Розділ 7

Віка
Я проснулась від того,що хтось мені надто настирливо надзвонює. Вчора я була так втомлена,що одразу ж заснула,але ж зараз на годиннику лише 8:00. Та ще й вихідний сьогодні. Якого біса?
— Алло. - сонним голосом і трохи роздратовано відповіла я.
—Привіт. Це я Діма. Ти ж пам'ятаєш,що у нас сьогодні побачення?
— Звісно пам'ятаю,- відповіла я і закотила очі. - Чого так рано дзвониш?
— Хотів тебе запросити на один фільм,а сеанс сьогодні через дві години. 
— Добре. - просто сказала я.
— Класно,зустрінемось вже на місці.- весело відповів Діма.
Я ледве змусила себе встати і піти в душ. Потім почала збиратися. Я вирішила,що джинси і теплий светр найкращий варіант на таку холодну погоду. Ну і що з того,що йду я на побачення? Не обов'язково ж в платті бути. Та і взагалі,що це за фільм такий,що сеанс тільки один раз в день та ще й так рано? Щось зовсім мені не хочеться йти,ще й відчуття якесь таке дивне. Але відмовити ж я не можу. Кінотеатр знаходився майже в кінці міста,тому довелося їхати на автобусі,який був повністю забитий. Настрій в мене був якийсь паршивий,та ще посварилась з маршрутці з якимось дядьком,що тиснув мене своєю великою сумкою. Нарешті я вилізла з того кола пекла і пішла до входу. Це була велика двохповерхова будівля. На першому поверсі були кафе та ресторанчики,а на другому - кінотеатр. Біля входу мене вже чекав Діма. 
— Привіт!- усміхаючись сказав хлопець і обійняв мене.
— Привіт.- привіталась я. 
— Таааак,я не зрозумів,що це в тебе з настроєм?
— Та не знаю. Просто втомлена трохи. Пари, робота,і так по кругу.
— Зараз будемо тебе весилити!- сказав Діма і взяв мене за руку. 
Я просто усміхнулась і йшла поруч з ним ним. Ми піднялись на другий поверх і Діма купив квитки на якусь романтичну комедію. Потім ми купили сирний поп-корн та колу. Свою куртку я здала в гардероб і ми пішли в свій зал,бо якраз розпочинався наш сеанс. Виявилось,що Діма взяв квитки на один з останніх рядів. Це мене не дуже радувало,адже я розуміла,що відбувається на останніх рядах в кінотеатрах. Але ж хіба я не хотіла цього з самісінького дитинства? Ми сіли один біля одного і розпочався фільм. Я більше люблю трилери чи якійсь психологічні фільми. Інколи мене пробиває і на мелодрами,але це дуже рідко. А от комедії та ще й романтичні мене не надто цікавлять,але якщо Діма так захотів,то нехай. Через двадцять хвилин мені стало вже нудно. Сюжет нецікавий плюс нема ніякої інтриги чи напруженого сюжету. Я вже з'їла кучу поп-корну і не могла ніяк дочекатися закінчення фільму. Я помітила,як Діма поклав руку на моє коліно,але це мені аж ніяк не подобалось. Я завжди думала,як це буде,якщо він нарешті почне симпатизувати мені та хоча б якось проявляти увагу. Але ці руки зовсім не ті,які б я хотіла відчувати. Та й очі зелені,а думаю я чомусь про ті кляті небесно-голубі. Рука Діми почала рухатись вище і я трохи напружилась. Він напевно це помітив і нахилився ближче.
— Розслабся трішки,- сказав хлопець мені на вухо і легенько поцілував в щічку. 
Потім він підняв свою другу руку та повернув мою голову до себе,при цьому продовжуючи погладжувати мою ногу. Я подивилась в його очі,але у мене зовсім не було тих почуттів, що раніше. Але ж я ніби кохаю його зі самого дитинства. Діма нахилився ближче і майже доторкнувся своїми губами до моїх,але я різко відвернула голову і забрала його руку з моєї ноги.
— Вибач,але я думаю,що це все відбувається дуже швидко. - пробубніла я і витріщилась на екран. 
— Дійсно.- трохи засмучено сказав Діма.- Ти права. Вибач.
