Глава 33 Дзвінок

Вирушивши асфальтованою дорогою, що розкинулася поміж лісових дерев, Юлія та Кейсі незабаром дісталися озера. Не відаючи того, Кейсі хвилиною раніше пройшов тим самим шляхом, яким свого часу їхали Віллоу та Олексій до моменту, коли автівка хлопця перетворилася на металолом.

Діставшись зупинки, Кейсі та Юля заскочили до маршрутного таксі й рушили у зворотному напрямку. За вікном почало хмаритись і невдовзі дрібні краплі дощу жваво стукали по інший бік скла. 

Напівпорожній салон маршрутки викликав у Юлії почуття затишку так, ніби після чудової прогулянки вони спромоглися в останню мить випередити дощ і наразі прямують до затишної оселі. У чарівника, що наразі сидів поруч вікна були майже ті самі емоції, лишень Кейсі здавалося, ніби в останню мить їм вдалося втекти від чогось значно небезпечнішого, аніж краплі холодного дощу…

Невдовзі злива вщухла і залишивши маршрутне таксі зупинкою раніше, Кейсі та Юлія заскочили до найближчого магазину і поповнивши запаси продуктів врешті дісталися оселі Юлії.

— Чудовий був ранок. Дякую! — щиро мовив Кейсі зупинившись біля вікна.

На вулиці знову спохмурніло, втім тепер відчуття затишку огорнуло самого Кейсі.

— А я дякую тобі, — усміхнулася Юлія. — Піду заварю каву.

Незабаром ароматний напій був готовий і Кейсі разом з новою знайомою схилився над екраном ноутбука. Заповітний номер телефону, який раптово спалахнув у свідомості Кейсі під час прогулянки було одразу занотовано до записника Юлії й наразі залишалося лише здійснити важливий дзвінок.

Звісно Кейсі неодноразову міркував над тим, що має сказати батькам Олексія, аби ті не сприйняли його за божевільного. Варіантів було небагато… Про розповіді на зразок подорожі між світами можна було одразу забути, втім Кейсі вирішив бути максимально відвертий й спробувати заспокоїти рідних Олексія.

— Хвилюєшся? — здається вже знаючи відповідь на власне запитання мовила Юлія.

— Трохи, — зізнався Кейсі.

— Усе буде гаразд, — усміхнулася дівчина і набравши заповітний номер простягнула телефон Кейсі.

Протяжні гудки здавалися чарівникові вічністю, але у наступну мить по той бік слухавки почувся голос…

— Алло, — пролунав спокійний чоловічий тембр.

На кілька секунд Кейсі втратив дар мови, втім зібравшись до купи розпочав:

— Доброго дня. Це Володимир Воронов? — намагаючись говорити спокійним та водночас звичайним голосом мовив Кейсі.

— Так, слухаю вас, — пролунало у відповідь.

— Вітаю. Це друг Олексія. У нього тимчасово не працює телефон і він попросив мені зателефонувати вам та попередити, що наразі без зв'язку й з ним усе гаразд, — розпочав чарівник.

На протилежному боці на кілька секунд запала тиша. Здавалося, що батько Олексія замислився, але наступної миті поновив розмову…

— Це чудово! — відповів співрозмовник. — Відверто кажучи останніми днями чомусь на серці не спокійно. Я хотів зателефонувати йому ще вчора, проте вирішив не відривати, а щойно не зміг додзвонитися, тож ви дуже вчасно!

Кейсі ледь чутно видихнув повітря, розуміючи, що зараз має перейти до не менш важливої частини розмови.

— З ним усе гаразд, — мовив Кейсі. — Нещодавно він познайомився з дуже хорошою дівчиною і разом з нею вирушив у подорож на кілька днів.

— Яке ім'я дівчини? — не дав закінчити співрозмовник.

— Воно дещо незвичне. — знітившись відповів Кейсі. — Її звати Віллоу, розумію, ім'я не типове, але вона з іншої країни…

— Він у Конгломераті, — почувся голос по той бік лінії й це була відповідь, а не запитання. — Я відчував це!

Кейсі здригнувся й ледь не впустив з рук телефон, боковим зором спіймавши збентежений погляд Юлії. 

Це не батько Олексія, він просто не міг знати про місто поза межами світу Звичайних…

— Не лякайся, друже! Я відчуваю, що ти маєш добрі наміри, але мусиш уважно почути кожне моє слово, — мовив голос співрозмовника. — Не питай звідки я знаю про Конгломерат - це довга історія. Де і з ким би ти не був, якщо доля звела мого сина з Віллоу, отже кожен хто допомагає їм вже перетворився на ціль для Старої Інквізиції.

Після цих слів Кейсі жахнувся ще більше. Чарівник раптово згадав де саме бачив незвичне вбрання чоловіка, якого випадково помітив кілька годин тому біля монастиря. 

Це був виставковий зал-музей академії у якій навчався Кейсі й поміж решти експонатів саме це вбрання на тілі дерев'яного манекена тоді видалося хлопцеві найбільш лиховісним.

— Я відчуваю твою силу! Вогонь, що вирує у тобі принишк, але це тимчасово, — мовив батько Олексія.

Після цих слів Кейсі несподівано відчув, як тілом починає розтікатися тепло. Дивні відчуття тривали лише кілька секунд, але їх було не сплутати з іншими. Магічні сили почали неквапливими вогняними струмками повертатися до свого власника.

— Ті, хто прийдуть по тебе відчують ауру чарівника. Вони здатні вистежити навіть знесиленого мага, — у голосі співрозмовника несподівано почулася втома. — Не зволікай! Тобі потрібно стрибнути туди, звідки потрапив до світу Звичайних! Поспішай!

Зв'язок із батьком Олексія раптово перервався. Кейсі невимушено опустив долоню у якій тримав мобільний і хотів було переказати розмову Юлії, аж раптом квартирою прокотився жахливий звук. Це були вхідні двері, які зірвавшись з петель влетіли до оселі.

Юля затулила вуха руками й примруживши очі навіть не помітила червоного світла, яке несподівано спалахнуло за спиною дівчини перетворюючись на яскравий портал. 

Наступної миті потужний вихор затягнув її всередину залишивши Кейсі наодинці зі страшними подіями.

Кейсі спробував зібратися із силами, аби змусити лихий перехід між світами повернути Юлію назад, але не встиг. Позаду червоного овалу виник силует чоловіка у балахоні з каптуром, який простягнув до чарівника довгі руки.

— Іди сюди! — вигукнув хрипкий голос, змусивши Кейсі зникнути у зареві порталу.