Глава 30 Охоронець

Кріс відкоркував нову пляшку з вином і сів за стіл поруч із каміном вкотре поринувши до роздумів. Віллоу загубилась десь у глибинах великого міста. Старовинний орден зненацька виринув із небуття, а лісовими стежками неначе живий розгулював кам'яний Центуріон. Натомість Кріс й надалі залишався бранцем своєї в'язниці й не мав змоги самотужки втрутитися до всього, що коїлось навколо.

Зробивши ковток, господар будинку поглянув на Опудало. Міцний й вірний охоронець Кріса навіював важкі спогади. Колись давно темний чарівник не відчував потреби у подібній компанії, учасники якої наразі були тими небагатьма, хто бодай частково розвіював його самотність. 

Далекі спогади знову повернули Кріса до молодих років. Хоча з плином часу зовнішність його майже не зазнала відчутних змін, темрява все ж таки внесла свої корективи до його свідомості намагаючись придушити того, ким насправді був Кріс.

В ті далекі часи, молодий скульптор шукав себе. Вроджені схильності до магії спонукали до роздумів й віщували теперішньому власникові маєтку непогані перспективи. Закрита Академія чарівників приймала до своїх лав найкращих учнів ряди яких торік доповнили Кейсі та Віллоу, продовжуючи опановувати нові знання. 

Магія природи у бік якої останнім часом схилявся Кріс виглядала заманливо, проте сам хлопець розумів, що намагається ошукати себе. Прояв чарів, котрі знаходилися під забороною, але вдавалися Крісові ліпше за інших - саме вони потойбічними голосами лунали у підсвідомості закликаючи до своїх тенет. Він знався на магії смерті й від цього було не втекти.

Батьки Кріса тимчасово залишили маєток вирушивши до Конгломерату, аби син мав змогу визначитися з тим до чого прагне й врешті зробити вибір. Хай там як, а молодий Кріс здавалося давно усе вирішив. Поклик темряви й перспективи стати некромантом мали піти у небуття, відкривши шлях до творчості. 

З малих літ звикши до усамітнення він і зараз без остраху сидів на стільці посеред лісового саду, малюючи ескіз майбутньої скульптури. В ті часи лісові нетрі ще не були настільки густими, власне, як не зникли віддалені будинки сусідів. Кріс ще не знав, що прийде час і все разюче зміниться. 

Привітний для нього ліс замкнеться щільністю дерев перетворившись на майже непролазні хащі. Не численні мешканці найближчих будинків назавжди залишать свої обійстя й за наполегливої пропозиції гільдії Вищих переїдуть до інших помешкань й маєток Кріса перетвориться на те місце, яким його нещодавно побачив Олексій. Але все це відбудеться потім, а зараз талановитий митець працював над своїм ескізом із головою поринувши до роботи…

— Я знаю тебе, чоловіче! — раптово пролунав голос незнайомця, що ніби привид виник позаду мольберта.

Чи не вперше за час свого життя Кріс настільки глибоко замислився, дозволивши непомітно підкрастись до себе.

— Не певен, що ми знайомі, — підозріло відрізав Кріс непомітно розглядаючи неочікуваного гостя.

Високий чоловік не поступався у міцності Крісові. Незнайомець був досить широкий в плечах та справляв враження тренованої людини. Зосереджений погляд очей вп'явся у Кріса, після чого невідомий зробив декілька кроків майже впритул наблизившись до скульптора.

— Гадаю, таки знайомі, — хижо посміхнувся чолов'яга. — Ти непогано підкрадаєшся з-за спини й вправляєшся з камінням, але сьогодні усе складеться інакше.

Кріс уважно вдивлявся на дивного незнайомця і лише зараз помітив, що той накульгує. Чарівник не помилився - це був один із колишніх хлопчаків від яких Кріс свого часу врятував Кейсі. Цей погляд і нога, що вочевидь нагадувала про себе травмою, яку той отримав у сутичці.

— Йди своєю дорогою чоловіче. У тому що трапилось колись винен лише ти сам, — мовив Кріс даючи співрозмовнику зрозуміти, що його впевненість та постава не лякають Кріса.

— Я звик віддавати борги, — посміхнувся чоловік і Кріс незчувся, як потужний удар правиці скинув його зі стільця.

Тримаючись за щелепу, Кріс підвівся. Він очікував цього випаду і хоча удар ковзнув по дотичній, повністю уникнути швидкої атаки скульптор не спромігся.

— Йди геть, чоловіче! Не випробовую долю! — загрозливо попередив Кріс.

За відповідь йому послугував наступний розмашистий удар, проте цього разу нападник схибив. Уникнувши небезпеки, Кріс вдарив нападника влучивши прямісінько у скроню лихому чоловікові.

На мить тіло супротивника похитнулося й гучно впало додолу. Кріс добре відчував смерті й чув, як за лічені секунди здорове серце небезпечного чоловіка зупинилося.

Навряд він був доброю людиною й мав родину. Після дитячих років Кріс декілька разів бачив колишніх малих садистів і схоже мешкали вони самітниками десь на околиці лісу. Чарівник міг легко сховати тіло вбитого у лісових нетрях й тим самим уникнути покарання за свій злочин, втім не кара вартових, що вкрай рідко з'являлися на теренах лісу наразі лякала його.

Кріс впав навколішки із надією, що знову почує серцебиття ворога, але серце мовчало. Залишався єдиний шанс все повернути. Заплющивши очі Кріс поклав долоні на груди чоловікові, відчувши, як за мить тіло колишнього нападника судомно здригнулося. Чарівник прибрав долоні й розплющив очі. У вухах залунало серцебиття, лише здавалося воно іншим, повільнішим. Нині усе залежало від погляду і Кріс з острахом чекав, допоки повернутий до життя чоловік відкриє очі. 

Побачене остаточно зламало Кріса. Погляд білих, не живих очей, які він колись вже бачив намагаючись зцілити лісову дичину. 

Чоловік підвівся і мовчки дивився на Кріса.

— Чому? Чому? Чому все так?! — прокричав сам до себе Кріс і чимдуж побіг додому.

Забігши до маєтку він швидко зачинив по собі двері й сів на підлозі. Знесилений Кріс притулився спиною до поверхні дверей й спробував поновити дихання, втім мрії про відпочинок розлетілися на друзки. Наступної миті серце Кріса, що калатало неначе скажене вкотре здригнулося. 

За дверима почулися важкі кроки, які зупинилися по той бік від центрального входу. Кріс відчував, як його спиною пробіглись мурахи, бо вже здогадувався, що саме чекатиме його коли двері прочиняться.