Глава 48 Свобода

Пара незнайомців у довгих коричневих саванах впевненими кроками рушила до Кріса. Віллоу натомість поспіхом шукала поглядом вартових, що зазвичай одразу з'являлися поруч, отримавши повідомлення щодо можливих заворушень. 

Дівчина підвела очі й враз завмерла. У повітрі над її головою застиг птах. Зазвичай саме вони, практично миттєво сповіщали варту про небезпеку у тих нечисленних випадках, коли останні були відсутні поруч. 

Лише зараз дівчина усвідомила, що ринкова площа виглядає геть порожньою. Враховуючи знаковість цього місця і його відносну наближеність до замку Вищих, охоронці завжди були поряд.

— Здається варта ще й досі пам'ятає вікові правила! — раптово озвався чоловік у савані.— Коли за справу береться інквізиція, вартові не втручаються. Я вже не підпорядковуюсь вашому батькові, пані Віллоу, тож раджу постояти осторонь, аби не трапилося біди.

У ці миті Віллоу скляним поглядом дивилася на інквізитора. Кріс своєю чергою, щойно помітивши рух у їхній бік, присів навпочіпки і торкнувшись долонями скронь почав концентрувати енергію для майбутнього бою. Птах, що неприродним для себе чином завмер у повітрі, втратив рештки життєвих сил і каменем впав на бруківку.

— Лети! — добре знаючи місію пернатого, мовив Кріс, й тіло пташки на очах перетворившись на маленький, крилатий скелет хутко гайнуло в небо.

У цю саму мить, підступні інквізитори з обох боків підхопили Кріса під руки, затиснувши його в умовні лещата та стрімко потягли вперед. На шляху, трохи повідаль виник помаранчевий овал порталу, що його створив їхній ватажок.

Нарешті заціпеніння послабило свої пута, дозволивши Віллоу усвідомити що відбувається. Дівчина зірвалася із місця у бік Кріса, втім рукавиця очільника інквізиторів лягла на її плече не даючи змоги рухатися. 

Кріс заплющив очі, спробувавши вивільнити темну енергію, що довгі роки стримував у собі. Це був чи не перший раз, коли чоловік щиро жалкував, що пригнічував своє справжнє єство не опановуючи весь колосальний потенціал, який насправді мав.

Темна енергія, від якої відчайдушно тікав Кріс - наразі лише вона могла захистити їх з Віллоу, і, як не дивно відстояти справедливість.

Відчайдушна спроба Віллоу позбутися сталевого хвату зазнала невдачі. Очільник інквізиторів зухвало відкинув дівчину вбік, підкресливши серйозність власних намірів. 

Кріс добре бачив, як кохана впала додолу і лють, що насправді здавна причаїлися й набирала сили у душі свого власника, несамовитим криком вирвалася на волю.

Десь вдалині почулися удари старого дзвону. Невидимі руки примарного дзвонаря, якого сам того не відаючи прикликав Кріс, скликали всіх, хто був ладен відгукнутися на його поклик. Насправді усе що відчув Кріс у ці миті - нестримну лють. 

Конкретного сформованого плану дій, що зазвичай був притаманний незвичайному скульптору наразі не було, а думки перетворилися на єдину команду. Покарати зухвалих інквізиторів, що давно перетнули межу й звикли до всевладдя. Пізніше він навчиться контролювати темну енергію спрямовуючи її на чітко прораховані дії. Наразі ж темрява, що знайшла вихід покірно виконувала нестримне бажання свого господаря на власний лад. 

Бруківка, що вкривала частину ринкової площі раптова почала здійматися вгору. Невидимі сили впевнено виривали її із землі, жадібно воліючи дістатися відкритого ґрунту. Інквізитори, що вже майже дотягнули Кріса до порталу від несподіванки завмерли, на мить перезирнувшись.

— Не зупинятись! — заволав ватажок незчувшись, як поперед нього виріс скелет у старому лахмітті. 

Колись давно на місці де нині знаходилася чаруюча око площа, вирували жорстокі бої. Відлуння прадавніх війн майже стерлося з пам'яті, а тіла полеглих вояків перенесли до військового цвинтаря. Втім схоже того часу, земля повернула не всіх, через що у її нетрях ще й досі лежали тіла десятків колись вправних солдатів.

— Рвіть, їх! — видихнувши мовив Кріс, уявивши своїх кривдників.

Наступної миті бруківка навколо інквізиторів почала розлітатись навсібіч, й чоловіки у саванах невимушено послабили долоні, чим дали можливість Крісові вирватися з їхніх лещат. Несподівано саван одного з інквізиторів затріщав по швах, оскільки кількома секундами раніше, із розкуйовдженої землі виринула трійка скелетів, завалюючи свою жертву додолу. 

Другий з інквізиторів незчувся, як ще пара колишніх, нині полеглих вояків потягнули його за ноги, змушуючи втратити рівновагу. Очільник зухвалих кривдників підняв руки до неба, й схоже вклав у майбутню дію левову частку сил, змушуючи прикликаних Крісом скелетів розсипатися на груду кісток. Але супутника Віллоу було не спинити. Могутня темна енергія, що спочивала у ньому увесь цей час знайшла вихід.

За кілька секунд, із землі виринуло ще з десяток кістяних вояків, майстерно притиснувши до землі двійку інквізиторів, які нещодавно волокли Кріса.

— Вважай ти мрець! — заволав очільник лихої ватаги, але вже за кілька секунд був змушений відбивати атаки нових піднятих Крісом мерців.

Ватажок інквізиторів вправно розкидав повсталих з небуття вояків, аж раптом за спиною почав майоріти червоний портал. Супутник Віллоу розумів, що трапиться в наступні миті. Чоловік у савані був змушений тікати, й лякала його не когорта мерців. Десь у гомоні бійки чувся лязкіт важких залізних чобіт. Птах спромігся попередити вартових, а отже Фарол також прямує сюди.

— Ні! — заволав Кріс, й здавалося небо Конгломерату почорніло, здригнулося у такт його голосу.

Він не міг дати йому піти. У скронях пульсувала лють, а перед очима застиг силует Віллоу, що падає опісля лихого поштовху клятого інквізитора. Енергія остаточно звільнялася з тіла Кріса. 

Некромант впав на коліна широко розкинувши руки, здійнявши погляд до грозових небес. Що відбувалося далі Кріс майже не пам’ятав. Час ніби сповільнився, а світ почав розпливатись. На площі з’являлися нові, й нові мерці, вступаючи у бій з міською вартою. На тлі чорного неба з’явилися обриси кам'яних горгуль, що залишили свої постаменти та вочевидь прямували з віддалених куточків міста. Гомін наростав, й водночас ніби занурювався під воду.