1

— Ти як?

— Проснулась мертвою, — хрипіть у трубку телефона.

— Прогрес, як на мене. Вчора ти казала, що ти виблювала легені.

— Угу. Сьогодні без них і прокинулась.

— Ну, коротше, відзвітую тобі сьогоднішній день, — Марк не тягне гуму, розуміючи, що Василина почуває себе погано.

— Слухаю.

— І не перебивай. У школу на батьківські збори сходив. Про Соньку там майже нічого не казали. А що й говорили, то не варто твоєї уваги.

— Що вона знову зробила? — Вася вже настільки втомилась від хвороби на коронавірус, що за емоційністю її голос взагалі не змінюється.

— Не важливо. Нічого, що порушувало б закон, — захищає малу Марк. — Якщо тобі цікаво, то там більше обговорювали їхнього нового вчителя. Попередня класна керівниця йде в декрет, тож тепер у Соньки буде вести предмети… м-м, зараз, я десь записав…, — чоловік мовчить у трубки, тільки чути шурхіт якийсь. — А, ось. Звати нового вчителя Козинський Орест Петрович. 

— Божечки, у молодших класах керівником буде чоловік?

— Угу, приємний зовнішньо принаймні. 

— З яких пір ти оцінюєш чоловічу зовнішність?

— З тих, як у мене з’явились очі, — зітхає Марк показово.

— Гаразд. Як там Соня?

— Нормально цілком. Читає якусь книжку. Про дискінезію жовчного міхура. Ти вважаєш, що для семирічної дитини це нормально?

— Якщо їй подобається, я що, заборонятиму?

— Гаразд. Гаразд, ти матір і тобі вирішувати.

— Тоді привіт їй передавай. Завтра їй зателефоную, а зараз — пішла спати.

— Стій, Вась. Може, тобі хоч ліків прислати? Кур’єром. Чи я сам заїду.

— Не вистачало ще тебе заразити. Хто тоді буде за донькою моєю доглядати.

— Яка ти користолюбна.

— Угу. Дякую, Марку. Нічого не треба. Я вже йду на поправку.

— Окей, тоді телефонуй, як треба буде. Ну або ти захочеш просто побалакати.

— Домовились.

Василина скидає дзвінок та без сил опускає телефон на ліжко. Ця хвороба насправжки забирає жагу до життя. А у Васі її й так було не занадто багато, щоб можна було бездумно кидатися нею чи дозволяти хворобі поглинати.

Жінка пересилює себе, йде в душ. Вона гадки не має, чи можна при температурі купатися. Здається, ні. Але хто її зараз зупинить, якщо хочеться неймовірно змити з себе піт грипу? Василина себе кляне, коли тремтячими руками намагається змити особливо зараз уїдливий гель для душу.

Вода з їхнього крана завжди відрізнялася особливою якістю — низькою переважно. Та була страшенно м'якою і ледве справлялася з хоч трохи пристойними засобами, змивати їх доводилося довго. А ще якщо до нікчемного водопроводу додати стару історичну будівлю з ще давнішими трубами…

Свою квартиру Архипенко щиро любила — тут проходило її босоноге дитинство, тут вона вперше закохалася і живе зараз з донькою. Але ось вода… Настав час накопичити грошей і щось уже з цим робити.

Думки проходять на периферії мозку і відразу губляться. А Вася без сил ледве виходить із душу, обтирається наспіх рушником і просто так плюхається на ліжко, натягнувши до голови ковдру. Завтра точно має стати легше, адже не може хвороба тривати так довго.

Легше стає тільки за три дні. За цей час Василині доводиться декілька разів пояснювати донці, чому не можна заїхати додому одразу після школи за посібником з біології.

— Ти там ще в книжках своїх не прочитала, як поширюються мікроби?

— Ма, у тебе хвороба вірусна, там немає мікробів, — мала закочує очі під лоба, висловлюючи без слів всю непідготовленість матері до хвороби.

— Тим паче. От давай ще дня три у Марка поживи. А потім я приїду за тобою. І будеш свої книжки читати вже дома. Не дави на психіку Марку. Він і так думає, що я тебе змушую це читати.

— Гаразд, — зітхає Соня, підтискаючи нижню губу. Вася на це розтягує губи в усмішці. — То що, кажеш, у тебе сьогодні вже температура менше?

— Угу. Не було. Тож схожу до лікаря днями й все.

— Я сподіваюсь, ти на роботу не підеш з такими соплями? — цікавиться донька.

— Звісно, ні. За кого ти мене приймаєш?

— За трудоголіка. У тебе залежність від твоєї роботи.

— Так, Софіє, досить матір пригнічувати.

— Окей, не буду. Тоді я пішла спати. До завтра, ма.

— Бувай. Солодких снів.

— І тобі.

Доньку Василина обманула. Адже вже наступного дня їй телефонує помічниця, яка розповідає про купу незадоволених клієнтів, що дуже хочуть поспілкуватися саме з власницею агенції.

— Злат, кажи, що я померла.

— І тоді можна хоронить весь ваш бізнес.

— Трясця твоїй матері!

— Ну Василино Дмитрівно.

— Та гаразд, — відмахується жінка. — Хто там такий принциповий?