Розділ 8

Віка
Як це так? Звісно я знала,що Артем б'ється на рингу,але аж ніяк не хотіла це бачити на власні очі. Якби ж я знала,що Діма збирається привести мене сюди,то однозначно відмовилася б. Біля входу я помітила Діму і він помахав мені. 
— Привіт,маленька.- сказав він,коли я вже стояла біля нього і поцілував мене. Він ніколи мене так не називав,дивно. І ці прояви любові,звідки взагалі вони взялися?
— Привіт.- просто сказала я і трішки відступила від нього. 
— Це мої найкращі друзі - Макс і Женя,а це... - він вказав рукою в мою сторону. - Це моя кохана дівчина.
Що блін? Кохана? Я напевно чогось не розумію. Ми жодного разу не зізнавалися в коханні. З чого він взяв,що в нас взагалі воно є?
— Це - Ліза.- я показала на дівчину і вона привернула увагу хлопців. Навіть Діма оцінюючи поглядав на неї. - Вона моя близька подруга. 
— Ну що ж,йдемо всередину, а то зараз вже все почнеться!
Діма поклав свою руку мені на поясницю і повів до входу. Там стояв охоронець і перевіряв документи. Звісно,ми не мали права тут знаходитись,адже нам ще нема вісімнадцять. Тут і пригодився друг Діми. Він щось сказав охоронцеві і нас без проблем впустили. Коли я зайшла всередину - то була вражена масштабністю цього закладу. Все було зроблено в чорних і сірих тонах. Тут така собі справжня чоловіча обстановка. Ми пішли в гардеробну і зняли свої куртки. Коли Діма побачив мене в короткому чорному платті,то одразу ж прошепотів мені на вушко,що я прекрасна. Але радості від цього я не відчувала взагалі. Я помічала погляди чоловіків у нашу з Лізою сторону. Якби я знала,що ми будемо в такому клубі,де більша частина чоловічої аудиторії,то вдягнулася б значно скромніше. Ми зайшли в інший зал,де посередині стояв ринг,а навкруги почала збиратися толпа людей. Ми стали за якимось чоловіками,але сцену було непогано видно. Хоча ми і не на переді були,але це і добре. Не можу я на таке дивитися. Десь через десять хвилин на ринг вийшов ведучий і запросив перших бійців. Спочатку вийшов один хлопець. Він був одягнутий в червоні шорти,але голий торс. Слідом за ним на ринг запросили іншого бійця вже в синіх шортах. У обох руки були замотані якимось бинтом,але без боксерських рукавиць. Згодом пролунав звук початку бою і хлопці просто накинулись один на одного. Вони безжально билися і переверталися наносячи один одному удари. Я вже помітила,що в хлопця в синіх шортах на обличчі почала текти кров,а той в червоних сидів на ньому зверху та раз за разом наносив йому удари по обличчі. Його руки покрилися чужою кров'ю,а в очах були диявольські вогники. Це жахливо! Як люди можуть таким займатися,а тим більше спостерігати за тим,як люди просто калічать один одного. 
— Чому вони не зупиняють бій?- спитала я у Діми.- Він же майже без свідомості.
— Тут два варіанти: або ти здаєшся,або тебе б'ють доти,поки ти не втратиш свідомість.
— Тоді чому він не здається?
— Спочатку була гордість,а тепер він навіть руки не може підняти.
— Це якийсь жах!- обурено сказала я.
Через декілька хвилин хлопця в червоних шортах все-таки забрали  з іншого. Побитий хлопець був повністю без свідомості,тому двоє великих чоловіків підняли його і винесли кудись в іншу сторону. Ведучий оголосив переможця і весь зал завівся гучними криками і оплесками. Я помітила,як зачаровано дивилися на це все хлопці,але і Ліза теж захопливо спостерігала за цим всім.
— Тобі подобається?- спитала я в неї.
— Дуже навіть. А тобі?
— Звісно,ні.- обурилась я.
