Глава 46 Свобода

Мара спогадів відпустила Кріса і він повільно розплющив очі. Несподіваний спалах порталу з іскор змусив темного чарівника остаточно повернутись до реальності. 

Посеред кімнати з каміном виникла постать Тіфані. Чаклунка квапливо роззирнулась й швидко переступивши кам'яні рештки Центуріона прокрокувала до Кріса.

— Чим зобов'язаний? — не підводячись з крісла запитав чарівник. — Перепрошую, бо ж у нас трохи не прибрано…

— Віллоу потрібна твоя допомога, Крісе. Негайно! — намагаючись стримати не притаманне собі хвилювання мовила Тіфані.

Кріс враз скинув із себе залишки сну й підвівся.

— Вона у Нотенгейті, але щось йде не за планом. Я відчуваю! — очі Тіфані наразі виказували непідробну тривогу. — Вищі не можуть втручатися, принаймні зараз. Мені наразі також заборонено йти до неї. Це важко пояснити, але надія лише на тебе.

Кріс ледь помітно посміхнувся й опустив голову.

— А ви, панове Вищі бачу недалеко пішли від інквізиторів, — Кріс зробив крок у бік чаклунки. — Познущалися з мене, потім зробили бранцем власного маєтку, позбавили коханої й наразі просите допомогти, хоча добре знаєте, що я не можу залишити будинку, навіть якби хотів.

Тіфані хотіла щось сказати, але чарівник не дав їй цього зробити.

— Батько Віллоу - голова ради Вищих магів, що мовчки споглядає на полювання за власною дочкою. Ба більше! Не дозволяє рідній тітці втрутитись, аби допомогти зупинити це божевілля. Як же низько ви впали? — наразі Кріс ще ближче підійшов до Тіфані, зазирнувши у вічі чаклунці.

— Ти знаєш, що ми не можемо втручатися. Інквізиція набрала достатньо сили, аби похитнути баланс між порядком та хаосом! Я всім серцем прагну врятувати нашу дівчинку і її батько також, але врятувавши одного ми ладні піддати небезпеці життя сотень, або навіть тисяч! Цей конфлікт має завершитись у тих рамках в яких існує, пробач мені, — слова Тіфані лунали попри кричущий душевний біль і господар маєтку відчував це.

— Що потрібно від мене? — врешті коротко мовив Кріс.

— Вищі переглянули своє рішення. Якщо назавжди відмовишся від магії темних отримаєш свободу тут і зараз, — відповіла Тіфані.

Кріс завмер на місці.

— За тобою лишається життя мага й обмежений набір магічних навичок. Ти маєш залишити темряву і тих, хто має до неї відношення, — Тіфані обвела поглядом Чоловіка у чорному та Опудало, що стояли поруч.

— Стривай, Тіфані! Отже, якщо Кріс зречеться свого темного минулого, отримає свободу?! — раптово з'явився поруч товариства Глорін.

— Саме так, пане гном, — мовила чаклунка.

Кріс ошелешено дивився на Тіфані.

— Скажи, що ти брешеш, чаклунка! Не грай на почуттях! — вигукнув Кріс.

— Час іде, Крісе, — в очах Тіфані жевріла стримана надія. — Вони дозволили мені відпустити тебе. Якщо згоден, дай мені свою долоню. Це твій шанс і її. Ваш шанс.

В голові Кріса шаленим водоспадом неслись спогади. Перша зустріч із Віллоу, дитячий ігри з Кейсі, темно-магічні практики… Його життя, хороше й погане водночас наразі відтворювало найважливіші моменти.

— Я згоден! — раптово мовив Кріс, простягнувши долоню Тіфані.

Чаклунка не вагаючись простягнула свою й полум'я каміна спалахнуло з новою силою. 

Не відпускаючи долоню чаклунки, Кріс впав на підлогу і коцюбився неначе й сам палав у вогні. Чорний дим, що виривався з його тіла, затягло до каміна. Божевільний крик господаря маєтку поволі згасав.

— Ти вільний! Знову вільний, — мовила Тіфані на обличчі якої проступив рясний піт.

Кріс, тремтячою рукою сперся у підлогу й поволі став на ноги.

— Де вона?! — коротко запитав колишній темний.

— Я відкрию портал, але спершу ти маєш остаточно залишити своє темне минуле, Крісе. Відпусти їх, — Тіфані поглядом вказала на побратимів чоловіка.

Відсапавшись, Кріс підвів очі й рушив до своїх друзів, що всі ці десятиліття віддано перебували біля нього допомагаючи долати гнітючу самотність. Поклавши одну долоню на плече Опудала, другу Кріс підніс до Чоловіка у чорному.

— Ніколи не думав, що колись скажу це, — Кріс важко зітхнув. — Ви вільні! Відтепер ви не маєте господаря й самостійно у праві обрати свій шлях. Мені бракуватиме вашого товариства, друзі!

Побратими мовчали й не зводили очей із Кріса.

— Не знаю хто як, а я не відпущу тебе самого, пане скульптор. Віллоу й мені неначе рідна та й тебе пам'ятаю з малих літ, — Глорін показово затис у міцних руках пару заряджених пістолів.

— До кінця, — раптово озвався зазвичай мовчазний Чоловік у чорному, стиснувши долоню правиці у кулак.

Опудало мовчки захитав головою на знак згоди й поспіхом рушив у бік кімнати, де зберігалася зброя.

— Що ж, — злегка усміхнулася Тіфані. — Це їх право, свою частину угоди ти виконав.

Опудало повернувся зі сховища тримаючи в руках щойно роздобути зброю. Чоловік у чорному отримав арбалет зі стрілами, Опудало озброївся парою гострих ножів, за мить до цього простягнувши Крісові довгий спис зі срібним навершям. 

Зібравшись з силами, Тіфані заплющила очі й схиливши голову подумки уявила підземелля замку Нотенгейт. Яскраве сяйво іскор розірвало повітря кімнати, створюючи аркоподібні ворота. Одне за одним, друзі рушили до порталу, ховаючись у яскравому світлі на зміну якому невдовзі мала прийти гнітюча напівтемрява підземних коридорів…