Глава 34 Кольори

Олексій прокинувся. Як і казала Тіфані хлопець проспав понад добу і тепер поступово відновлювався після отриманого поранення. На прохання Віллоу до номера було доставлено кілька пляшечок із «Зеленим бальзамом» для оброблення рани та сніданок. 

У старовинному каміні жеврів вогонь створюючи відчуття затишку. На певний час небезпека відступила даючи можливість нарешті отримати бодай трохи відпочинку.

Олексій поглянув на ведмежу шкуру й поволі окинув поглядом кімнату. Несподівано двері відчинилися і на порозі з'явилася Віллоу. Намагаючись пересуватися нечутно вона підійшла до ліжка, втім хлопець здається відчув її наближення ще хвилиною раніше.

— Пробач, не хотіла тебе розбудити, — тихим голосом мовила дівчина сідаючи поруч.

— Все гаразд, — посміхнувшись відповів Олексій.

Поглянувши на тумбу поблизу ліжка, хлопець помітив прозору склянку із невеликою кількістю зеленої рідини. На вигляд дивні ліки нагадували сироп від кашлю, що попри незвичний колір виглядав приємно і не викликав почуття відрази.

— Як ти? — пролунав заспокійливий дівочий голос.

— Вже краще, — коротко відповів хлопець.

На якусь мить Олексій спіймав себе на думці, що за весь час, котрий триває їх пригода він не знає майже нічого про людину, котра за лічені години перевернула все його життя.

— Потрібно випити, — м'яко, втім наполегливо мовила Віллоу.

— Що це? — поцікавився Олексій, проте без вагань спробував підвестися, аби взяти склянку до рук.

— Еліксир, який допомагає не втрати здоровий глузд, — відверто пояснила Віллоу.

— Дивно, що я ще досі його не згубив, — посміхнувся Олексій випивши зелену рідину. 

Як виявилося магічний еліксир був подібний на сироп не лише кольором, але й на смак. Приємний ментоловий присмак обволік горло і за мить зник.

— Ти вже куштував його, коли потрапив до мого будинку, лише не знав про це, — зізналася дівчина. — Вибач, але без цього твоя психіка зазнала б неповоротних втрат. 

Навіть людина загартована боями й стійка до стресів навряд зможе сприйняти абсолютно новий світ, який просто не ладен вкластися у рамки її розуміння. Пробач та у твоєму випадку обійтися без еліксиру було неможливо.

— Дякую, — коротко та щиро відповів Олексій.

Хлопець знову поглянув на полум'я каміна і несподівано усвідомив, що бачить поряд з ним спалахи іскор. Це не була гра зору, адже за мить тріскотіння вщухло й на місці дрібних спалахів виник знайомий силует.

— Тіфані, — мовив Олексій змусивши Віллоу озирнутися.

Поряд з каміном дійсно стояла чаклунка. На вустах її промайнула легка усмішка, втім попри це тітка Віллоу здалася Олексієві втомленою, ніби зовсім не мала відпочинку з часу їхньої останньої зустрічі. Хлопець не міг пояснити, чому так швидко зміг відчути це, адже чаклунка стояла далеко від ліжка. Почувши її голос, хлопець усвідомив, що не помилився.

— Вітаю, молодь! — знову усміхнулася Тіфані зупинившись поруч із Віллоу. — Як наш пацієнт?

— Я робила усе, як ти казала, але для повного одужання гадаю знадобиться певний час, — мовила Віллоу.

Тіфані обережно торкнулася ноги Олексія, після чого продовжила…

— Небезпека минула і це добре. Але вам краще не затримуватися у готелі та вирушати до замку «Нотенгейт». Я подбаю, щоб там ви були у безпеці, — мовила Тіфані.

Вираз обличчя Віллоу раптово змінився. Поглянувши на Олексія дівчина вкотре переконалася, що він ще занадто слабкий, аби кудись рушати, тим більш до місця назва якого щойно пролунала з вуст Тіфані.

— Він ще не готовий, гадаю потрібно зачекати принаймні кілька…

Віллоу раптово замовкла побачивши, як у долонях Тіфані несподівано з'явилися дві невеликі пробірки. У правиці чаклунка тримала скляну місткість з червоною рідиною. В іншій руці промайнула така сама, але із жовтим вмістом.

— Ще ліки? — поцікавився Олексій спробувавши підвестись з ліжка.

— Ні мій друже. Замок «Нотенгейт» від певного часу не любить приймати гостей. Аби його мешканці не бачили вас потрібно застосувати магічний еліксир. Я називаю його «Сліпі очі»…

Почувши назву кольорового зілля, Олексій невимушено знову похилився до подушки.

— Усе гаразд, хлопче. На того, хто його вживає сліпота не діє, — пояснила Тіфані. — Червоний - здатен приховати ауру чаклуна, а жовтий своєю чергою на певний час зробить невидимим для створінь потойбіччя звичайну людину. 

Перспектива зустрічі із представниками темних сил зовсім не тішила. Олексій сам дивувався, чому сприймає небезпечну мандрівку радше за пригоду, аніж жагу порятунку. Хлопець ще не знав - прийде час і він усе зрозуміє. Але все це трапиться пізніше, а зараз він має зібрати рештки сил, аби продовжити свій шлях поруч із загадковою супутницею.

— Потримай, — раптово мовила Тіфані передаючи кольорові пробірки Віллоу.

Після цього чаклунка схилилася над Олексієм, й не торкаючись хлопця провела рукою вздовж його тіла. З долоні Тіфані здійнялися дрібні блакитні вогники, що немов дивні сніжинки почали осідати на одяг Олексія згасаючи немов дрібні ліхтарики ялинкової гірлянди, які миготять у спокійному, заспокійливому ритмі.

Невдовзі вогні згасли, й Олексій відчув несподіваний заряд бадьорості, ніби й не мав поранення, а присвятив останні кілька днів хорошому відпочинку. Натомість лице Тіфані виказувало непідробну втому та скидалося на обличчя людини, яка не спала кілька останніх діб перебуваючи у постійній напрузі.

— Ну от і все, — із полегшенням видихнула чаклунка. — Наш друг повністю здоровий, тож раджу вам добре поснідати й рушати до точки перетину, яка доправить вас у замок «Нотенгейт».

— З тобою усе гаразд? — перепитала Віллоу помітивши, яких зусиль вартувало Тіфані зцілення Олексія.

— Не переймайся дівчинко. Я згодом поновлю сили, а вам раджу не баритися.

Зануривши руку до глибокої кишені, Тіфані дістала звідти невеликий льняний мішечок простягнувши його племінниці.