— Ця енергетика, ця обстановка,ці відчуття - це щось неймовірне. Звичайно,дивитися як хлопці б'ються майже до смерті неприємно,але це такі враження.
Я не поділяла захоплення Лізи,щодо цього всього. Згодом на ринг вийшли ще одні хлопці і все була за таким же сценарієм. Тільки того разу переможений здався і на своїх власних ногах пішов з рингу.
— Пані та панове!- голосно заговорив ведучий.- Зараз відбудеться бій,якого ви так сильно чекали. Зустрічайте в правому кутку рингу нашого сміливого бійця - Горилу!
На ринг вийшов величезний чоловік дійсно подібний на горилу. Мені стало страшно за того,хто буде з ним битися. Хлопець був одягнутий в сірі шорти. Він піднявся на ринг і став у своєму кутку під гучні крики.
— Ну а його суперником став наш непереможний Тигр!
Почала грати музика і в зал зайшов хлопець в оранжево-чорному халаті. Весь зал почав шалено кричати і без перестанку вигукувати його кличку . Біля нього був ще один хлопець і я не могла ніяк згадати де його бачила. Коли він підійшов до рингу,то почав щось говорити тому в халаті. Тоді той зняв його і я аж побіліла. Це був Артем! 
— Вау!- в захваті сказала Ліза, коли він вийшов на ринг. - Це просто не передати словами,який він!
І це дійсно правда. Звісно,в попередніх хлопцях теж був деякий шарм з тими їхніми тілами. Але те,як виглядав на рингу Артем,неможливо було порівняти. Його тіло було неймовірним,а погляд сміливий. Я помічала і раніше,що він досить накачаний,але коли він стоїть отак без футболки просто неможливо погляду відвести. Потім почався бій. Горила був більшим і вищим за Артема. І мені стало справді страшно. Проте хлопець виявився спритнішим. Він багато рухався і навіть трохи насміхався з іншого,коли бігав по рингу,а той не міг його впіймати. Те що він хотів його розізлити,то було ясно. Згодом Горила все-таки спіймав Артема і тоді розпочався справжній бій. Він був набагато довшим ніж усі попередні. Обоє бійці були сильними і не хотіли поступатися один одному. Артем вже був сильно побитий,але і Горила ледве тримався. Тоді той хлопець,що стояв біля Артем крикнув щось йому. А потім один удар і Горила лежить без свідомості. Весь зал завівся голосними криками і свистами,а ведучий в той час оголосив Артема переможцем. Я подивилася на його обличчя і мені стало страшно. Воно було сильно побите,а ще по тілу виднілися червоні відмітити,які напевно вже завтра будуть синіми. Артем зійшов з рингу і я змогла помітити,що він майже не ступав на одну ногу. Напевно йому стало боляче. 
— Лізо,ходімо зі мною.- тихо сказала я дівчині.
— Давай трошки пізніше.
— Мені треба вже.
Ми сказали хлопцям,що йдемо в туалет,а я сама почала бігти за Артемом в ту сторону куди він пішов. 
— Куди ти біжиш?- спитала в мене Ліза.
— Значить так.- почала я і повернулась до неї.- Мені потрібно поговорити з Артемом. 
— Що? Навіщо?- Ліза явно нічого не розуміла. 
— Я потім тобі все поясню. 
— Гаразд. 
Артем ще з одним хлопцем зайшли в одні двері,але біля них стояв охоронець.
— Чорт!- прошипіла я.- Мені треба потрапити тут,а там цей амбал стоїть!
— В чому проблема?- впевнено сказала Ліза.- Я спробую його відволікти,а ти в той час зайдеш в ту кімнату. 
— Ти думаєш,вийде?
— Сумніваєшся?- сказала дівчина і похитуючи бедрами підійшла до охоронця. 
З такою модельною зовнішністю,як в неї жоден чоловік не зможе встояти. І цей не виняток.
— Вибачте,- солодким голосом заговорила Ліза. - Я тут шукала вбиральню,але трішки загубилася. Ви мені не допоможете?
— Звісно,леді.  
