Розділ 2

Віка
— Що тут відбувається?- до нас підбігла якась дівчина і допитливо подивилась на хлопця.
— Насть...- почав він говорити,- Це...таке завдання для першокурсників.
— Не можу повірити,що ти цілувався з нею!- вона голосно крикнула і подивилась на мене.
— Та я не хотів! Вона сама на мене накинулась.- обурено відповів хлопець.
Усі затихли і дивились на цю виставу. Мені стало трохи соромно, адже я не знала,що в нього є дівчина. Але ж він сам не відштовхнув мене,а навпаки відповів на мій поцілунок. 
— Тобі вона сподобалась?- ображено спитала дівчина.
— Ти що? Звісно,ні!- роздратовано відповів хлопець і злісно подивився на мене.- Ти ж подивись на неї! Мені потрібна тільки ти.
— Артеме, я тобі не вірю.
Дівчина зі сльозами на очах побігла в сторону виходу,а хлопець підійшов надто близько і сердито сказав мені:
— Я тобі це ще пригадаю!
Тоді він побіг за нею,а я стояла і бачила,як всі дивляться на мене
Напевно їм всім шкода мене,адже невідомо чи Артем буде мені мстити. І я зовсім не знаю,який він хлопець. 
— Ну що ж Віко,- захотів розрядити обстановку ведучий,- Ти молодець,що не побоялася. Можливо вибір був не дуже вдалий,адже Артем складний хлопець. Давайте підтримаємо Віку!
Всі почали голосно аплодувати і мені дали стопку якогось алкоголю,як подарунок. Так,як я була дуже напружена,то випила весь вміст залпом і підійшла до своїх подруг. Напевно дівчата помітили мій поганий настрій,тому запропонували не чекати завершення вечірки,а піти вже додому. Я однозначно погодилась і ми пішли в гардеробну,щоб забрати свої курточки. Вже на виході я почула на вулиці підвищені голоса. І це був ніхто інший,як Артем і його дівчина. Він одразу помітив мене,але продовжував говорити з цією Настею. Я хотіла максимально непомітно і швидко пройти. Цікаво,я тепер завжди буду ховатись,коли їх бачитиму. Коли я повернулась,то на годиннику вже була третя ночі
Я знала,що мені треба швидко вставати зранку,але все одно ніяк не могла заснути. Усі мої думки повертались до тих небесно-голубих очей,які дивились на мене якось по-особливому. Не так,як всі. Не знаю,коли саме я заснула,але зранку мені страшенно хотілося спати. Коли я подивилась на себе в дзеркало,то ледь не налякалась. Вчора я була так сильно втомлега,що навіть не змила свого макіяжу.  Я почала робити різні процедури зі своїм обличчям,але великі мішки під очима викривали мою втому. Через двадцять хвилин я нарешті зробила мінімальний макіяж. Вибирати одяг не було часу,тож я просто натягнула джинси і білу футболку. 
— Ти виглядаєш жахливо.- помітила Оля,коли я зайшла на кухню. 
— Знаю,- просто відповіла я і почала робити собі каву.
— Пізно вчора прийшла?
— Десь о третій.
— Як вечірка?- спитала Оля і поставила переді мною тарілку з бутербродами.
— Та нічого,класно було.- просто відповіла я,а всі мої думки вкотре повертались до поцілунку з Артемом.
— Щось ти сьогодні не надто балакуча.
— Я просто сильно втомлена.
Весь день дівчата обговорювали вечірку і все зводилось до мого вчинку. Вони були досить здивовані,що це я взяла участь в цьому завданні і ніяк не могли зрозуміти причину. Я просто сказала,що трохи забагато випила і  не дуже розуміла,що роблю. От і все. Не буду ж я говорити,що захотіла змусити Діму ревнувати. Дівчата також не змогли не помітити зовнішність Артема,тому постійно говорили,який він красивий. Декілька раз я помічала його в коридорі,але одразу ж починала йти в іншу сторону. Ще не вистачало мені з ним зустрітися. На щастя в цей день він мене не помітив і в наступні теж.
