Пролог

Два дні тому було свято,якого я з нетерпінням чекала цілий рік - наш випускний. Але я не знала,що моя колишня найкраща подруга Соня вирішила влаштувати сюрприз усім нам. Вона розказала всім,що Ніка,яка є її сестрою, довгий час зустрічалася з Марком,який на той час був її хлопцем. Все було б нічого,якби Соня потім не уточнила,що саме я стала причиною того,що вона дізналась про них. Ніка,яка на той час стала для мене найкращою подругою і рідною людиною не змогла пробачити мого вчинку і просто не хотіла мене навіть бачити. Тому зараз я вирішила,що варто зробити все,щоб повернути хоча б маленьку частинку близької для мене людини,адже крім неї у мене більше нікого нема. Та й нікому на тому світі я не потрібна. 
— Я йду до Ніки.- сказала я своїй мачусі - Тамарі Павлівній,яка ще й була моєю вчителькою з хімії. 
— Йди собі куди хочеш.- байдуже відповіла жінка,- Не можу дочекатись,коли вже нарешті ти поїдеш в університет і забереся звідси.
— Прийду пізно.- просто сказала я і пішла на вихід.
Я вже звикла до такого ставлення від мачухи. Вона мене страшно не любить і завжди хоче позбутись. Я можливо б і зробила їй такий подарунок,сама часто думала про втечу,але могила матері та любов до батька змушують мене це все терпіти. Я розумію,що залишилось лише два місяці і я нарешті поїду звідси. Цим я постійно себе заспокоюю у важкі моменти. 
Зараз я стою під дверима Ніки і мені трохи лячно, але все-таки є маленька надія,що вона зможе мене зрозуміти. Раптом відкрилися двері і вилетіла розлючена подруга. 
— Чого ти приперлася?- сердито запитала Ніка,а я аж відкрила рот від здивування. Вона ніколи так зі мною не розмовляла. 
— Ну цей...,- розгублено почала я,- Вибачитись і пояснити все.
— Мені не потрібні твої вибачення,а тим більше пояснення!
— Послухай мене, будь ласка,Ніко!
— А я не хочу!- роздратовано відповіла Ніка. 
— Я просто побачила в Марка на вечірці,як ви цілувались.- все одно почала пояснювати я,- Спочатку я не хотіла нікому розповідати,але потім вирішила,що Соні варто це знати. Я просто думала, що вона хоча б почне мені довіряти. Але потім з'явилася ти. Я розуміла,що між тобою і Марком щось відбувається,але я не могла зізнатись,що знаю. Згодом ти розповіла мені,що ви разом і мені було так приємно,що ти мені довірилась. Я просто не думала,що все так станеться.
— Звісно ти не думала! Але це все-таки сталось!- Ніка почала голосно кричати і я помітила злість в її очах. - Якби ти розповіла мені ми б змогли щось придумати. Ми б врятували Марка від цього позору. Чому ти мені не сказала? Чому промовчала,Віко?
— Я боялась тебе втратити. Ти для мене дуже дорога.- зі сльозами на очах відповіла я.
— Я б цінувала тебе набагато більше,якщо б ти розповіла мені правду. А зараз...Зараз я не хочу тебе бачити і тим більше спілкуватись з тобою.
Ніка розвернулась і кудись пішла,а я продовжувала стояти ніби в ступорі. Я не знаю,що мені робити далі,адже зараз втратила людину,яка хоча б трішки робила мене щасливою. Я постійно намагалася всім догодити. І в першу чергу батькові. Він дуже сильно піддавався впливу мачухи і теж помічав усі мої невдачі. Як сильно я не старалась бути кращою для нього,але всі мої досягнення його не влаштовували. Друге місце на олімпіаді з математики - а чому не перше? Відмінно за контрольну- а чому не з плюсиком? Важлива роль у шкільній виставі - чому не головна?... І це так постійно. Він завжди слухав тільки її,а вона робила все,щоб принизити мене в його очах. 
Я не знала куди мені йти,тому просто повернулась додому. Напевно мачуха справді не чекала мене так швидко,бо тільки-но я зайшла в двері,то помітила,як жінка приміряє усі прикраси моєї матері. Та яке взагалі право вона має?
— Зніми це!- закричала я і почала здирати з її рук каблучки,- Як ти смієш чіпати речі моєї матері?
— Ти напевно жартуєш!- закричала вона теж на мене,- Звісно я маю повне право! Я господиня в цьому домі,тому все,що є в ньому - належить мені!
