Глава 25 Тіфані

Тіфані обережно схилилася над Олексієм поглянувши на рану. Найбільше її бентежив не сам поріз, а власне зброя, яка його спричинила. Потойбічна шабля, що була використана найманцем могла знищити супротивника складнішим чином, перетворивши останнього на воїна Тіней. 

Допоки шаблі прикрашали стіну у маєтку Кріса вони рахувалися за якісну, втім звичну для нас зброю, але потрапивши до рук Тіні перетворилися на магічний предмет, що був здатен вражати свою жертву не завдавши її смертельних поранень.

— Звичайними ліками тут не зарадити, — мовила Тіфані накладаючи джгут, зроблений зі шматка щойно розірваного простирадла.

— Що ж робити?! — розгублено запитала Віллоу не зводячи очей з непритомного Олексія.

Тіфані поволі занурила руку до кишені чорної мантії, діставши звідти маленький лляний мішечок.

— У деяких містах цей еліксир прирівнюється до вартості пристойного будинку. — Тіфані обережно дістала з мішечка прозору скляну пляшку з блакитною рідиною, — Але хто рахуватиме, якщо на шальках терезів людське життя.

Після цих слів, чаклунка прибрала маленький корок, рівномірно обробивши рану Олексія загадковою речовиною.

Насправді ж у пляшці з надміцного скла містився лікувальний еліксир, що у порівнянні з рештою простіших за складом аналогів мав здатність не лише пришвидшити загоєння ран, але й нейтралізувати дію більшості темних проклять. У крамницях, які торгували зіллями його було не знайти.

Подібні речі, як власне і можливість їх отримати мали лише маги найвищого рангу, аби за потреби врятувати своє життя. Олексій спробував зупинити Тінь, чим без сумніву вберіг Тіфані, отже настала її черга віддячити самовідданому хлопцеві.

З рани Олексія почала здійматися блакитна пара. Незвичний лікувальний процес заворожував й водночас лякав, проте Тіфані добре знала, що робила.

— Ну от і все, — з полегшенням мовила чаклунка, втомлено сідаючи на краю ліжка.

Магічна пара, що миттю раніше кружляла над раною Олексія зникла, а сам поріз майже затягнувся. 

— Найближчу добу він спатиме, — продовжила Тіфані. — Замов у покоївки чисту білизну, новий одяг і кілька пляшок «Зеленого бальзаму», аби доглядати за раною. А в цілому, як на мене, вам обом не завадить кілька днів хорошого відпочинку, — посміхнулася чаклунка.

Віллоу щиро раділа, що Тіфані вдалося зберегти життя Олексієві. За нетривалий час їхнього знайомства на його голову звалилося аж занадто багато небезпечних випробувань і все через неї. 

Якби не відвертість у розмові та доброзичлива натура хлопця, напевно він мовчки довіз свою попутницю до зупинки, чим убезпечив себе від халепи у яку потрапив. Втім з них двох лише Олексій знав, що вперше побачивши свою майбутню супутницю не міг вчинити інакше.

— Дякую тобі! — мовила Віллоу, поглянувши у бік Тіфані.

— Пусте, — усміхнулась чаклунка. — Якщо раптом вирішиш до певного часу заховати свій артефакт від зайвих очей, гадаю замок «Нотенгейт» один із кращих варіантів.

— Я поміркую над цим, — відповіла племінниця, сідаючи поруч зі сплячим Олексієм.

— От і добре моя люба! А зараз мені час, — мовила Тіфані за мить розчинившись у вирі миготливих іскор.

Віллоу з Олексієм залишилися у готелі, наразі відпочинок й дійсно мав стати для них першочерговим завданням. Не завадив би він і самій Тіфані, але попри виснажливе протистояння з Тінню, чаклунка воліла знайти підтвердження власним припущенням, вирушивши до будинку старого знайомого…

Портал, що його створила Тіфані зазвичай використовувався чарівниками задля переміщення у межах міста і потребував відносно невеликих витрат магічної енергії. Втім існували місця до яких можна було потрапити лише крізь чарівне дзеркало на зразок того, яким нещодавно скористалися Віллоу та Олексій. 

Залишивши готельний номер, Тіфані опинилася у занедбаному підвалі однієї зі старих антикварних крамниць на околицях Конгломерату. Про існування магічного дзеркала, що знаходиться в цьому прихованому від очей місці знали лише обрані маги, чиї повноваження дозволяли ознайомитись з мапою на якій позначалося розташування більшості чинних телепортів.

Чаклунка добре розуміла - по той бік дзеркала можуть бути не раді її появі, а тому зімкнула у долоні амулет, що висів на шиї до часу ховаючись під темною мантією. На мить сріблястий оберіг зроблений у вигляді полум'я замайорів помаранчевим кольором, віддавши своїй власниці магічну силу. 

Подібні речі мав кожен із Вищих. Часом, коли чарівник не мав змоги швидко відновити енергію, амулет, що зберігав у собі дорогоцінний резерв приходив на допомогу господареві. З часом магічний талісман поновлював свою здатність, попередньо виконавши основне завдання.

На темному склі раптово попливли сірі хмари, крізь які поступово з'явилися нові декорації. За мить, Тіфані опинилася у порожній кімнаті. Повільними кроками, чаклунка рушила до виходу і поволі відчинивши двері попрямувала до сходів. У просторому холі вона мала зустріти господаря маєтку, що водночас був його бранцем.

— Не цього разу! — рішуче мовила Тіфані, швидко озирнувшись і простягнувши вперед руки, якими промайнуло яскраве помаранчеве світло.

Тінь, що нечутно підкралася до чаклунки було відкинуто до найближчої стіни й воїн потойбіччя нерухомо застиг, ніби темний силует зображений на картині художника. В цей час до Тіфані біг Опудало, що майстерно перестрибуючи через кілька східців вже майже дістався чаклунки.

— Зупинись, — спокійно мовила Тіфані, змусивши потвору завмерти на місці, зіткнувшись із прозорою стіною.

Усі ці дії хоча й виглядали абсолютно не вимушено насправді тягнули з новоприбулої гості величезну кількість магічних сил, але вчинити інакше Тіфані не могла.

Неподалік каміну, відкинувшись у кріслі та відвернувшись спиною до чаклунки сидів Кріс. Погляд Тіфані застиг на власникові маєтку, натомість міцні руки Чоловіка у чорному вже спрямували важкий арбалет в напрямку майбутньої цілі…