В середу все було,як завжди. Я встала зранку, вдягнулась, нанесла макіяж, поснідала і пішла на пари. Це вже був трохи холодний жовтень,тому потрібно було завжди брати з собою курточку. В університеті мені довелося трохи затриматись,бо один викладач захотів, щоб саме я написала статтю. Ми обговорили з ним деякі питання,щодо цієї статті а також термін до якого я маю її написати. Коли я вийшла з кабінету і попрямувала до виходу,то помітила знайоме обличчя. Я надіялась,що Артем мене не побачить,але через секунду він повернув голову і зустрівся зі мною поглядом. Я зразу ж розвернулась і пішла в сторону бібліотеки. Там по сходах вниз був ще один вихід. Але ним рідко користувалися,хіба коли втікали з пар. Я пройшла повз бібліотеку і подивилась на ці сходи,які насправді були звичайною металевою драбиною. Що? Як я маю цим спуститись на своїх каблуках? А може повернутися назад? Але ж тоді Артем мене точно зустріне. Тож я повернулась і почала помаленьку спускатись. Драбина з'єднувала підвал і перший поверх. Тут не було дуже світло,але побачити щось можна. Коли я намагалася стати на одну зі сходинок,то не зразу помітила,що її нема. Мої руки не витримали і я просто повалилася назад прямо комусь в руки. 
— Аааа,- закричала я від страху.
— Тихо! Чого ти кричиш?- я почула знайомий голос і почала ще сильніше хвилюватись.
— Артем?
— А ти думала,що скільки ще будеш тікати від мене? - сказав хлопець прямо біля мого вуха.
— Я не тікаю від тебе.- вирішила заперечувати я.
— Справді? Тоді якого біса ти пішла на вихід цим шляхом?
— Просто я чула,що тут теж є вихід,тож вирішила піти перевірити.
— То як? Перевірила?
— Ага,- відповіла я і тільки тоді помітила,що я ще досі в нього на руках,- Ой, відпусти мене!
— Ох,ти ж моє нещастя! Цим виходом вже два роки ніхто не спускається,тому що нема останніх сходинок .- просто сказав хлопець і поставив мене на ноги,хоча в нього на руках мені подобалося більше. Набагато більше. 
— Ну це я вже помітила. І чого це я нещастя?
— Може тому що через тебе мене кинула дівчина.- відповів Артем,коли ми вийшли на вулицю.
— Вибач,я не знала,що так станеться.- щиро сказала я,але помітила,що його не надто хвилює розставання з дівчиною. 
Він зняв свою шкіряну куртку і повішав її на паркан. Тоді Артем витягнув сигарету і закурив. Так,як він був у футболці то я змогла помітити його татуювання. В нього був повністю забитий рукав. Виглядало це досить привабливо. Але так погано. 
— От мені цікаво,- звернувся до мене хлопець випускаючи з легень дим,- Чому зі стількох хлопців ти поцілувала саме мене?
— Я не знаю,- чесно відповіла я,тому що справді не знала. Коли я стояла і дивилась очима на хлопців,то жодного з них мені не хотілося поцілувати,але коли я побачила Артема,то мене ніби потягнуло до нього.- Якось так вийшло. Просто ти стояв навпроти.
— Не знаєш? Справді? Напевно тому ти п'ять хвилин витріщалась на хлопців,а потім вирішила накинутися на мене.
— Це я на тебе накинулася?- навіть не помітила,як підвищила свій тон.- Ти ж відповів на цей поцілунок,тому не можу сказати,що тобі не сподобалось. Враховуючи з яким напором ти це робив.
—Звісно я відповів. Мені потрібно було показатися перед хлопцями,тому не бери це на свій рахунок. Ти мене аж ніяк не приваблюєш.
— Хам!- роздратовано сказала я і почала йти від нього.
— Зато я тепер знаю,що тобі сподобалось і що ти тепер вночі про мене думаєш.- нахабно сказав хлопець.
— Взагалі-то,- почала я і підійшла знову до нього,- Я поцілувала тебе,тому що захотіла,щоб один хлопець приревнував,тому не бери це на свій рахунок.
— Ну і заспокоюй себе цим. Я ж бачу,як ти на мене дивишся. Я точно тобі подобаюсь.
— Придурок!- крикнула я і пішла додому.
Вдома я була сильно роздратована. Напевно Оля зрозуміла,що в такому стані мене не варто тривожити,тому навіть нічого до мене не говорила. Ввечері я лягла на ліжко, а всі мої думки вкотре верталися до Артема. Але я тепер точно знаю,що не подобаюсь йому і навіть якщо я думала,що коли ми цілувались він теж щось відчув,це було неправдою. Він просто захотів показатися перед хлопцями. А останні слова про те,що я його не приваблюю мене взагалі образили. 
