Глава 43 Голос

Кейсі присів біля Юлії, відчувши, як вир думок усе більше тисне на його скроні. Потрібно було якомога швидше тікати звідси, але дівчина схоже не збиралася прокидатись, до того ж примусити зловісні ґрати відчинитись Кейсі не міг. 

І що робити далі? Навіть, якщо проблиски колишньої сили, які починали жевріти десь всередині нададуть йому можливість потрапити до коридору, як залишити підземелля й пояснити новій знайомій куди вона потрапила? Хоча де саме вони опинилися достеменно не знав і сам Кейсі, але розумів - світ Звичайних лишився ген далеко.

У голові Кейсі раптово запаморочилось й схопившись за скроні чоловік був змушений присісти навпочіпки, притулившись спиною до холодної стіни. Зазвичай подібне траплялося, коли до свідомості Кейсі мали завітати видіння, але зараз це було щось інше.

— Не лякайся, вогняний чарівник! Я не ворог, тож спробуй почути мене, аби врятувати тих кого цінуєш, — у голові Кейсі лунав голос, який здавався йому знайомим, втім одразу пригадати де саме він чув його раніше чоловік не зміг.

— Де я?! — лише й спромігся вичавити із себе Кейсі.

— Фортеця Нотенгейт. Я добре відчуваю ауру цього місця навіть перебуваючи у світі Звичайних, — мовив невидимий співрозмовник.

— Стривайте! Я вже розмовляв з вами! — раптово усвідомив Кейсі несподівано пригадав телефону розмову з батьком Олексія. — Але хто ви?!

— Відлюдник. Ти мав чути про мене Кейсі, нащадок вогняних магів, але зараз не про це. В нас дуже мало часу, тож просто довірся мені. Дозволь стати твоїми очима, — голос чоловіка змусив Кейсі ще більше замружитись, після чого несподівано розплющити очі.

Запаморочення майже відпустило бранця і він обережно закрокував до ґрат, побачивши спалах блискавок, що розійшовся пруттям. Озирнувшись у бік Юлії, Кейсі знову повернувся до свого звичного стану зачувши дивний голос:

— Нам дуже пощастило, що саме ти сповістив мене про біду, яка впритул наблизилася до вас. Твоя аура сильна й дала змогу впіймати нитку, що майже вислизнула крізь пальці, — мовив Відлюдник.

— Я не сам, — раптово мовив Кейсі.

— Знаю, тож слухай уважно,— пролунав голос. — Навіть моєї сили не стане для того, щоб витягти обох. Якби міг посісти твоє місце, без роздумів зробив би це. Я відчуваю, що все має вирішитися у цих стінах і доля мого сина та Віллоу багато в чому залежить від тебе Кейсі.

— Але що я можу? — раптово згадавши друзів відповів бранець поглянувши на власні долоні. — Я втратив силу без якої здатен лише споглядати, як усе більше заглиблююсь до невідомості тягнучи за собою інших.

— Я допоможу повернути дівчину. Вона опиниться там звідки її висмикнули кляті інквізитори, а ти Кейсі маєш відшукати Чотирьох, лише вони зможуть надати тобі справжньої магічної сили ладної прийняти бій, — мовив Відлюдник.

Кейсі не міг зібрати докупи вир думок, що з новою силою закружляв у його голові.

— Чотири королі?! Але ж це лише прадавній міф. За легенди вони давно залишили світ живих, — раптово озвався Кейсі.

— Тобі, як нащадку чарівників соромно не вірити в тих, хто відіграв значущу роль у житті світу, та нехай. Час спливає Кейсі - вирішуй! — пролунав голос Відлюдника.

Кейсі поглянув на Юлію й водночас пригадавши Віллоу та Олексія. Зустріч у будинку Кейсі, що відбулася лишень кілька днів тому здавалася спогадом із далекого минулого, ніби довгий пройдений шлях, котрий проклався між шаленою круговертю подій. 

Як залишити в'язницю та де шукати примарних королів чоловік не знав, але щось невідоме спонукало Кейсі цілковито довіритись словам Відлюдника. До того ж іншого вибору Кейсі не мав.

— Я згоден, — коротко відповів бранець. — Ти зможеш повернути її додому?

— Так, — відповів голос і за мить Кейсі знову відчув, як хтось проникає до його свідомості.

Здавалося він лише спостерігає за діями власного тіла, втім не контролює рухи, неначе все те, що відбулося за мить зробив хтось інший. Кейсі підійшов до Юлії й присівши біля сплячої дівчини здійняв над нею свої долоні. 

Світло-блакитне сяйво поволі охоплювало нову знайому ніби розчиняючи її у повітрі. Зараз це була справа рук Відлюдника, а Кейсі своєю чергою міг лише згадувати дивовижну зустріч із людиною, що врятувала його і ті почуття до неї, які особливо гостро відчувалися у ці миті. Дівчина зникла, натомість Кейсі поквапився рушити до ґрат. 

Здоровий глузд кричав про те, що не можна торкатися пруття, але Відлюдник схоже вважав інакше. Долоні Кейсі лягли на метал і сяйво блискавок, яке враз спалахнуло миттєво зникло, натомість підземеллям прокотився лезг замка, що відчиняється.

Кейсі глибоко вдихнув повітря і його свідомість знову повернулася до звичного стану. Чоловік обережно поглянув у бік місця де ще хвилиною тому лежала Юлія, після чого швидко відвернувся до прочинених ґрат.

— Я зробив що міг, друже, — у свідомості Кейсі знову почувся голос Відлюдника. — З часів відколи Інквізитори та решта нечестивців оселилися у Нотенгейті магія більшості чарівників не діє у цих стінах.

Кейсі раптово відчув, що говорити співрозмовникові стає дедалі важче. Ніби той стрімко втрачає сили, а втома його кожної секунди зростає.

— Чари магічних артефактів подекуди можуть відіграти свою роль, але внутрішня сила чаклунів пригнічується. Усіх крім інквізиторів. Ти маєш відшукати Чотирьох, Кейсі, лише вони здатні надати магію, що вища за іншу, — голос Відлюдника почав віддалятися.

— Але постривай! Де мені шукати мертвих королів?! — ледь не зірвався на крик збентежений Кейсі.

— Вони ближче ніж здається. Шукай «самотню» кімнату і нехай світло всередині тебе вкаже шлях, — останні слова Відлюдника здавалося пройшлися луною, гублячись у стінах підземелля.

— Чудово, — зітхнув Кейсі.

Чоловік поспіхом озирнувся. З одного боку справа зрушила з місця. Думки про те, що Юлія зараз опинилась у безпеці повернувшись до власної оселі викликали теплу усмішку. Втім усвідомлення того, що шанси побачити її знову є примарними, змусило обличчя Кейсі знову одягнути похмуру маску.