7

Вася намагається викинути з голови думки про те, що Орест Петрович Козинський — невгамовний, нахабний тип. І дівчині це вдається. Не дарма донька називає її трудоголіком. Достатньо Василині тільки сісти за ноутбук і почати керувати власною справою, як їй стає значно легше. Робота навіть діє на кшталт знеболювального та допомагає відвернутися.

А коли додому зі школи повертається Сонька, поратися зі своїми нав’язливими думками стає вже складніше. Василина слухає доньку неуважно, поринаючи у власні роздуми. Залишається сподіватися, що вона вчасно підтакує на розповіді малої й не видає себе. Соня ж як типовий холерик емоційно переказує свій день у школі й чомусь постійно щебече про свого вчителя. Саме тому Вася намагається абстрагуватися від розповідей.

Цей лицедій-педант її точно дістав. Чому навіть коли він пішов, він не залишив жодного шансу забути про його існування? Саме це дратує Василину й не дає спокою.

У її маленький звичний та затишний світ заліз якийсь чоловік. Його тут ніхто бачити не бажає. А він наполегливо залишається навіть у думках самої Архипенко. Васі все здається, що вона недостатньо грубо відповідала йому і не змогла тим донести головну думку їхньої розмови — ніяких стосунків їй не потрібно.

Вона — інтроверт-одинак. Має доньку, сусідку-подругу, хрещеного дочки та помічницю на роботі. Усе. На цьому перелік людей, з якими вона готова контактувати на своїй території у безпосередній близькості, завершується. Решта стосується лише робочих моментів.

Коли Соня виговорюється, Вася відправляє її обідати й вчити уроки. Мала на диво не сперечається і навіть не збирається практикувати свої навички сарказму. Жінка видихає. Їй треба терміново провітрити мозок. Виходити на вулицю зараз вона не може, тож шкандибає на балкон.

Лоджію вона давно засклила. Дуло звідси нелюдське. Довелося розщедритися на ремонт, коли ще Сонька була маленькою. Інакше терпіти у квартирі постійно температуру нижче за вісімнадцять градусів було б неможливо. 

Василина стоїть на балконі з відчиненим вікном, поки у неї повністю не замерзають пальці на ногах, що зараз дбайливо запаковані у вовняні шкарпетки. Згадує, що Орест приніс їй якусь мазь. Може, вона дійсно швидко допоможе вилікуватися? А вже на роботі Василина більше завантажить себе роботою, щоб дурні думки не відвертали її?..

Повертається у кімнату, відповідає на декілька листів на пошті й пише помічниці. Просить Злату знайти ідеї для брендованих каталогів. Вже давно час розвиватися й збільшувати свій бізнес. Сама теж кидає декілька варіантів, щоб дівчина хоч на щось могла орієнтуватися. А ввечері до неї приїжджає ще потужніше знеболювальне, яке було до цього. Марк завалюється у квартиру з декількома великими пакетами.

— Тут суші й піца, малій — молочний коктейль, тобі — лате. Короче, дівчатка, будемо зараз відпочивати.

Соня радісно стрибає навколо хрещеного, завалюючи тепер його незрозумілою інформацією. Марку доводиться слухати й відповідати.

— Ма, а ми розвалимося на дивані? — перепитує Соня, коли Василина розбирає пакети.

— Ти ж знаєш, що я не люблю, коли їдять у кімнаті.

— Ну ма-а-а, — жалібно тягне дівчинка. — Марк не так часто приїжджає до нас. Я взагалі думаю, що у нього якась дівчина з’явилась.

— З чого ти це так думаєш?

— Бо у нього як для однієї людини занадто багато засобів у ванній. Коли я у нього жила, постійно дивувалась, навіщо так багато тюбиків.

Вася тільки хмикає на цю заяву. Марк завжди обожнював свою зовнішність. І робив для неї все. Його досить довге, як за мірками суспільства, волосся завжди знаходилось у незрозумілому хаосі, хоча й Василина знала — на шевелюру витрачається багато грошей. Але то ще не все. Ще більше уваги приділяє Марк своїм вусам. 

Коли вперше він відростив їх у сімнадцять років, Василина сміялась, наче скажена. Тоді щуплий хлопчик із рясною рослинністю над губою та легким каре у будь-кого міг викликати сміх. Але вже на першому курсі економічного університету Марк непогано розширився у плечах, навчився укладати волосся і... Ну, ви знаєте, куди вусики пропускають. Можливо, і не дарма він був барбером. Професія однозначно була його. А скільки дівчат він цим підкорив…

— Хто у мене з’явився? — на порозі подає голос Марк, який до цього був у ванній кімнаті. Хоча він занадто обізнаний з історією розмови, значить чув майже все.

— Кхм, — Соня трішки ніяковіє. Все ж обговорювати людину за її спиною, хоч і в гарному контексті, і з власною матір’ю було незручно.

— Мала, запам’ятай — ще не народилась та жінка, яка поставить свої тюбики у моїй ванній. 

— Ого, а на скільки ти років будеш її старше тоді? — щиро дивується дівчинка, округляє губи й збільшує очі. Василина прискає, приховуючи сміх. Марк тільки каже, що він і сам не знає. Буде дивитися за ситуацією, який вік йому підходить.

Розмова швидко вщухає, тільки-но Соня отримує достатньо інформації про майбутнє життя хрещеного батька. А потім вони дійсно розвалюються на дивані в залі, Сонька морщить ніс, кидає погляди на диво японської кухні з сирою рибою і тягнеться до піци.

Вася насолоджується вечором. Слухає якісь жарти на екрані, смакує суші й відпочиває. Друг точно зміг позбавити її від нав’язливих думок. Цікаво, що він постійно знаходив потрібні слова й робив все, щоб покращити її настрій. Як з дитинства склалось, що вони почали товаришувати — невідомо. Проте з шістнадцяти років, коли Василина сама запропонувала другові стосунки, а той дуже обережно, хоч і все одно образливо їй відмовив, розпочалась їхня дружба. Мабуть, справжня. Та, яку частіше побачиш у мистецтві, аніж у справжньому житті.