Я просто кивнула і продовжила їсти поп-корн. Але всередині було надто дивне відчуття. Якого фіга я роблю? Мене ледь не поцілував Діма! Кохання всього мого життя,а я просто взяла і відвернулась. Блін. З цими останніми подіями я сильно заплуталася. В моїй голові якась незрозуміла каша і я навіть не розумію,що роблю. До кінця фільму я дивилась на екран,але думала про щось своє. Нарешті він закінчився і ми вийшли з кінотеатру. 
— Ну і як тобі фільм?- спитав у мене хлопець. Я трохи спостерігала за ним і бачила,як він сміявся і з цікавістю дивився на екран,не те що я.
— Дуже класний,- збрехала я.- Мені сподобалось,справді! Дякую,що запросив.
Він усміхнувся і продовжив ділитися враженнями від фільму,а я лише кивала головою. Згодом Діма запропонував мені сходити в одне кафе на першому поверсі і скуштувати там морозиво. Спочатку я відмовилась,адже і так вже наїлася тим поп-корном,але хлопець сказав,що це найкраще морозиво у місті,тому я погодилась. Я вибрала шоколадне з карамеллю і горіхами,а Діма фісташкове. Ми сіли за столик і почали пробувати.
— Неймовірно,- вкотре сказала я.- Морозиво просто божественне!
— Ну я ж тобі казав. - усміхаючись сказав Діма.
— Дякую тобі за такий чудовий день і за те,що підняв мені настрій.
— Ну цей день ще не закінчився. 
— До речі,чому ти так рано мене покликав? Я бачила,що був ще сеанс на обідній час?
— Ну я просто захотів довше побути з тобою. Ми так давно не говорили. 
— Справді. А пам'ятаєш,як ми цілими днями сиділи то в тебе,то в мене.
— Пам'ятаю.- широка усмішка торкнулася губ хлопця і я теж посміхнулась.
Ми згадували про різні історії з дитинства і сміялись. Мені було легко і просто. Все,як і в старі та добрі часи,коли ми були хорошими друзями. Хм...друзями. Тоді я хотіла більшого з ним,а зараз...зараз не знаю. 
— Ой,кого я бачу! Привіт,Віко. - сказав знайомий голос і сів на крісло біля нас.
— Артем?- здивовано і водночас сердито спитала я.- Що ти тут робиш?
— Та от маю зустріч тут з другом і тебе помітив. Оце так випадковість!- надто задоволено сказав хлопець.
— Сумніваюсь.- під ніс пробубніла я.
— Ти щось сказала?- Артем зробив вигляд,що не почув. Хоча сидів близько біля мене.
— Кажу де твій друг?
— Не знаю.- він просто потиснув плечима.- Десь зараз має бути.
—Ви знайомі?- відірвав нас від розмови голос Діми.- Чекай,та це ж той хлопець,що ти поцілувала на вечірці!
— Ох,так...- почала я.
— Віка племінниця нареченої мого брата і моя хороша подруга.
— Хороша подруга?- перепитала я.
— Дуже хороша!- відповів хлопець.- Я Артем,до речі.
— Я знаю.- відповів Діма. - Ти зі старшокурсників. І той непереможний боєць на рингу.
— Ага. - відповів Артем і потягнувся за моїм морозивом,яке ще було в стаканчику. Він взяв і почав його їсти моєю ложкою,а я просто дивилася з відкритим ротом.- Шоколадне? Дуже смачно.
— Може ти вже підеш?- крізь зуби сказала я.- У нас взагалі-то тут побачення!
— Ох,справді?- зробив здивований вираз обличчя Артем,хоча і знав про це.- Ну і що ви робили,голубки?
— Ходили в кіно.- трохи обурено сказав Діма.
— І на який сеанс?
— Яка взагалі тобі різниця?- вже голосніше сказала я.
— Ну ти ж мені зараз майже як сестра і я хвилююся за тебе.
Сестра? Мене це страшно вибісило. Спочатку я була хорошою подругою,а тепер сестра! Чорт,вот же придурок! Нащо він взагалі сів біля нас? І звідки дізнався,що ми тут? А що це за нахабна поведінка.