— Ти здуріла?- знову голосно закричала я,- Це прикраси моєї матері! Навіть я ніколи їх не брала!
— Ну що я зроблю,якщо вони такі гарні та дорогі. Твій батько мені ніколи не дарував таких прикрас!- роздратовано сказала мачуха.
— Може тому, що він тебе зовсім не кохає!- сердито крикнула я і помітила, що жінка аж побіліла. Вона підійшла ближче до мене і міцно взяла за лікоть.
— Ти маленьке невдячне дівчисько,- крізь зуби почала говорити мачуха,- Я замінила тобі твою маму, а ти навіть ні разу не подякувала мені!
— За що мені тобі дякувати?- зі злісним поглядом почала говорити я,- За те принизливе ставлення? Чи може за ці знущання?
— Я завжди тебе шкодувала і жаліла,тому не кажи,що я до тебе погано ставилась.
— Зачекай ще трошки і скоро мене тут не буде.
— Вже не можу дочекатися,щоб ти зникла звідси,- з усмішкою заговорила жінка і потім тихо сказала мені- Перетворишся там на таку ж повію,як і твоя мати!
Після останній слів я просто розлютилась і швидко вибрала свою руку з її міцної хватки. Я помітила,як злість накрила мене повністю і дала їй сильного ляпаса. Жінка широко відкрила очі від здивування і почала плакати. Що відбувається? Що за концерт вона влаштувала? Але коли я повернула голову,то все зрозуміла. На порозі стояв батько і сердито дивився на мене. Він швидко підійшов і боляче схопив мене за руку.
— Що ти витворяєш?- злісно закричав на мене батько.
— Просто вона...- я почала пояснювати всю ситуацію.- Вона взяла прикраси мами. Яке вона взагалі має право торкатися речей моєї матері?
— Вона має на це право!- голосно сказав тато,- Тому що це я їй їх віддав!
— Що?- перепитала я і відчула,як на очі почали підступати сльози.- Ти напевно жартуєш? Навіть я ніколи не брала цих прикрас,тоді чому ти дозволяєш їй?
— Тому що вона моя дружина!- спокійно сказав батько і відпустив мою руку. 
— А хто ж тоді для тебе я, а? Хто?- голосно закричала я крізь сльози.
— Вікторіє,- сказав батько і я зрозуміла,що це попередження. Тільки тоді він називав мене повним іменем,- Мені вже набридли твої вибрики! Від сьогодні ти на домашньому арешті,аж до самого початку навчального року!
— Он,як!- гірко засміялась я.
Тоді я підійшла до коробочки з прикрасами, витягнула каблучку зі зображенням маленької ластівки і взяла її собі.
— Надіюсь,коли я заберуся звідси ви станете нарешті щасливі!- голосно закричала я коли піднімалась до себе в кімнату.
Вже в себе я одразу ж лягла на ліжко і почала голосно ридати. Я дивлюсь на цю каблучку і без перестанку плачу. Мамо! Чому ти пішла від мене? Якби ж ти була поряд! Вкотре за своє життя я брала на себе вину за чужі вчинки. Мачуха точно знала,що батько стоїть на порозі,от і спровокувала мене. Спеціально,щоб знову показати,яка я погана і невдячна. Нічого, залишилось лише два місяці потерпіти. От,якби ж мені,як ця пташка полетіти далеко-далеко,щоб ніхто мене не знайшов,щоб нарешті стати вільною...
Не знаю скільки я плакала,тому що зараз від сну мене розбудив звук дзвінка.
— Алло,- сонним голосом відповіла я.
— Ти ще хочеш,щоб я тобі пробачила?- впевнено спитала в мене Ніка заплаканим голосом.
— Ніко? Що таке? Щось сталося?
— Ти ще хочеш,щоб я тобі пробачила?- ще раз перепитала дівчина.
— Звісно хочу.- без вагань відповіла я.
— Тоді тікаємо звідси разом. Я не можу більше тут залишатися.
— Добре,- я одразу ж погодилась,тому що це був мій шанс- Коли ми це робимо?
— Прямо зараз!
— Гаразд. Я через пів години заїду по тебе.- сказала я.
— Добре,чекаю.
Я почала максимально тихо і швидко збирати свої речі. Невже я і справді це роблю? Невже я дійсно тікаю? Невже я  виконую свій план,який готувала вже три роки? Невже я стану вільною,як та ластівка...