Чоловік відвів її в коридор,а я швидко побігла до дверей і зайшла в них.
— Що за чорт?- закричав той хлопець,коли оглядав Артема.
— Віка?- сказав Артем і подивився на мене.- Що ти тут робиш?
— Ох,Віка.- заговорив той хлопець і якось дивно посміхнувся. - Я Давид - друг цього придурка. А як ти сюда потрапила і де чорт візьми Ваня?
— Ти напевно про охоронця?- спитала я,а він кивнув.- Ну він зараз трохи зайнятий. 
Давид трохи сердито вийшов за двері та залишив нас удвох.
— Він на мене розсердився?- спитала я в Артема і підійшла до нього.
— Ні. На охоронця. Він не має права відійти від нас без дозволу або заміни. Тому це не дивно,що Давив розізлився. 
— Що ти маєш на увазі?
— На нас можуть напасти противники після бою,щоб помститися за програш друга чи ще щось. Тобто ми тут в небезпеці. 
— А на вулиці?
— За межами клубу ми звичайні люди і навіть якщо я бачу свого супротивника на вулиці,то роблю вигляд,що ми не знайомі. Це правила нашого клубу. Всі бійки можуть бути тільки тут.
Я помітила на столі біля Артема аптечку і почала знову обробляти йому рани.
— Що ти тут робиш?- спитав через деякий час хлопець.
— Діма мене запросив. Я не знала,що тут підпільні бої проводяться.
— Ясно.- просто сказав Артем.
— Нічого не ясно!- закричала я на нього.- Навіщо тобі це? Я не розумію! Тобі грошей не вистачає?
— Це моє життя.
— Але хіба це нормально калічити себе і битися до втрати свідомості? Чим ти взагалі думаєш?
— Яка взагалі різниця? Вже три роки бої є невід'ємною частиною мого життя! Я не можу просто так взяти і покинути це все.
— Але чому?- закричала я і відчула сльози на очах.- Невже ти хочеш,щоб за тебе постійно хвилювалися?
— А за мене ніхто не хвилюється,ясно!- вже голосніше почав говорити Артем.
— Я!- крикнула йому і підійшла ближче.- Я за тебе переживаю!
— Віко,ти надто хороша для цього всього. Тут я є самим собою і це справді те без чого я не зможу жити.
— Але якщо в тебе буде дівчина,невже ти хочеш,щоб вона постійно чекала тебе і надіялась,що ти живий,обробляла твої рани і помирала від хвилювання за тебе?
— Не хочу!- сказав Артем мені прямо в очі.- От тому ми і не разом!
— Тобто ти хочеш сказати,- почала я і відчула як почали пекти сльози.- Що в тебе вибір між мною і боями?
— Так.- сказав він і потягнув руку,щоб витерти мою сльозу,яка вже текла по щоці.- В тебе теж є вибір. 
— І який це?
— Або ти сприймаєш мене таким,який я є,або ми ніколи не будемо разом. 
— Але бої ти не залишиш?
— Ні. - сказав,як відрізав хлопець. - Тому я вибрав інший варіант. Не хочу,щоб ти страждала.
— Ти егоїст!- закричала я.- Якби ти не хотів,щоб я страждала,то відмовився б від цього всього і ми змогли б бути разом. Але тепер...
— Що тепер?- спитав Артем і подивився мені в очі.
— Тепер я впевнена,що не зможу терпіти,якщо мій хлопець буде себе калічити в цих дурнуватих боях. 
— Тобто це твій вибір?
— Так. - впевнено сказала я і захотіла зробити йому ще більше боляче.- І тим більше в мене вже є Діма. І він на відміну від тебе не бере в таких дуростях участі. 
— Я радий,що ти знайшла гідного собі.
— І ще одне: він мене любить,чуєш?- я нагадала йому слова,які він говорив мені на дні народженні Єгора,що ніби мене ніхто не кохає.
Я повернулась і пішла на вихід.
— Я теж.- почула я тихий шепіт Артема,в може це мені лише здалося...