Наступного дня я вже не ховалася від Артема,а гордо і впевнено проходила попри нього. Якщо я для нього взагалі пусте місце,то варто викинути ці дурні думки про нього. Після другої пари ми з Катею вирішили піти в їдальню. Ліза сьогодні мала фотосесію,тому пропустила пари. Коли ми зайшли всередину,то я одразу ж помітила,що Артем стоїть біля якогось столика. Це перший раз,коли я бачила його в їдальні, але по його виразу обличчя можна сказати,що прийшов він точно не для того,щоб поїсти. Артем голосно розмовляє з якимось хлопцем,що сидить за столиком. Тоді той хлопець встав і вони почали злісно поглядати один на одного. Всі в їдальні затамували подих і перестали їсти,а почали із зацікавленістю поглядати в їх сторону. Той хлопець,щось сказав Артему і не встигла я отямитись,як він вже лежав на землі. Артем навалився на нього зверху і раз за разом почав наносити удари. Таким злим я ще його не бачила. Він безперервно б'є бідолашного хлопця,в якого вже почала текти кров. Тоді в їдальню забігли Матвій та Олег - найкращі друзі Артема - і зняли його з хлопця. Вони почали його заспокоювати,але це не дуже помагало. Потім Артем підняв голову і зустрівся зі мною поглядом. Очі в нього були темніші ночі. Напевно він відчув мій страх,тому що зразу пішов на вихід,а я лише дивилася йому вслід. Потім я почула,що Артем займається якимись боями без правил,тому його часто можна побачити із синяками. Також казали,що він часто втягується в різні бійки і тому в нього не дуже хороші стосунки з братом. Мати давно покинула їх сім'ю і тому він став трохи агресивним. «Він поганий»,- вкотре говорила собі в думках. Ти не можеш щось до нього відчувати. Мама завжди казала триматись від таких подалі,тому я вирішила закопати цю симпатію глибоко в своєму серці. Тепер для мене нема і ніколи не буде Артема. Такий як він не вміє любити. Я сиділа сама в квартирі. Не було ні Олі, ні Ніки. Я навіть не маю кому розказати про свої проблеми. Ніка постійно проводить час зі своєю подругою Юлею. Вона навіть розповіла їй,що її тітка Еля насправді її рідна матір. Я випадково почула це післявчора,коли Юля була в нас і вони спілкувались в кімнаті. Раптом я почула дзвінок у двері. Хто це так пізно? На годиннику вже була дванадцята година. Коли я відчинила двері,то побачила на порозі Марка.
— Привіт,- привітався хлопець. 
— Марку,що ти тут робиш?
— Я шукаю Ніку. Мені треба їй дещо сказати. 
— Ну вона зараз ще на роботі. Можеш почекати на неї тут.
— Якщо чесно,то я зараз трохи спішу. Мене батько чекає. 
— Добре,я тоді зараз швидко вдягнуся і покажу тобі де кав'ярня. 
— Гаразд,чекаю. 
Я провела хлопця всередину,а сама швидко натягнула джинси,футболку і курточку. 
— Ну все. Можемо йти,- сказала я, коли взувала кросівки.
Ми вийшли з квартири і я зачинила двері. Потім ми спустились по сходах і вийшли надвір. Але те,що я побачила мене сильно шокувало. Там стояла Ніка і цілувалась з ...Артемом? Ні, це напевно неправда,адже звідки вони взагалі можуть бути знайомі. Але коли дівчина відійшла від нього і я побачила обличчя хлопця,то страшно розлютилась. Вона ж має Марка,навіщо їй ще й Артем? Не довго думаючи, я сердито підійшла до них.
— Ніко,що ти робиш?- голосно закричала я і побачила,що хлопець не чекав мене тут побачити.- Ти хоча б знаєш хто він?
— Звісно знаю! - роздратовано відповіла дівчина,- Це - Артем. Мій хороший друг!
Цікаво,вона зі всіма своїми друзями цілується? Звісно я цього не спитала,але досить сильно з нею посварилась.
— Дівчата, може ви підете поговорити десь в будинку.- вставив своїх п'ять копійок цей придурок. 
— Ми ще тебе будемо питати де і як нам говорити?- розлючено крикнула я і подивилась на нього,- Пішов геть звідси!
— Господи,ти дійсно ідіотка!
Я забрала з плечей Ніки куртку,бо знала,що це Артема і кинула її в нього.
— Щоб я тебе більше не бачила ні біля Ніки,а тим більше біля себе!
Я відчула як на очах з'явились сльози,а хлопець лише здивовано витріщався на мене. 
— З чого ти взяла,що я не хочу з ним спілкуватись? - крикнула на мене Ніка.
— Тобто ти вибираєш його?- ображено спитала я.
Після ще декількох фраз я пішла додому і почала плакати у кімнаті Олі. Мені не хотілося,щоб Ніка повернулась і побачила мої сльози. Хоч я і розуміла,що її ще чекає розмова з Марком. Він так сильно її кохає. От якби і мене хтось так полюбив. Так,щоб на все життя. Я продовжувала плакати,але навіть не знала через що саме плачу. Чи через сварку з Нікою,чи через те,що Артем цілувався з моєю найкращою подругою. Невже наш поцілунок для нього нічого не значив,якщо він так швидко забув про мене...