Глава 29 Знайомство

В цей час Віллоу дбайливо поклала долоню на плече Олексія. Згідно з настановою Тіфані хлопець мав провести в обіймах сну принаймні добу. Наразі загроза його життю минула і Віллоу не залишалось нічого іншого, як приглядати за своїм добрим супутником. На кілька хвилин заплющивши очі, дівчина поринула в спогади…

Погожого літнього дня, юна Віллоу за доброю звичкою рушила до одного зі своїх улюблених місць. Високий старий дуб, що знаходився на околиці містечка розкинув свої могутні крони над зеленою галявиною. 

Це мальовниче місце розташовувалося недалеко від будинку самої Віллоу, тож батьки дозволяли улюбленій дочці навідуватись туди, аби зайвий раз помилуватися чарівною природою. Втім сьогодні вона була не єдиною, хто обрав це місце аби на певний час усамітнитися.

Зупинившись поруч із дубом, Віллоу помітила хлопця, який схоже планував скласти невелике багаття, причаївшись біля високих кущів. З акуратно зібраного у вигляді шатра хмизу виднілося сіно, що його завбачливо уклали всередину в процесі будівництва майбутньої конструкції. У долонях русявого хлопця не було помітно кресала і як саме він планує розвести багаття поки що лишалося загадкою. 

Проте за мить з-під сухих гілок з'явився сірий дим, а вже наступної секунди яскравий спалах полум'ям заховав у сяйві вогню решту хмизу, відразу перекинувшись на один із сухих кущів. Збентежений хлопець вчасно стрибнув якомога далі від небезпечного багаття і наразі розгублено дивився на полум'я, що швидко перекинулось до сусіднього куща, перетворивши його у стіну з вогню.

— Хіба батьки не казали тобі, що не можна чаклувати за відсутності дорослих?! — підбігши до хлопчини крикнула Віллоу, здіймаючи тонкі руки до блакитних небес.

Кейсі здригнувся перевівши увагу від кущів що палали у бік дівчини, яка заплющивши очі нашіптувала собі під ніс щось незрозуміле. За мить небесна блакить почала набувати похмурих кольорів. Густі сірі хмари, що здавалося виникли нізвідки почали швидко стягуватися до галявини затуляючи собою яскраві сонячні промені. 

Зненацька із неба, великими рясними краплями зірвалася справжнісінька злива. Невпинний дощ своїм нещадним тиском пригнічував язики полум'я, що ніби скоцюбившись від нестерпного болю хилилися до землі, й врешті остаточно згасли.

Хмари почали розходитись, а загадковий дощ раптово скінчився залишивши по собі запах вологої трави й змоклих до нитки Віллоу та Кейсі.

— Дякую, — потроху зібравшись докупи мовив хлопець поглянувши на дівчину.

Кейсі добряче злякався, адже вогонь, який спромігся викликати юний чарівник вийшов з-під контролю свого творця і хтозна до чого могла призвести пожежа, що швидко набирала обертів.

— Пусте, — відсапуючись мовила Віллоу, знесилено сідаючи на вологу траву.

Незвичне перше знайомство назавжди залишилося у пам'яті обох дітлахів. Згодом Кейсі розповів новій знайомій, що він опановує магію вогню, проте це велика таємниця про яку батьки майбутнього чарівника суворо заборонили розповідати. У відповідь на зізнання хлопець почув майже те сама. Віллоу також практикувала магічні закляття, втім пов'язані вони були здебільшого із водною стихією.

— Вражає! — зізнався Кейсі. — Я гадав, що таку зливу ладні викликати лише могутні дорослі чарівники.

— Відверто кажучи таку сильну мені вдалося створити вперше, — знітившись сором'язливо мовила Віллоу.

Як виявилося згодом, батьки Кейсі тимчасово оселилися у родичів неподалік будинку Віллоу, допоки їх власна оселя підлягала ремонту. Нові друзі бачилися щодня і могли годинами теревенити, ділитися розповідями про нові здобутки й мріями щодо майбутнього.

— Хочу тебе з деким познайомити, — загадково мовив Кейсі. — Це мій друг і його навички геть різняться від наших, певен такого ти ще не бачила!

— Я не проти, — знизала плечима Віллоу і друзі весело рушили у бік лісового ставка.

На березі тихої водойми сидів Кріс. Підійшовши ближче Віллоу і Кейсі зауважили, що хлопець із довгим чорним волоссям безпорадно схилився над мертвим жабеням на тілі якого застигла глибока рана.

— Напевно це знову ті навіжені, що колись зустрічалися нам, — мовив Кріс, поглянувши на Кейсі. — Вони ще й досі мешкають у цих краях. Я чи не щодня знаходжу біля озера вбитих жаб та дрібну звірину. Навряд справжні мисливці займатимуться подібним.

— Віллоу, — назвалася дівчина із сумом поглянувши на тіло жабеня.

— Кріс, — відповів чорнявий хлопець. На якусь мить їхні погляди застигли вдивляючись одне до одного.

— Покажи їй. Цього разу у тебе все вийде, Кріс! — порушив запалу тишу голос Кейсі.

Чорнявий хлопець раптово здригнувся, ніби забувши, що окрім нього й нової знайомої на березі є ще хтось, і знову схилився над жабеням.

Заплющивши очі Кріс простягнув руки до маленького зеленого тіла, після чого почали відбуватися справжні дивацтва. 

Глибока рана на шкірі жабеня почала загоюватися й вже за кілька секунд зникла ніби і не було. Зненацька жабеня розплющило очі видавши протяжне кумкання.

— Вийшло! — радісно вигукнув Кейсі, проте друг схоже зовсім не поділяв його захвату.

Кріс дивився на повернуте до життя створіння. Зовні воно мало той самий вигляд, як і до моменту загибелі. Навіть кумкання навряд різнилося від решти озерних жаб, але очі… Блідо-сірі й нерухомі здавалися абсолютно мертвими. У наступну секунду жабеня вправно стрибнуло до озера й зникнуло під товщею прозорої води.

— Я не можу повертати життя! — вигукнув Кріс.

— Але ж вона ожила! — із нерозумінням відповів Кейсі.

— Хіба ти не бачиш, що усе до чого торкаються мої чари перетворюється на потвор?! Я ніколи більше не робитиму цього! — крикнув хлопець із чорним волоссям і підвівшись чимдуж побіг до лісової гущавини.

Тоді Кріс ще не знав, що попри усі намагання так і не зможе дотриматися власної обіцянки…