Глава 49 Королі

Кейсі хутко рухався темним коридором, намагаючись уникати найменшого шуму, втім самому чарівникові здавалося, що саме його серцебиття пульсує у кожній цеглині лиховісного підземелля. 

Кейсі на мить озирнувся, а коли знову поглянув вперед, оторопів, усвідомивши, що стоїть навпроти суцільної кам'яної стіни. Шлях закінчився, а десь позаду знову почулися неквапливі кроки. Чарівник постійно рухався уперед, й шлях, який схоже привів його до пастки не мав роздоріж. 

— Ну от і все, — ледь чутно мовив Кейсі, безнадійно притулившись спиною до холодної стіни, поволі сповзаючи на підлогу.

Несподівано очі Кейсі втратили чітку картинку. Чоловік незчувся, як холодна поверхня нечутно посунула його в сторону, ховаючи по інший бік до часу глухої стіни. 

Кейсі затамував подих, намагаючись стримати крик. Все сталося занадто швидко, тож спантеличений Кейсі не одразу зрозумів, що потаємна кімната врятувала його. По інший бік кам'яної перепони відчулася чиясь присутність. Здавалося, що хтось жадібно принюхується, неначе величезний пес, який спіймав слід, раптово втративши його. 

За стіною чулися шарудіння та кроки, змусивши Кейсі зачаїтися, як ніколи у житті. Якщо стіна зробить повторний оберт, усе може закінчитися трагічно, й саме тому вогняний маг завмер, боячись зробити необачний рух. Хвилини здавалися вічністю, та врешті кроки невідомого затихаючи почали віддалятися. 

Кейсі видихнув замруживши очі в розрахунку на те, що коли за хвилину розплющить їх, вони бодай трохи звикнуть до навколишньої темряви.

Несподіваний, й легкий порив вітру ковзнув обличчям Кейсі, втім це вже не був знайомий колький протяг.

— Дорога привела його до нас, — лунав спокійний швидкий голос, неначе у підсвідомості.

— Стіна не відкриває прохід випадково, а отже це доля, — вторив інший з голосів.

Кейсі поквапився розплющити очі й оторопів. Приміщення, що кількома хвилинами раніше було занурене у суцільну темряву наразі було сповнене приємним денним світлом.

— Але як це можливо?! — лише і спромігся розгублено мовити Кейсі.

— Для більшості очей інший бік цієї кімнати схований під вуаллю пітьми, — мовив спокійний розмірений голос, й Кейсі побачив неподалік себе чоловіка.

Висока міцна постава виказувала впевненість свого власника. На вигляд чоловікові було, не більші п'ятдесяти років, і схоже він перебував у абсолютному розквіті сил. Лише зараз Кейсі звернув увагу на одяг незнайомця. Вбрання королів - саме ця думка найперше промайнула у свідомості вогняного чарівника.

Кейсі не помилився. У ранкових променях сонця, що пробивалися крізь вікно незвичайної кімнати стояв один із чотирьох. Глибокий погляд блакитних очей зважливо дивився на Кейсі. На широких плечах, у колір синьої, вишитої золотими нитками сорочки лежала мантія, оздоблено хутром. 

Штани та взуття були гармонійно підібрані до загального образу, який доповнювала золота корона та довгий сріблястий меч, який розмістився у піхвах, що висіли на поясі свого власника. Незнайомець торкнувся короткої сивої бороди, й на руків'ї його зброї на мить проступив іній.

— Я відчуваю присутність вогню, — задумливо протягнув король.

Кейсі мимоволі поглянув на свої долоні несподівано відчувши, як колишня сила повертається до нього.

— Молодий чоловік поступово набирає сили, — почувся новий з голосів, й поглянувши ліворуч Кейсі побачив ще одну постать.

Другий з королів, помаранчева мантія якого здавалося палала справжнім полум’ям, що то виринало, то знову ховалося до тканини. Одяг його, як і в попередника було підібрано у тон мантії. Немиготливі карі очі дивилися на Кейсі, а правиця тримала золотавий довгий скіпетр. Наявність корони, вкотре переконала Кейсі у правдивості своїх здогадок.

— Не лякайте його. Поясніть юнакові що до чого, — пролунав знайомий квапливий голос.

Легкий вітер знову промайнув неподалік Кейсі за мить набувши образу третього з королів. Висока гостроверха корона та вбрання королівської знаті. Невидимий вітер роздмухував мантію, встигаючи гратися довгою бородою незнайомця. За тілобудовою до пари двом попередникам, новоприбулий король усе ж різнився від решти. Тіло короля вітрів було прозорим, втім мало доволі чіткі риси.

— Отож майже усі в зборі, — підсумував власник синьої мантії.

Кейсі розгублено окинув поглядом трійцю, запримітивши у дальньому куті світлої кімнати діжку з водою. Несподіваний водяний стовп здійнявся у повітря, впавши на підлогу в образі четвертого з королів. 

Розмиті нечіткі риси постаті час від часу змінювали подобу, й врешті набули чіткості. Нині перед Кейсі проглядався образ справжнього короля, лишень за тіло якому слугувала водна блакить.

— Тепер усі, — мовив спокійний розмірений голос, й погляд четвертого з королів сфокусувався на Кейсі.

Не знаючи що сказати, вогняний чарівник став на одне коліно, прихиливши голову перед легендарною четвіркою, яку свого часу вважав найславетнішою з легенд.

— Вогонь знову палає у тобі. Його забрали, втім у моїй владі повернути те, що за правом твоє, — мовив чоловік у помаранчевій мантії.

— Вогонь. Холод. Повітря і вода, — ледь чутно мовив Кейсі спробувавши підняти голову і поглянути поперед себе.

— Підіймись з колін, — продовжив вогняний король, торкнувшись скіпетром правого плеча Кейсі. — Тобі потрібна допомога, інакше доля не привела б тебе до стін цієї кімнати. Розкажи нам, що привело тебе сюди, Кейсі вогняний чарівник.

— Ви знаєте моє ім’я? — здивовано запитав Кейсі.

— Ці стіни розповідають нам ім'я кожного хто потрапляє сюди. Втім гості до нас заходять вкрай рідко, — доєднався до розмови власник синьої мантії.

Кейсі обережно підвівся з колін по черзі поглянувши на кожного з присутніх.

— До цього часу я не вірив у ваше існування, — потупивши погляд розпочав Кейсі. — Але наразі мені потрібна ваша допомога. Без неї мені не встояти.

Королі неспішно перезирнулись між собою, після чого кімнатою раптово залунав шепіт десятків голосів, який линув від стін. Кейсі розумів мову, втім не встигав за словами.