2

Коли Василина забирає від Марка доньку, квартира однозначно оживає. Мала тріщить без угаву. І хоча майже все Вася вже чула від самої доньки під час їхніх щоденних відеодзвінків, Соня ніби вважає своїм обов'язком повторити все в дрібницях і деталях.

Вона розповідає про нового однокласника, про те, як Мишко Коломацький розбив собі губу, як Алінка чхнула на уроці, забризкавши потилицю однокласника. Вася все терпляче слухає, емоційно відгукуючись, коли того вимагає ситуація та погляд доньки, яка починає підозрювати матір у неуважності.

— Знаєш, ти мені краще за свої успіхи в школі розкажи. Що там з навчанням? Мені прийдеться тебе сварити, а Марку — лекції читати?

— Ма, ти чого? Сварити — це не педагогічно! Ти б ще сказала, що по дупі будеш мене лупцювати.

— Та якщо від рук відіб’єшся, то, може, й доведеться, — усміхається Василина. 

— То буде вже…, — Соня на секунду замислюється, пригадуючи правильні слова, — кримінально каратися.

— Божечки, це ти вже звідки знаєш?

— Марк мені сказав.

— Все ж з ним треба поговорити серйозно, — удавано зітхає жінка. — Ну, як там з вчителем новим справи? Ти хоч його ще не дістала?

— Ма, ти якої про мене думки? — мала обурюється, складає руки на грудях і дивиться з-під лоба.

— Справжньої. Я ж тебе знаю. Тобі тільки хто не сподобається, ти вже не зупинишся.

— Ну чого. Орест Петрович — прикольний челік.

— Челік? Ти кажеш на вчителя — челік? Марк точно на тебе погано впливає. Більше тебе до хрещеного не відпущу так надовго.

— Та до чого Марк? Він так не на Ореста Петровича говорив. А клієнта свого так називав, коли з другом пиво пив.

— Він при тобі ще й пиво пив?

Соня, зрозумівши, що закопує хрещеного, мовчить. Довго погляд матері витримати не може:

— Ну а що такого? — переходить до тактики захисту. — Ти при мені іноді вино теж п’єш.

— Я? — Вася дивується і тикає навіть себе у груди пальцем. Мовляв, ти точно мене ні з ким не переплутала? Може, у тебе там якась інша матір завалялась і вона при тобі вино хлюпає?

— Ну не при мені, а ввечері. Але ж я знаю, що п’єш. У нас вранці тоді келих стоїть на мийці. І пляшка в холодильнику міняється.

— Ну ти й… Гаразд, за пиво Марку нічого не буде. Щодо «челіка» я ще подумаю.

— Ну, ма-а-а.

— І що там, — Вася показує, що розмову завершено, — що там цей Орест..?

— Петрович. Нічого, нормальний… вчитель. Він у нас тепер все викладає, окрім фізкультури й англійської.

— Я чую у твоєму голосі незадоволення.

Мала мнеться, ніяковіє. Не знає, як до матері донести величезну новину й дурість одночасно. А потім випалює:

— Уявляєш, він взагалі не знає, як людина отруюється аматоксинами.

— Чим?!

— Ма, це яд. Один з найнебезпечніших.

— Божечки, слухай, я дуже перепрошую за мою цікавість. А як ти про це дізналась? Ну, що він не в курсі за ці токсини.

— Аматоксин, — виправляє Соня. — Та ми на основах здоров’я гриби отруйні обговорювали.

— І ти вирішила запитати про, — Вася спотикається у словах, і не знайшовши правильного, видає нейтральне, — це?

— Така отрута є у блідій поганці. І вона дуже повільно діє. Коли людина вже відчуває симптоми, лікарі нічого не можуть зробити. А якщо її врятують, то у неї на все життя будуть проблеми з нирками й печінкою.

— Я тебе боюсь, — із захопленням вимовляє Василина.

Їй до знань дочки далеко. Посидючість — це, мабуть, взяла від неї. Мізки — від когось іншого, безумовно.

— Ну то що, — вирішує остаточно завершити тему, — ти розчарувалась в Оресті Петровичі?

— Я б сказала, що він не безнадійний. Принаймні, він розуміється на ціанистому кальції.

— Це щось більш знайоме. Гаразд, нумо сьогодні вже спати. Я з ніг валюсь. А мені ще якось треба звикнути до того, що в понеділок — на роботу.

— А у мене — день народження, — Соня ляскає в долоні так активно, що її закручені в спіралі кучерики смішно підстрибують.

— Угу, вже вісім років, — Вася наче більше для себе це вимовляє, дивуючись.

— А, може, подивимось з тобою мультик?

— Тільки на моєму ліжку. Я сплю і дивлюсь одним оком.

— Гаразд, я за ноутбуком.

Коли Василина вже засинає і чує голоси на екрані далеко від себе, мала не витримує:

— Ма, а ти вже підготувала мені подарунок на день народження?

— Угу, — відповідає через сон, не розібравши питання.

— І це скелет? Як я і хотіла?

— Угу, — знову автоматично. Звісно, Вася вже спить і не бачить, як загоряються оченята Соні.

День народження в понеділок йде не зовсім за тим сценарієм, який хотілося б бачити Василині. Донька розчаровано вертить в долонях поляроїд, який їй урочисто вручила матір.