Глава 42 Спис

Олексій заціпенів, вдивляючись у провалля. Жахлива примара з запалими очима дивилась вгору, хитаючись в такт холодному протягу.

— Вона мене бачить, — не зводячи погляду з сірої, неначе дим від багаття постаті мовив Олексій.

— Заспокойся, — ствердно мовила Віллоу. — Це нижчий привид, один із тих, хто блукає поміж стін Нотенгейту. Але не бійся «Сліпі очі» не видадуть нас.

Віллоу швидко наблизилася до Олексія й поглянув униз голосно вигукнула:

— Дивись сюди! Я нагорі!

Привид ані на мить не зводив погляду з Олексія, натомість дівчина, схоже дійсно залишалася поза його зором та сприйняттям. 

— Не бачить і не чує, — Віллоу обережно поклала долоню на плече супутника.

— Він не бачить тебе, — продовжуючи вдивлятися донизу мовив Олексій, повільно дістаючи з-за поясу заряджений пістоль. — Мене бачить!

Не встиг хлопець закінчити фразу, як сутність хутко почала здійматися вгору рухаючись прямісінько до Олексія. Палець ліг на курок, але постріл забарився. 

Примара раптово зникла під мостом, змусивши непроханих гостей Нотенгейту знервовано вдивлятися униз. Олексій на мить озирнувся праворуч, слідкуючи за туманом, що як і раніше мандрував поміж широченних, кам'яних стін.

Несподівано перед обличчям хлопця вистрибнула постать, що застигла у повітрі. Вже знайоме сіре обличчя з впадинами порожніх очей й довге пряме волосся. Худорлява сутність, котра могла належати, як чоловікові, так і жінці, миттєво змахнула правицею, обпікаючи плече Олексія крижаним холодом.

Долоня хлопця відкрилась й заціпеніла, натомість сколихнувши тишу брязкотом пістоля, що впав на підлогу мосту. 

Наступний помах примарної долоні розсік повітря, ковзнув грудьми Олексія, холодним дотиком перехопивши дихання хлопця.

Віллоу швидко підхопила з підлоги втрачену Олексієм зброю, розірвавши простір гуркотом пострілу. Примарний саван привида, що трепотів у повітрі вразила срібна куля.

Пронизливий крик сутності на мить змусив Віллоу затулити вуха. Олексій з останніх сил, лівою рукою потягнувся до руків'я другого пістоля, втім не витримавши його, впустив зброю, що швидко здолавши свій шлях, впала на підлогу нижнього поверху. Сутність натомість, вхопившись правицею за місце ураження, вільною рукою вхопила Олексія за барки, обдаючи бідолаху черговою хвилею нестерпного холоду.

Удар Віллоу, що пройшов крізь обличчя примари, змусив сутність відпустити її супутника, ошелешено шукаючи порожніми очима другого з присутніх. Своєю чергою, правиця дівчини сповна відчула на собі мертвий холод примарного тіла.

Олексій схилився на бік, втомленими очима помітивши, як крізь сумку Віллоу пробивається блакитне сяйво. Ставши навколішки, хлопець потягнувся до нього, й поки дівчина завдала примарі другого, відчайдушного удару, торкнувся ледь помітного, тонкого променя.

Холод почав відступати, а у підсвідомості з'явилися дивні видіння. На якусь мить Олексієві здалося, він залишив власне тіло, стрибаючи з мосту. Неймовірне відчуття падіння викликало страх і здавалося приземлення на кам'яну підлогу не минуче. 

Проте застигнувши в метрі від ймовірної загибелі, свідомість хлопця пронеслась вздовж стін й погляд Олексія застиг на каналізації та зеленому струмку, що стікав з іржавої труби, після чого супутник Віллоу отямився стоячи на мості.

Дівчина відчайдушно намагалася відігріти руки, після чергового удару, що відволік примару від Олексія. Хлопець натомість подумки здолав відстань до брудного водостоку, змусивши тонкий потік замерзнути, перетворившись на крижану бурулю.

— Тікай! — раптово почувся крик Віллоу, що схоже вже не вперше намагалась достукатися свідомості хлопця. — Біжи на протилежний бік мосту!

Але Олексій нерухомо стояв на місці. У цей час, крижаний спис залишив своє місце й здійнявся вгору, з'явившись далеко за спиною примари.

— До мене. Проштрикни, — зі скляним поглядом тихо мовив Олексій.

На якусь мить спис застиг у повітрі, а за секунду зірвався з місця й на шаленій швидкості гайнув до мосту. Жахливий крик вже вдруге за сьогодні розірвав тишу. Віллоу застигла на місці й здавалося у ці миті геть забула про холод, що крижаними лещатами стис її пальці. З грудей сутності визирнуло зелене вістря, змусивши привида закружляти в повітрі й неначе літак, що цілковито втратив керування, падати додолу.

Олексій несподівано торкнувся долоні Віллоу, після чого холод, що наразі царював у її тілі відступив. Дівчина в нерозумінні поглянула на свого супутника, який безсило опустився на обидва коліна. Промінь, який до цього часу виглядав зі своєї схованки - зник. 

— Що це було?! — затинаючись мовила Віллоу, проте зрозумівши, що наразі питання недоречні, обережно допомогла хлопцеві підвестися й поволі рушити мостом. 

Здолавши шлях, вони обоє звернули до наступного тунелю й спершись на кам'яні стіни намагалися дати раду круговерті думок. Віллоу квапливо поглянула вперед, аби переконатись, що поряд немає видимої небезпеки. Якщо мешканець Нотенгейту в той чи інший спосіб був ладен помітити Олексія, «Сліпі очі» не здатні приховати його.

— Але як він зміг тебе побачити?! — прошепотіла Віллоу, озирнувшись до іншого боку тунелю. — Зілля напрочуд могутнє, воно мало приховати Звичайного від очей примар.

— Я подумки здолав шлях до каналізації й забажав, щоб вода перетворилася на крижаний спис, — монотонно проказав Олексій, вдивляючись у камінь стін.

Віллоу ошелешено дивилась на супутника не розуміючи, як це можливо.

— Якщо це не мара, то чи Звичайний я? — не кліпаючи очима, задумливо мовив хлопець.

— Як саме це відбулося?! — наполегливо запитала Віллоу.

— Сфера засяяла блакиттю і я торкнувся…

Олексій не встиг договорити, помітивши долоню співрозмовниці, що спонукала негайно замовкнути.

На стіні раптово виникла далека тінь. Зкоцюблена постать неквапливо чимчкувала вузькою стежиною коридору й ось-ось мала з'явитись по інший бік…