Глава 45 Спогад

Кріс із силою тиснув на скроні, аби хоч трохи пригнітити біль. Самотужки керувати кам'яним Спартанцем під час бою виявилося куди складнішим, ніж просто рухати ним. 

Завдяки відчайдушним атакам ватаги Кріса, ворог на певний час програв сутичку. Чоловік у чорному та Глорін завдавали відчутних ударів, а в мить коли сірий камінь зійшовся із каменем, Центуріон вдруге повалився додолу. Втім не минуло й хвилини, як зібравшись докупи поновив бій.

Сили невпинно залишали Кріса й наступної миті він безпорадно опустив руки, змусивши свою бойову ляльку зробити те саме. Не впустивши нагоди, ворог завдав Спартанцеві нищівного удару й кам'яна голова Крісового побратима залишила тіло.

Кріс натомість поволі заплющив очі втрачаючи свідомість. Десь попереду доносився гуркіт бою, але власник маєтку подумки був ген далеко звідси. Дивний сон, що його час від часу бачив Кріс знову відтворився у свідомості неначе реальність…

Кріс та Віллоу лежали у ліжку того самого горища на якому зараз стояло магічне дзеркало. У вікно зазирав місяць, що далеким магічним світлом торкався закоханої й не менш чарівної пари.

— Я гадаю, що прийшов час познайомити тебе з батьком, — пошепки мовила Віллоу, ніжно пригорнувшись до Крісових грудей.

— Він не зрозуміє. Моє ремесло нині не в шані, — дивлячись в стелю мовив Кріс, пригортаючи до себе Віллоу.

Господар маєтку знав, що рано чи пізно слова, які мовила Віллоу мали пролунати. Вона розуміла наскільки це складно й шкодуючи Кріса вкрай довго відкладала цю розмову. Він знав це й цінував, від чого на душі ставало ще важче.

За інших обставин, Кріс безмежно радів, що кохана настільки цінує й довіряє йому і ладна представити свого обранця родині. Але все було значно складніше. Якщо мати Віллоу, зважаючи на справжню дружбу зі своєю дочкою скоріш за все зрозуміє її, то з батьком все мало складатися значно складніше.

Кріс багато чув про Фарола і здебільшого лише хороше. Зрештою дивлячись на Віллоу, чоловік відчував, що така дочка просто не може бути дитиною поганих батьків. Те, як вона захопливо відгукується про них й речі, що розповідали про родину дівчини його власні батьки. Втім посада, яку вже багато років займав Фарол йшла всупереч магічній гілці, що її обрав для себе Кріс.

Старійшина Фарол - очільник гільдії Вищих магів, який завжди особливо ретельно слідкував за представниками темних й робив усе можливе, аби тримати останніх в жорстких межах. Останні роки орден Старої інквізиції остаточно відійшов до тіні, але своєї позиції щодо справ темних чарівників, Фарол дотримувався й нині.

— Навіть, якщо зійду зі свого шляху, сила, що є в мені не згасне. Кожен, хто володіє бодай первинними магічними знаннями відчує моє справжнє єство, — намагаюсь частково приховати сум мовив Кріс.

— Його посада це не увесь він. Є старійшина Фарол, але існує й Фарол батько, — пояснила Віллоу, ще дужче пригортаючись до Кріса.

— Я розумію, — продовжуючи споглядати вгору мовив Кріс, подумки готуючи себе до найважливішого ранку у своєму житті.

Світанок не забарився і з першими сонячними променями, закохані почали готуватися до подорожі. Якби батько Віллоу був пересічним магом, яких в Конгломераті та його околицях вистачало позаочі, майбутній шлях мав би пролягти інакше. Але дістатися місця пішки й врешті, надвечір впертися у височенну браму, перетнути яку будь-кому, крім Гільдії вищих зась - видавалося не ліпшою ідеєю. Втім, Фарол подбав щодо цього й скориставшись закляттям, пара мала дістатися стін замку пройшовши крізь магічне дзеркало, що стояло на горищі маєтку Кріса.

— Закляття працює лише раз, — пояснила Віллоу. — Такі перепустки надаються вкрай рідко і це ще одне підтвердження довіри батька до тебе. Сміливіше!

На обличчі Віллоу з'явилася усмішка, така сама ніжна й світла, як і ранкові промені. Кріс вкотре поглянув на кохану й піднявши догори комір чорного пальта торкнувся її долоні. 

Губи Віллоу затріпотіли, виголошуючи закляття й дзеркало враз зажевріло небесною блакиттю. Десь по інший бік почали виднітися обриси широкої зали. В ці миті Кріс, ще не знав - наступний крок докорінно змінить його життя.

Закохані розчинилися у блакиті й за мить виринули по інший бік дзеркала. Замок Вищих - святах святих і останнє місце, де міг уявити себе Кріс. Чоловік тільки-но встиг оцінити велич мармурової зали, стелі якої губилися десь угорі, як раптом побачив навпроти себе високу постать у довгому, білому плащі…

Свідомість, що раптово повернулася до Кріса нез'ясовним припливом енергії, почала окреслювати картину реальних подій. 

Невдовзі жахіття сну знову мало завітати до нього. Кріс відчував це, але радів тому, що отримав змогу повернутися до побратимів, як виявилося у слушний момент.

Постать Центуріона раптово завмерла на місці, а Глорін що спромігся дістатися кам'яного воїна з силою завдав удар молотом. Ногою вояка стрімко пішла тріщина, а гном натомість зібравшись з силами намагався завдавати супротивникові якомога більше пошкоджень.

— Відходь! — несподівано вигукнув Кріс і Глорін озирнувшись побачив Опудало, який встиг перезарядити гармату та готувався до нового пострілу. 

Опудало й цього разу не схибив і гарматне ядро поцілило точнісінько у голову ворога. Центуріон хитнувся на місці й з гуркотом повалившись на підлогу.