Третя швидкість

Тепер доводилося робити найважче. Дізнаватися, що задумав … в мене не стало сил якось його назвати. Дізнатися щось від військових буде не легко. Я у відставці – одже інформація для мене закрита. Але мені конче необхідно було дізнатися чи знали вони правду та чи задумали якісь проекти. Наскільки я знаю свого напарника він буде мститися за загиблих товаришів. Особливо якщо їх навмисне повбивали заради експериментів.

Розкручувати це все довелося з замовника. Він щось був дуже зайнятий останнім часом. Я його вистежив й влаштував розмову:

- Чому ви мені збрехали?
- Коли це я вам брехав?
- Треба було мені сказати яким саме чином вам дістався ваш бізнес. Та хто на вас може бути ображеним.
- Несенітнеці. Бізнес дістався законним шляхом. А Сергій з того світу на мене не образится.
- Так законним. Я не месник. Мститися та відновлювати якесь власне почуття справедливості я не буду. А ось Сергій образився.
- Що?!
- Не переймайтеся. Зараз я хочу дізнатися декілька важливих речей. Вас завжди переслідував тільки один автомобіль?
- Наче… здайтеся був ще один поряд, але я не звертав уваги…він ніколи не намагався наблизитися на відміну від БМВ.
- Добре. Коли загинув ваш колега до місця аварії ще хтось…
- Ні! Одразу швидка й поліція! Ви мене в чомусь звинувачуєте?!
- Кажу ж ні, заспокойтеся вже. Я не буду марнувати з вами час.

Ось тепер доведеться вчинити протиправні дії. Я дізнався де відбулася аварія. Ми разом з Сірком провулками під’їхали до спеціального контейнера, що зберігав інформацію в декілька сотень петабайтів з міських камер. Наблизившись - я дав команду приглушити нас. Звичайно таке не спрацює проти бойової машини чи навіть звичайного автомобіля, але для камер спостереження цього достатньо – ми зникли. Під'єднавшись до мережі я отримав відео. Так. Це був він. Мій старий компаньйон. Автомобіль що був для мене домом та приятелем. Він під’їхав до місця аварії. Ось автомобіль, що збив Сергія викинув водія. Ось він переїжджає цю людину. Помстився. Вчений, бізнесмен – звичайна людина. Відразу помстилася. З відео зрозуміло – переносячись в «автомобільне буття» людський мозок втрачає усі емоції. Мабуть, не усі… Адже мстяться. Тепер моя версія підтвердилася. Доведеться вжити рішучих заходів. Почалася одна з найважчих частин моєї роботи. Очікування.

Після двох тижнів стеження мені нарешті вдалося відшукати обох. Так це був БМВ разом з моїм старим автомобілем. Вони їхали до військового об’єкту де, скоріш за все тримали «експериментальні штучні інтелекти». А простою мовою свідомість наших товаришів у автомобільних консервних бляшанках. Ще ніколи моє ставлення до автомобілів не було таким різко негативним.

- Вимкни радар, усі прилади спостереження, крім візуальних. – Наказав я.

- Ти мені не довіряєш?- Стурбовано запитав Сірко.- Ні просто він може зафіксувати твої сенсори.
Ми їхали все швидше. Через якийсь час навіть з’їхали з офіційної траси. Старе шосе, а на ньому надсучасні, для того часу, автомобілі. Переслідування, але у повній тиші. Нарешті я натиснув на кнопку запуску ракет. Вони встигли. Точніше Руслан встиг. БМВ вже палав. Залишилися ми з Русланом. Тепер він знав, що я поряд. Увімкне камери. Автомобілі зазвичай орієнтуються за радаром та супутником. Тож я не хвилювався, що мене помітять. Тепер буде не легко. Автомобіль стрімко почав набирати швидкість. Тікає! Я почав переслідувати втікача. Декілька місцин на шаленій швидкості. Ось ми вже на міському звалищі. Штучні тунелі. Тільки б не впустити.
- Сірко ти його бачиш на радарі?
- Ні.
- Відай мені керування та відкинь дах. Більше ніяких сенсорів.
- Але ж це не надійно…
- Ні – терпляче пояснив я, - він може вивести з ладу твою навігаційну систему.

Я побачив його. Він чекав на мене. Не розраховував, що я його першим побачу. Він знешкодив ракети, але моя граната дістала його. Я просто жбурнув її під час вибуху.

Він встиг відправити ракету. Не в мене. Ракета – останній подарунок нашим товаришам. Може це й на краще. Вони спочинуть замість того щоб бути частиною експерименту. Я підірвав своє минуле. Це кінець.