— Не варто хвилюватися за мене! Я не маленька дівчинка!
— Звісно,ти вже не маленька,але я ж в боргу перед тобою.
— Про що ти говориш?- спитала я,бо нічого не могла зрозуміти.
— Ну ти ж обробила мої рани,хвилювалась за моє здоров'я.- Артем відповів так,ніби це звичайні речі,а Діма якось дивно подивився на нас.
—Ми відійдемо поговоримо.- сказала я до Дмитра. - Але через дві хвилини я повернусь. Надіюсь сама. 
Я пішла в сторону вбиральні у вузький коридор, де ми могли поговорити і нас не почули.
— Що ти тут робиш? - розлючено спитала я в хлопця. 
— Я вже тобі казав. Чекаю на свого друга.
— І ти думаєш,що я в це повірю?- сміючись спитала я.
— Хочеш вір,хочеш ні,але це правда.
— Може ще розкажеш іншу частину правду.
—Що ти маєш на увазі?
— То хороша подруга,то сестра. Щось ти ніяк визначитись не можеш. Хто ж я для тебе?
— Жоден з цих варіантів.- впевнено сказав Артем. Я що взагалі для нього ніхто? Мені навіть якось образливо стало.
— Он як!- сказала я і опустила голову.
— Ти значиш для мене набагато більше.- Артем підійшов ближче і змусив дивитися йому в очі.- Я не знаю,що це за відчуття таке. В мене раніше ніколи такого не було. Але я не хочу,щоб тобі було боляче,тому і закриваю своє серце.
Невже він тількищо зізнався мені у своїх почуттях? Невже він теж щось відчуває? Але ж я навіть не знаю,чи те що він сказав було щиро. Я не можу просто так взяти і пробачити йому. Чи можу? «Він поганий. Точно зробить мені боляче. Пограється і викине!»- говорили мої думки.
— Я не вірю тобі!- чесно сказала я.
— Я знаю.- сумно сказав хлопець і взяв мене за руку.- Але я хочу зробити все,щоб ти мені пробачила і повірила.
— Це вже немає значення.- відповіла я і витягнула свою руку. - У мене тепер є Діма.
— Ви ж тільки на одне побачення сходили.
— Артем,ми зустрічаємось!- відповіла я і відійшла від нього.
— Але ж ти його не кохаєш?
— Зате він кохає мене!- розлючено сказала я і нагадала йому про ті слова,що ніби мене ніхто не любить.
— Ну що ж тоді,бажаю вам щастя яка!
Я відвернулась і почала йти геть.
— Я зроблю все,щоб ти була моєю!- крикнув наостанок хлопець,але я не обернулась. 
Ми ще трохи посиділи, а я все одно думками поверталась до розмови з Артемом. Зразу після мене він пішов на вихід і я помітила,як під'їхав якийсь хлопець. Вони разом зайшли в ресторан і піднялися на другий поверх. Значить,не збрехав,а дійсно чекав на друга. Весь цей час він навіть не подивився на мене. Ну і нехай. Може мені дійсно варто спробувати збудувати щось з Дімою. Можливо і почуття тоді повернуться. Потім ми вирішили трохи прогулятися по місту. Мені було з Дімою якось легко і просто,але це було більше як близька дружба. Може з часом я знову буду в нього закохана,як божевільна. Коли ми підійшли до мого будинку,то було вже досить темно. 
— Дякую тобі за те,що прийняла мою пропозицію і провела цей день зі мною.
— Це тобі дякую за такий хороший день.
— Ну то ти будеш моєю дівчиною?- спитав Діма і з надією подивився на мене.
— Так. Буду.- відповіла я і помітила як він усміхнувся.
Тоді хлопець підійшов ближче і поцілував мене. Я одразу ж відповіла йому. Я так давно про це мріяла,але ...нічого. Я нічого не відчула. Ні хвилювання,ні пришвидшеного серцебиття,ні метеликів...пусто. Це був просто поцілунок без жодних почуттів.  Але може з часом...
На наступний день я дуже довго спала. Це була неділя і у мене знову вихідний. Я думала,що цілий день проведу в компанії серіалів,але Оля запросила мене до себе. Спочатку я хотіла відмовитись,але вона так радісно говорила зі мною,що довелося погодитись. 
