Глава 26 Скульптор

Чоловік у чорному приготувався до пострілу, але рішучий голос Кріса зупинив його:

— Залиште нас! — наказав господар, звертаючись до своїх охоронців.

Переслідувач опустив зброю, примарна стіна, що стримувала Опудало враз зникла, а Тінь на певний час розчинилась у напівтемряві сходів. Тіфані була могутньою чаклункою, втім таємничий маєток надавав своєму власникові додаткових магічних сил, завдяки чому Кріс мав змогу скасувати більшість з накладених заклять.

Чаклунка не поспішаючи спустилася до холу, зупинившись біля столу за яким сидів господар. Своєю чергою, Кріс підвівся рушивши до темного кута з якого приніс дерев'яне крісло, залишивши його поруч із гостею. Тіфані вдячно кивнула у відповідь, сідаючи навпроти власника будинку.

— Колись давно я знала молодого чоловіка, — розпочала гостя. — Він був талановитим скульптором, мав чудові здібності та схильність до вивчення магії природи, а найголовніше - людяність. 

Кріс уважно слухав чаклунку, непомітно споглядаючи у її бік крізь пасма довгого чорного волосся, що частково заховалося під широким каптуром. 

— І зараз мені вкрай дивно спостерігати, як його найманці полюють на жінку яку він кохав, — підсумувала Тіфані.

Кріс неквапливо взяв до рук пляшку з червоним вином, пропонуючи гості скласти йому компанію. Зрозумівши, що Тіфані не питиме, господар налив собі повний келих.

— Цей чоловік давно помер, — мовив Кріс, зробивши великий ковток. — Щодо полювання, мої темні друзі радо допомагають врятувати ту, заради якої він свого часу був ладен на все.

— Дивний спосіб захисту, — посміхнулася Тіфані. — І кого ж на твою думку насправді має остерігатися Віллоу? 

— «Орден Старої Інквізиції» — коротко мовив Кріс.

На обличчі чаклунки промайнуло відверте здивування, але крім нього, уважний господар маєтку помітив в очах Тіфані бентежні ноти.

«Стару інквізицію» - відносили до таємного ордену, що свого часу полював і винищував так званих шкідливих відьом, які своєю чергою завдавали клопотів, займаючись темними справами. Як виявилося згодом, не гребували інквізитори й трофеями на зразок вилучених артефактів, які згідно з правилами мали передавати до рук Вищих магів. 

Загадковий орден самовіддано виконував свою місію, відправляючи у небуття могутніх чаклунів та відьом, котрі несли загрозу життю містян. Представники старої інквізиції й самі непогано зналися на магії, бездоганно володіли більшістю видів зброї та були вправними шпигунами. Перебуваючи ніде й одночасно всюди, не гребуючи методами вони майстерно несли варту, караючи темних. 

Але минав час і почесна місія перетнула межу зі свавіллям. Вищі бачили, що орден порушує низку затверджених правил, а частина артефактів, які інквізитори отримують перемагаючи своїх ворогів потайки залишаються в ордена. 

Задля того, аби стара інквізиція не встигла накопичити достатньо сил у майбутньому ставши противагою Гільдії Вищих Магів, було прийнято рішення припинити діяльність ордена. На зміну їм прийшли нові інквізитори, що покірно виконували свої обов'язки не переслідуючи власної мети. Натомість орден старої інквізиції канув у небуття…

— Сфера, що її носить із собою ваша племінниця - надзвичайно сильний артефакт і ласий шматок для тих, хто полює на подібні речі. Наївно вважати, що старий орден зник не залишивши по собі прибічників. Найбільш завзятих було знищено, втім ця течія не припинила свого існування, — впевнено мовив Кріс.

— Припустимо, — відповіла Тіфані, уважно вдивляючись у бік співрозмовника.

З одного боку Кріс міг переслідувати власний інтерес в отриманні артефакту і хоча магія смерті, на перший погляд, не мала нічого спільного із водною стихією, насправді це було не так. Підняти із морських глибин затонулий корабель разом із командою, перетворити живу воду на мертву, а чисте лісове озеро на отруйне болото.

Загалом можливих комбінацій було вдосталь, але наразі щось підказувало Тіфані - за маскою безжального темного ще й досі живе той самий привітний чоловік, який і досі кохає Віллоу.

— Я бачу тебе щось непокоїть? — дещо змінила хід розмови Тіфані.

— З мого саду зникла статуя Центуріона, — коротко відповів Кріс.

— Це як? — здивувалася чаклунка. — Навряд хтось при здоровому глузді прийде до цього лісу. Не володіючи магічними здібностями шанси потрапити сюди примарні. Загалом, навіщо комусь статуя і власне, як її поцупити?!

— Центуріон пішов самостійно, — відповів господар маєтку. — Я рухався за його слідами, вони губляться за старим озером, далі йти мені зась.

— Де ж вона зараз?! — не припиняла дивуватися Тіфані.

— Звідки мені знати? Напевно відкручує чиюсь голову, — мовив Кріс, осушивши келих.

Усе це й насправді видавалося напрочуд дивним. Якщо Кріс говорить правду, хтось невідомий і сильний вдихнув життя у кам'яну скульптуру, вирішивши залучити до своїх лав одного із найнебезпечніших воїнів. 

Центуріон безумовно становив загрозу, але не менше бентежило й те, що знайшовся той, хто ладен провести схожий ритуал. Змусити статую ожити було лише половиною справи, кам'яний воїн отримував прямий зв'язок зі своїм новим володарем, потребуючи безперервного підживлення магічною енергією. 

Тіфані розуміла, зробити це міг лише могутній чаклун, або ж група нижчих магів, що об'єднавши зусилля живлять кам'яного солдата. У підсвідомості закралася пересторога, яка вже за мить отримала підґрунтя.

— Хто ще є у будинку?! — раптово запитала Тіфані.

— Лише ті, кого ви бачили завітавши до маєтку, — відповів Кріс, опустивши на стіл порожній келих.

— Хутко надвір! — вигукнула Тіфані, підхоплюючись з місця.

За кілька секунд, Кріс із чаклункою стояли навпроти маєтку, споглядаючи на цікаве видовище…

З вікна горища, що розташовувалося над четвертим поверхом вистрибнув чоловік у коричневому балахоні. Приземлившись на землю неначе кіт, що ладен впасти з висоти не зазнавши ушкоджень, загадковий незнайомець миттєво побіг у глиб лісу. 

Чоловік у чорному, якій перебував неподалік маєтку встиг здійснити постріл, але стріла випущена з важкого арбалета не досягла своєї мети. Незнайомець у балахоні розчинився в помаранчевому сяйві порталу, який виник нізвідки й так само раптово зник в обіймах ночі.