інколи на крутих поворотах я чула від нього лайку. Але мені було настільки цікаво за ним дивитися. Артем був таким впевненим, серйозним і красив,що я просто не могла відвести погляду.  Через декілька хвилин ми повернулися на дорогу в ліс і виїхали з якоїсь іншої сторони. Ну а потім з гучним ревом машини перетнули фінішну пряму. Артем відщепив мені ремінь безпеки і вийшов зі свого автомобіля. Я ще перебувала у легкому шоці,але теж вийшла. Усі почали кричати і я помітила радісні обличчя Лізи і Каті. Артем підійшов і став біля мене. Він сперся на машину і почав спостерігати за мною.
— Ми перемогли?- спитала я в нього.
— А ти ще сумнівалася?
Я просто кинулася йому в обійми і притулила свою голову до його грудей.
— Ну ти чого?- спитав Артем і поцілував мене у волосся.- Невже так сильно налякалася?
— Ні. - чесно відповіла я і подивилась йому в очі. - Просто хочу подякувати тобі. Це було справді круто.
— Тобі сподобалося?- недовірливо спитав Артем, а я лише кивнула.
— Звісно,було трохи страшно,але біля тебе мені було якось по-іншому. Не знаю,як сказати, але з тобою я відчуваю себе якоюсь живою і потрібною. - почала говорити я і відчула, як на очі навернулися сльози. 
— Ох,ти ж моє нещастя.- шумно видихнув Артем і міцніше обійняв мене. І чому він мене так називає?
— Знаєш,що я робила, коли мені було страшно?- згодом спитала я.
— Що?
— Дивилась на тебе.- просто відповіла я і заглянула йому в очі.
— І це тобі допомагало?
— Так. Мені ставало спокійніше,чесно.
Артем нахилився і поцілував мене. Це був перший раз,коли не я його цілувала,а він мене. Я відповіла йому і ми продовжували ніжно цілуватися. Це було надто приємно і так якось правильно. Ми насолоджувались поцілунком,але від нього нас відірвав якийсь шум. Ми побачили,як Матвій свариться з якимось хлопцем.
— Ох,цей Андрій. - незадоволено сказав Артем і пішов до них .- Йди до дівчат. 
Він вже почав заспокоювати Матвія,а я пішла до подруг.
— Що це було?- спитала Катя з усмішкою на очах. - Непогано,як для друга. Ти вже розійшлася з Дімою?
Блін,Діма! За весь цей час я навіть не згадала про нього. Він напевно і писав,і дзвонив,але телефон я залишила в куртці в кишені,а вона ж в машині Артема. 
— Поки ще не розійшлась.
— Ну я не знаю,що в тебе зараз за проблеми,- почала говорити Катя,- Але мені здається,що Артем для тебе той єдиний.
— З чого ти це взяла?- я засміялась. - Може він мене взагалі не любить?
— А ти?- сказала вже Ліза. - Ти його любиш?
— Не знаю.- відповіла я і подивилась на хлопця. 
— Якщо ви кохаєте один одного,то не мучте ні себе,ні інших.- сказала Катя. 
— Ой,багато ви знаєте про кохання!
— А може і знаємо.- сумно сказала подруга. - Кохання,як і щастя може бути надто коротким. Цінуйте кожен момент,який ви провели разом,кожну секунду.
— Катя?- Ліза здивовано подивилась на подругу.- Що таке?
— Вибачте,- сказала дівчина.- Це трохи болюча для мене тема.
— Ох,дорогенька.- сказала я і обійняла її.- Ти не зобов'язана нам розповідати. Ми в будь-якому випадку підтримаємо тебе. 
— Дякую.- відповіла подруга. 
Через декілька хвилин хлопці повернулися,а Матвій був дуже злий.
— Що сталося? - спитала я в Артема.
— Вони з приїхали майже однаково. Матвій лише на декілька секунд швидше,а Андрій наробив шуму і захотів реваншу.
— Ну то нехай ще раз прокатаються!- сказала біля нас Ліза.
— За правилами не можна.- відповіла Катя і закотила очі. - Якщо на фініші вийшла нічия,то реванш можливий тільки в іншому заїзді. 
— Ну так поїдуть собі на інший тиждень. В чому проблема?- сказала Ліза.