— Привіт!- сказав мені Єгор ще з порогу.
— Привіт. - відповіла я.
Я зайшла у вітальню і помітила,що Оля поставила свій портрет на комод. Напевно він їй дуже сподобався. І я не здивована,бо намальовано було дійсно гарно. 
— Ти зробив класний сюрприз тоді в себе на дні народженні.- сказала я Єгору.- В мене такий же шок був,як і в Олі.
— Дякую.- відповів чоловік.- Але без Артема мені не вдалося б її вразити.
—Справді? І що він такого зробив? Напевно фотки клеїв.
— Артем намалював портрет. Хто ж знав,що він сподобається їй найбільше. Вона просто в захваті від його малюнку.
_ Чекай!- здивовано сказала я.-Артем намалював портрет?
— Так. В нього з дитинства до цього слабкість і талант,як бачиш. А ще він захоплюється фотографіями.
— Хто б міг подумати!- сказала я вголос свої думки.
— Дійсно.- усміхнувся Єгор.- Ми теж його запрошували до нас,але він відмовився прийти. 
— Зрозуміло.- трохи сумно сказала.
В мене була якась невеличка надія,що він прийде. Згодом Оля покликала нас обідати і ми сіли за стіл. Вона постійно розповідала,як сильно вразив її сюрприз Єгора і як вона хвилюється через весілля. Коли ми закінчували їсти,то почули дзвінок в двері. Оля пішла відчиняти і ми почули крик радості. 
— Ти ж намалюєш ще портрет де ми з Єгором разом?- спитала дівчина в Артема,який якраз заходив у вітальню.
— Звісно,але Єгора я зроблю некрасивим.
— Що?- обурилась Оля.- Я може повішаю цей портрет собі в спальню на стіну,тому треба,щоб всі були красиві.
— Інколи мені здається,що ти помішана на картинах.- сказав Єгор.
— Щось не подобається?- суворо подивилась на нього Оля.
—Та намалюю я тобі той портрет,але після весілля.- сказав Артем. 
— Гаразд.- дівчина аж засвітилася від радості.
— Привіт,Вікусечко.- сказав хлопець до мене солодким голосом. Ох,та ми ж ніби притворяємось друзями.
— Привіт,Артемчик.- з усмішкою сказала я,бо знала як сильно він злиться,якщо його так називають.- Давно не бачились.
— Аж вчора на твоєму побаченні.- сміючись сказав Артем,а моя усмішка одразу ж впала.
Оля як почула за побачення,то почала все випитувати в подробицях. Я так надіялась,що вона забуде,але цей придурок нагадав їй,та ще й сміявся збоку. Десь пів години я розповідала їй. І вже була така втомлена тими розмовами,що повідомила всіх про те,що йду додому. Я попрощалась зі всіма і навіть обійняла Артема та пішла додому.
Вже пройшло два тижні з того часу,як ми з Дімою зустрічаємось. Сьогодні була субота і я планувала відпочити,але до мене подзвонив хлопець і запросив в якийсь клуб. Я не дуже хотіла,але Діма сильно наполягав. Він планував познайомити мене зі своїми друзями. Я запросила з собою Катю та Лізу. Дівчата одразу ж погодились,але у Каті з'явились якійсь невідкладні справи і ми з Лізою йдемо двоє. Спочатку ми думали,що підемо разом з хлопцями,але потім вирішили поїхати на машині подруги. Я вдягнула чорне плаття і високі чоботи без підборів,а Ліза була в чорній короткій спідниці та червоній блузці. Ми під'їхали до якогось клубу,але музики не було чути. Це була велика будівля чорного кольору,а на вивісці писало « Champion». Що це за місце таке?
— Ти не знаєш,що це за клуб?- спитала я в Лізи,коли ми вийшли з машини.
— Це ж тут проводяться всі підпільні бої.
— Що?- здивовано спитала я.
— А ти не знала? Сьогодні тут ще й наш старшокурсник битися буде.
— Який старшокурсник?- спитала я і відчула як шалено почало битися серце.
— Ну цей,як його...Максимів Артем...