Глава 38 Ворота

Ворота неспішно прочинилися і натовп поволі розпочав шикуватися в чергу. Поміж відвідувачів ринку не було ніякої штовханини. Здавалося брама сама підказувала людям найліпший порядок.

— Чому вони не заходять? — пошепки запитав Олексій. — Тут легко стане місця для всіх хто зібрався, аби одночасно проминути ворота.

— Вони мусять пройти крізь місячне сяйво, — пояснила Віллоу. — Потойбічні істоти не мають права відвідувати цю частину ринку. Своєю чергою місяць о цій порі здатен виказати їхню справжню подобу.

За мить юрба відвідувачів рушила вперед, по черзі зупиняючись біля прочинених воріт. Помаранчеве сяйво акуратним стовпом вкривало кожного, хто волів перетнути межу загадкової брами.

Несподівано для Олексія, незнайомець у балахоні, що стояв попереду черги скоцюбився й почав затуляти обличчя, котре ховалось під широким каптуром. Промені місячного світла змінили свій колір з помаранчевого на жовтий, відчувши у чоловікові не людську сутність.

— Це не людина?! — пошепки запитав Олексій після того, як незнайомець сколихнув передранкову ніч жахливим криком і побіг геть від місячної брами.

— Ні, — коротко відповіла супутниця й Олексій раптово помітив, як у чолов'яги, котрий промчав неподалік відхилився каптур.

Пошрамоване бліде обличчя було спотворене й майже не скидалося на людське. Блідо-сірий відтінок, що освітило місячне сяйво красномовно свідчив про те, чому жахливий відвідувач ринку не зміг проминути браму.

— Це повсталий вояк, — тихо пояснила Віллоу. — Їх часом можна зустріти в лісах, що на околицях Конгломерату.

Олексій на мить озирнувся, втім дивний чоловік давно залишив межі ринкової площі.

— Вони не надто розумні, адже після загибелі втрачають більшу частину свого інтелекту, але сила та бойові навички залишаються зі своїми власниками назавжди. Вочевидь його підняв якийсь некромант, що потім відпустив розгулювати світом, або ж просто не впорався зі своїм підопічним й перетворився з господаря на жертву. У будь-якому випадку скоріш за все він шукав зброю, але вочевидь не знав про тутешні правила, — пояснила Віллоу.

В цей час відвідувачі магічного ринку одне за одним проминали ворота наближаючи Віллоу та Олексія до смуги перетину. Незабаром містичне сяйво по черзі огорнуло кожного з них й пара слідом за рештою люду увійшла до збройової частини ринку.

Олексій із дитинства любив старовину зброю. Похід до музею де можна було побачити лицарські обладунки, шаблі, або мушкети завжди лишав по собі приємні відчуття, але це місце безумовно перевершило всі очікування.

Ліворуч від Олексія розкинулась ятка з холодною зброєю. Сріблясті мечі заворожували досконалістю ліній, кинджали незвичної форми у поєднанні з не менш цікавими руків'ями, довгі шаблі… Усе це тішило око й чарувало водночас.

Наступний торговець пропонував на продаж вогнепальну зброю у вигляді мушкетів різної довжини, пістолів та куль. Поряд з цією яткою Олексій відчув незвично виражений запах пороху, що влучно підкреслював її приналежність до стрілецької зброї.

— Це зроблено не випадково, — мовила Віллоу помітивши, як Олексій жадібно вдихнув у себе запах війни. — Посилений аромат приваблює відвідувачів. Знахар зі своєю яткою завжди просякнутий запахами трав, продавець зброї - порохом.

Олексій зачаровано продовжував споглядати на холодну, небезпечну красу, що панувала на численних прилавках. Хтось з торговців продавав кулі, які різнилися кольором та вочевидь сплавом. Одні скидалися на звичайний свинець, інші виблискували сріблом, а були й такі, що здавалися суцільною чернечою.

— Яка між ними різниця, окрім кольору та діаметру? — поцікавився Олексій відчуваючи, що не все так просто, як здається на перший погляд.

— Сірі - звичайний свинець, найдешевший варіант. Підходить для полювання та самозахисту, але не завжди порятує від небажаних зустрічей, — розпочала Віллоу. 

— Якщо натрапиш на упиря, або «Жаха» бажано мати у своєму арсеналі срібні. Найліпше подібні кулі товаришують зі «Срібним мушкетом», але й ціна суттєво різнитиметься від середньої.

— Як щодо чорних? — продовжив Олексій.

— Чорні можуть спиняти «Мандрівні вогні». Ці примари вкрай небезпечні, тому про всяк випадок пропоную взяти й собі, — мовила Віллоу зупиняючись поруч із відповідною яткою.

Побачивши відвідувачів, торговець одразу впритул наблизився до свого товару і ятка враз спалахнула зеленим сяйвом. Крім різноманіття куль, Олексій зауважив мішечки з порохом. Частина з них були напіввідкриті, втім розміщувалися під скляною вітриною. 

Щодо решти, вони здебільшого стояли на дерев'яних полицях за спиною торговця, різнившись здебільшого лише візерунками на цупкій поверхні, що вочевидь означали якість пороху.

— Для чорних куль лише відповідний порох, — мовила Віллоу знову випередивши німе запитання Олексія.

Після цього дівчина занурила руку до сумки й дістала звідти паперові гроші. Зі слів Віллоу на широких купюрах було зображено видатних королів, що в далекі часи царювали у цих землях до приходу Вищих. 

Насправді ж, могутні чарівники повсякчас існували поруч з правителями, але часи змінювалися і разом з тим приходило усвідомлення того, що в землях Конгломерату майже не залишилося людей, котрі позбавлені зв'язків із магією. Чарівники, які знаходили пару серед Звичайних, приводили у світ нове життя й дитя, що ставало маленькою копію великого кохання завжди переймало до себе частинку магії.

Прийшовши у цей світ, чотири правителі розділили між собою неосяжну територію  земель, аби гідно правити ними. Але настав час й усвідомлення того, що керувати людом, де з кожним роком з'являється все більш чаклунів стає дедалі важче. 

Забороняти шлюби Звичайних смертних з магами було запізно. Подібний наказ міг викликати загальне невдоволення, а вгамувати таку кількість городян із навичками чаклунів навряд спромоглася б навіть славетна королівська армія. Тож влада зрештою перейшла до ради Вищих, які згідно з чутками завжди мали вплив на все, що відбувалося у землях Конгломерату.