— Просто Андрій не заспокоїться. Льоха запропонував зробити сьогодні ще одну їхню гонку. - сказав Артем.
— Але?- спитала я.
— За кермом повинна бути дівчина.
— Чорт!- почав лаятися Матвій. 
— Для Андрія це виграшний варіант. Його дівчина не один раз брала участь в гонках. А от Матвій тільки минулого тижня розійшовся з дівчиною. Тому будемо шукати зараз когось. 
— Ти думаєш,що його Лілька змогла б?- сміючись спитав Олег.
— Заткнись!- розлючено крикнув Матвій.
— Дівчата, ви вмієте їздити?- спитав у нас Артем і подивився на мене.- Ну ти точно не поїдеш.
Хух,от і добре! Я звісно їздила за кермом,але це було дуже повільно і обережно.
— Катя?- Ліза звернулася до дівчини. - Ти ж ніби в цьому розумієшся.
— Я поїду тільки за однієї умови.- відповіла дівчина. 
— І якої?- спитав у неї Артем.
— Я не впущу її до своєї машини!- роздратовано сказав Матвій. - Артем,ти ж знаєш,що я нікому не дозволяю сідати за кермо своєї тачки.
— Ну тоді йди і зразу скажи Андрію,що ти програв. Але ж ти не можеш,бо ви вороги з дитинства! Так яка умова?
— Нехай він мене попросить!- вона подивилась на Матвія із нахабною усмішкою на обличчі. 
— Що?- розлютився хлопець.
— Матвій...- крізь зуби процідив Артем.
— Гаразд. - відповів Матвій і підійшов ближче до дівчини.- Катерино,будь ласка, сядьте за кермо мого автомобіля.
— Показуй. - сказала Катя і він повів її до свого Астона Мартіна.
Ми почали спостерігати за їхньою їздою і я навіть хвилювалася за них. Артем напевно помітив,що я нервую,тому що підійшов і обійняв мене ззаду. 
— Не хвилюйся.- сказав він мені на вушко. - Матвій найкращий в цій справі.
— Навіть кращий за тебе?- з усмішкою спитала я.
— Однозначно кращий. На рингу я в своїй тарілці,а це для мене просто хоббі. 
Останні слова мене трохи напружили,адже я говорила,що буду з ним тільки якщо він покине бої,але як тепер я буду без нього? Чорт,я заплуталась! Згодом повернулися Катя і Матвій. Вона була явно профі в цій справі,тому що вони значно випередили своїх суперників. 
— Якого біса ти не зменшувала швидкість на поворотах?- кричав на неї хлопець.
— Може я краще знаю,як вести машину!- так само кричала дівчина.
— Ідіотка! Та ми ледь не злетіли з дороги!
— Але ж не злетіли!
— Заберіть її від мене.- сказав Матвій, коли підійшов до нас.- Я не хочу її бачити!
— Міг би хоча б подякувати за те,що допомогла тобі перемогти.
— Та ти мало не вбила нас!- крикнув наостанок хлопець і пішов до своєї машини.
— Придурок!- пробубніла Катя.
Зразу після Матвія ми пішли в машину Артема і поїхали додому. Спочатку ми підвезли Катю,а потім Лізу. 
— Дякую тобі за цей вечір!- сказала я, коли ми вже залишились одні.
— Та нема за що. Я теж приємно провів час.
— Ти навіть не уявляєш,що зробив для мене. І, до речі,я дещо зрозуміла.
— Що саме ти зрозуміла?- спитав Артем,коли ми зупинилися біля мого будинку.
— Що мені не страшно тільки з тобою.- чесно відповіла я і помітила усмішку на його обличчі.
— Ходімо!- сказав хлопець і натягнув шапку мені на голову.- Проведу до під'їзду. 
Ми вийшли і я взяла його за руку. Я голосно сміялась,коли він ледь не впав біля машини. Але радість моя тривала недовго. Біля свого під'їзду я помітила Діму,який тримав у руках великий букет квітів. 
— Тебе чекають?- почула я голос Артема. 
— Я не знала,що він прийде.- чесно сказала я.
— Не треба виправдовуватися.- гірко сказав хлопець. - Повідомиш мені, коли вже нарешті зробиш свій вибір.
— Артем...я..- не встигла я договорити,бо він вже пішов. 
Натомість розлючений Діма прямував до мене та ще й з цим дурним букетом...