Глава 53 Битва

Несподівано вечір за вікном на який схоже до цього часу ніхто із друзів не заважав, почав на очах переходити в ніч. Схоже сама темрява, невпинно насуваючись до цих країв, огортала собою будинок та його околиці.

— Вони стрибнули. Почалося, — раптово мовив Кейсі, швидко відновивши на мить до цього згаслий погляд очей.

Кріс обережно підійшов до вхідних дверей, й переконавшись, що ті надійно зачинені, трохи посунувши гардину, крадькома визирнув у вікно. Десь вдалині рухалися десятки вогників, неначе полум'яний струмок, впевнено стікаючись у напрямку будинку. 

Кріс розумів, що саме має невдовзі розпочатися, тому не гаючи часу квапливо повернувся до центру зали.

— Схоже у нас гості! — змусивши себе збадьоритись вигукнув Кріс. — Зо три десятки смолоскипів. Гадаю менш ніж за півгодини будуть тут. 

— Не можна, аби вони дісталися Конгломерату. Якщо тікатимемо, вони підуть за нами, дорогою примножуючи свою колону. Усе має вирішитися тут, — ствердно мовила Віллоу.

Господарка будинку невимушено поглянула на сумку, що лежала поруч Олексія. Те саме зробив і сам хлопець, відчувши, що йому не стане змоги скористатися її силою.

— Забудьте про сферу! — раптово озвався Кріс. — Ані ти, ні твій супутник не зможете опанувати її справжню силу одним днем. Вона радше спустошить вас самих. Найкращим вибором буде захистити її від лихих рук, а потім повернути до власної стихії.

Віллоу витримала коротку паузу, врешті схвально захитавши головою.

Кріс своєю чергою поквапився повернутися до вікна, знову визирнувши на двір. Грег - вірний охоронець Віллоу, неначе вартовий зупинився по інший бік дверей, розминаючи долоні в шкіряних рукавицях, й рухи його в цей час видавалися напрочуд людськими.

Глорін видихнув, і міцніше стис руків'я сокири. Опудало, який під час мандрівки порталом втратив свою зброю, підійшов до стола беручи до рук міцний дубовий стілець. Чоловік у чорному навів арбалет з єдиною нині стрілою у бік дверей.

Віллоу хотіла було сказати, що варто віднайти у будинку додаткову зброю, але поглянувши на Кріса зрозуміла усе без слів. Часу менше ніж здається.

— Ти зможеш битися? — підійшовши до Олексія тихо запитав Кейсі.

— Я мушу, — витримав паузу, усміхнувся у відповідь Олексій і схопившись за простягнуту Кейсі долоню, звівся на ноги.

— Здається я припустився помилки, — озвався Кріс не відводячи погляду від вікна. — Наші друзі у саванах вже майже тут.

Олексій взяв до рук важкий, мідний канделябр, що стояв на столі, готуючись до останнього бою.

— Якщо буде геть погано, останній з нас відступить разом зі сферою. Чорний вихід з будинку за вузькими дверима під сходами. Не можна, аби ця річ потрапила до рук інквізиторів, — мовив Кріс повертаючись до решти.

Кейсі поглянув на Кріса, але для слів бракувало часу.

— Потім, друже, — неначе прочитавши думки Кейсі мовив колишній некромант. — Нам багато чого потрібно сказати одне одному, тож нехай це буде ще один далекий промінь, котрий спонукатиме нас всіх пережити цю ніч.

Віллоу перекинула шлею сумки через плече, стаючи поруч з Олексієм.

— Нічого не бійся. Ми стоїмо допоки віримо, — мовила дівчина на мить відвернувши погляд до свого супутника.

Годинник на стіні раптово замовк, як і нині, лише скрип дерев'яної підлоги, що час від часу просідала під важкою постаттю Опудала порушував навколишню тишу. Час настав.

Кріс раптово завмер побачивши на віконному склі поруч дверей ледь помітні відблиски смолоскипів. Ходили чутки, що деякі з інквізиторів, за підтримки свого очільника мали здатність літати. Безумовно, політ цей не можна було порівняти з пташиним. Насичені силою голови Ордену, вони були ладні трохи здійматися над землею, пришвидшуючи свій рух, квапливо, неначе пропливаючи стежками, й дорогами, обминаючи дрібні перепони у вигляді гілок та каміння.

Наразі, лише так Кріс міг пояснити свою похибку у розрахунках. У друзів мало лишитися ще трохи часу на підготовку до вирішальної битви, але його не було. Схоже ватажок ордену прийняв рішення віддати основну магічну силу, що мав, аби створити портал та пришвидшити пересування своїх підопічних, роблячи ставку на перевагу у кількості.

— Зараз почнеться, — неголосно мовив Кріс, окинувши поглядом присутніх, що схоже завмерли, очікуючи останні миті перед початком.

За дверима раптово почувся важкий удар, ніби хтось намагався висадити їх тараном. Втім Кейсі, який наразі заплющив очі й частково міг бачити те, що відбувається по інший бік відтворив в уяві іншу картинку.

Грег, котрий віддано стеріг вхідні двері, із гуркотом втрамбував у них першого з інквізиторів, що рушив до нього. Представник лихої ватаги, який впав додолу, впустив на землю смолоскип, який Грег поспіхом відкинув якомога далі від будинку, аби уникнути пожежі.

Наступний з чоловіків у саванах зустрівся із важким ударом Грега, й також повалився долілиць. Інквізитори почали гуртуватися, й охоронцеві не лишалося нічого іншого, як рушити їм на зустріч. Відчайдушна спроба затримати незваних гостей частково увінчалася успіхом, адже Грег спромігся відтягнути на себе увагу трьох із колони, що наразі з зусебіч повисли на ньому, у нелегкій спробі звалити на землю. 

Проте основна маса прибічників ордену хутко рушила вперед. Десь позаду, кілька інквізиторів, що замикали колону, завмерли на вістрях паркану, який несподівано здійнявся вверх, настромивши їх на гострі дошки.

 — Зараз висадять двері! — поспіхом відказав Кейсі, швидко розплющивши очі.

Шалений гуркіт розірвав заціпеніння, що останні хвилини густою хмарою повисло у залі, й темна ватага, неначе жива, бурхлива ріка линула до приміщення.

Несподівано із другого поверху, до вхідних дверей, неначе буревій злетів червоний камзол. Відпрацьованим рухом знизу вверх, неначе вправний бойовий вершник, він миттєво завдав удару шаблею одному з інквізиторів, наступної секунди опустивши гостре лезо на голову іншому.

Схоже другий з охоронців Віллоу також увірвався до гарячки бою, змусивши кількох з нападників відчайдушно розмахувати булавами й ланцюгами, аби вразити незвичайного супротивника.