Глава 37 Камінь

Глорін ошелешено дивитись на Кріса швидко вибудовуючи у підсвідомості чітку картинку.

— Ти хочеш сказати, що хлопець, який наразі подорожує з Віллоу нащадок водяного мага?! — спантеличено запитав гном.

 — Я завжди керуюся логікою пане Глорін, — мовив Кріс. — Віллоу повернулась зі світу Звичайних - це мені відомо достеменно, адже Переслідувач тримав її слід, аж доки, вона із новим знайомим не стрибнула назад.

Не зводячи очей з Кріса, Глорін продовжував уважно слухати власника маєтку.

— Вони приходили до мене, аби стрибнути крізь магічне дзеркало, — продовжив чарівник. — Хлопець був одягнений неначе тутешній шукач пригод, а дивився так ніби вперше у подібному місці й найголовніше від нього лине енергія, яка притаманна чаклунам.

— Можливо, — погодився Глорін пригадавши, коли вперше дорогою зустрів Віллоу та Олексія.

— Він зі світу Звичайних і заспокійливий еліксир не врятую розум простої людини від таких разючих змін, а він ще й досі при тямі, хоча й бачив достатньо. Вона ж нібито випадково зустріла його поміж тисяч можливих незнайомців й він зголосився допомогти. Не буває таких збігів, пане гном, якщо хлопець й не син Відлюдника та Грети у будь-якому випадку прихована магія тече в його крові, — підсумував Кріс.

Глорін поклав люльку на стіл охопивши голову долонями. Наразі усе це було занадто несподівано й не менш небезпечно, якщо припущення Кріса виявиться правдою.

— Тіфані має щось знати! — випалив гном. — В разі коли це син Грети вона мала відчути рідну кров.

— Хтозна, — протягнув Кріс. — Здається мені Тіфані знає більше ніж каже. Хай там як, а нам час.

Після цих слів гном та чарівник залишили свої місця поряд каміна й рушили до саду зі скульптурами. Новий світанок ще не перейшов у власні права, тож ніч й досі частково ховала під своєю вуаллю численні кам'яні роботи Кріса.

Поряд зі статуєю кремезного Спартанця вже чекали Переслідувач та Опудало підсвічуючи скульптуру парою смолоскипів полум'я яких грало свій зловісний танець на тлі сірого каменя.

— Гадаю ця підійде найліпше, — зупиняючись поруч із кам'яним вояком мовив Кріс.

— Тобі видніше, — знизав широкими плечима гном.

Кріс своєю чергою підійшов до скульптури поклавши долоні на кам'яні обладунки статуї. З початку гномові здавалося, що фігура Спартанця як і раніше стоїть не рухомою тримаючи у міцних руках меч та великий круглий щит. Проте вже за кілька секунд розпочалося дещо вкрай дивне…

Опудало та Переслідувач наблизилися до свого господаря й також охопили руками кам'яного солдата. Зелене світіння, що раптово спалахнуло на долонях трійці поволі огортало скульптуру й кам'яні сандалі залишили свій постамент.

— А нехай тобі! — відкривши рот від подиву мовив Глорін.

Велична скульптура кам'яного солдата поволі рухалася до маєтку Кріса. Завдяки магічним силам Переслідувача та Опудала, що частково живилися від свого господаря цим трьом стало до снаги вдихнути життя у мертвий сірий камінь. 

За кілька хвилин скульптура дісталася маєтку і вже невдовзі стояла у центрі освітленої полум'ям каміна зали. Зрештою кам'яний вояк застиг на місці, а зелений вогник у його очах тимчасово згас.

Кріс важко зітхнув падаючи у власне крісло. Він уже давно не проводив схожих ритуалів і наразі добре відчув, чого вартує керувати подібною статуєю.

— Я гадав буде дещо легше, — заклавши спітніле чорне пасмо за вухо мовив Кріс.

— Як довго ти можеш керувати таким вояком? — поцікавився Глорін.

Кріс закинув голову догори після чого зручніше вмостився у своєму кріслі.

— На подвір'ї не так довго, як того може потребувати двобій, а от у будинку справа інша. Найпотужніша енергетика, що живить мене розташована саме тут, отож гадаю матимемо достатньо часу. Ти ще не забув, як то користуватися молотом, пане Глорін? — посміхнувся власник маєтку хитро поглянувши на гнома.

На обличчі Глоріна також промайнула легка посмішка, що слугувала за схвальну відповідь.

— Опудало! Переслідувач! — вигукнув Кріс після чого помічники чаклуна швидко зникли за дверима сусідньої кімнати невдовзі повернувшись із чорним простирадлом.

За мить щільна тканина вкрила кам'яне тіло вояка, після чого Кріс впритул наблизився до скульптури. Поклавши долоні на темний шовк чарівник почав щось шепотіти й на чолі його проступили краплі рясного поту.

— Так краще! — із полегшенням мовив Кріс сідаючи назад до крісла. — Віднині його зброя та щит сильніше за тіло.

 — Це добре, — схвалив Глорін. — Що робити далі?

 — Чекати, пане гном. Чекати, — загадково мовив Кріс поглянувши на полум'я у каміні.

Минуло кілька годин. За цей час відбулися останні приготування, а по той бік вікна почало сіріти. На прохання Кріса гномові було надано масивний сталевий молот із яким Глорін вправлявся найкраще з усіх присутніх у маєтку. Кріс піднявся східцями й облаштував собі місце у затінку віддаленого кута з якого добре проглядався увесь хол.

Опудало та Переслідувач зникли в одній із кімнат залишивши вкриту тканиною статую вояка самотньо чекати у центрі зали.

— Гадаєш це найкраще місце? — перепитав Глорін вказуючи Крісові на дубову коричневу шафу, яку Опудало з Переслідувачем нещодавно принесли із горища та залишили поряд вхідних дверей.

— Центуріон сліпий, — пояснив Кріс. — Чарівники, що керують ним по суті і є його очима, а крізь стіни та предмети вони не бачать. Принаймні допоки виступають у ролі ляльковиків.

— Зрозуміло, — дещо збадьорившись мовив гном.

— Стривай! — несподівано мовив Кріс заплющивши очі. — Я відчуваю, що хтось наближається до маєтку. Від нині ані пари з вуст. Невдовзі усе розпочнеться, — прошепотів темний чарівник.