Глава 24 Сад

Кріс сидів навпроти свого каміна, задумливо спостерігаючи за дивною грою вогню. Приємне тріскотіння дров і тепло, якого він не міг відчути. Колись давно у його житті все було інакше…

Несподівано поміж помаранчевими сплесками яскравого полум'я з'явилась Тінь, що за мить набувши людських обрисів зупинилася поряд із Крісом. Якщо найманець повернувся в такий дивний спосіб, отже щось у планах темних пішло не так.

— Могутня чаклунка, якби не магія Вищих, артефакт потрапив до нас, — звітував новоприбулий гість.

Кріс розумів кого саме має на увазі найманець. Тіфані - лише вона знала куди саме вирушила її племінниця та й навряд комусь ще зі знайомих Віллоу стало до снаги вступити у двобій з таким небезпечним супротивником.

— Стара дурепа! — вигукнув Кріс, піднявшись з крісла. — Допоки її люба Віллоу носить із собою артефакт - вона лише мішень!

— Які будуть подальші накази? — спокійно мовила Тінь.

— Стережи будинок! Я відчуваю наближаються цікаві часи, — відповів Кріс і не озираючись рушив до виходу.

Навряд темний співрозмовник зрозумів, що має на увазі його господар, проте Кріс своєю чергою знав набагато більше. Віллоу не мала наміру використовувати сферу, а отже артефакт ще й досі не отримав нового власника і міг потрапити до будь-чиїх рук. 

Для більшості чаклунів дії відьми здалися б вкрай дивними. Віллоу спеціалізувалася на магії води й отримавши у спадок унікальний артефакт, що безпосередньо відповідав її здібностям мала радіти добрій вдачі… Але Кріс занадто добре знав Віллоу, аби зрозуміти - вона спробує заховати сферу якомога далі від очей, щоб ніхто і ніколи не спокусився використати її для лихих намірів. 

Перейняти на себе магічну силу могутнього артефакту напевно було найкращим рішенням, аби приховати його у власному тілі, але ризик не впоратися з новими знаннями та перетворитися із господаря на маріонетку завжди лишався занадто високим.

Колись давно, Кріс і сам гадав, що потоваришувавши з пітьмою зможе цілковито контролювати її, але жага до отримання небаченої сили взяла гору над здоровим глуздом. Зухвалий виклик свого часу кинутий «Гільдії Вищих Магів» вартував йому свободи. На довгих сто років, Кріс втратив можливість залишати околиці власного маєтку, що самотньо причаївся у самісіньких нетрях лісової гущавини. 

Частина магічної сили залишилася зі своїм господарем, втім її бракувало, аби до відведеного часу зруйнувати примарний бар'єр, повернувшись до вільного життя. 

Знання, набуті за довгі роки магічної практики були ладні захистити Кріса практично від будь-якого ворога, та й спробувати знищити того, хто й так фактично мрець, здавалося невдячною справою.

Залишивши бентежні думки, Кріс вийшов надвір вдихнувши прохолодне лісове повітря. Нічна краса вже давно стала звичною для власника маєтку, але старий ліс, що нещодавно лякав і водночас заворожував Олексія приховував у собі чимало таємниць…

Кріс не поспішаючи крокував вздовж будинку, після чого його силует непомітно розчинився в нічній пітьмі ховаючись з-за рогу. Знайома, але від того не менш красива алея відкрилась очам темного чарівника. 

Здається це було неможливо враховуючи те, що місце де нині стояв Кріс обрало собі за домівку густі лісові хащі. Втім, широка доріжка, викладена бруківкою із сірого каменю на поверхні якого таємничо виблискувало місячне сяйво й справді існувала. 

Незвичність дивної стежки полягала в тому, що по обидва її боки височіли кам'яні скульптури. Праворуч від Кріса склала могутні крила сіра Химера. Ця міфічна істота, здавалося майже живою і складалося враження, ніби вона лише спить, очікуючи на жадане пробудження. Навпроти химери завмерла, статуя невідомого воїна, що зовні нагадувала обриси Спартанця, який захищається від невидимих супротивників великим круглим щитом, затиснувши в іншій руці короткий меч.

Темний чарівник поволі рухався далі. Напевно сотню років тому, Кріс віддав перевагу більш життєрадісній алеї, втім у теперішньому його положенні вибір був невеликий. Продовжуючи свою похмуру мандрівку, господар маєтку вкотре за останні десятиріччя зупинився навпроти високої скульптури темного солдата, що затиснув у своїй правиці довгий спис, тримаючи в лівій руці прямокутний щит. 

На голові химерного вояка знаходився шолом, схожий на ті, що свого часу носили римські центуріони, але обличчя під обладунком вояка навряд можна було назвати людським. Жахливі, гострі ікла завмерли у своєрідній лихій посмішці, а зловісний погляд застиг у передчутті майбутнього двобою. 

Кріс підійшов ближче до скульптури, провівши рукою по чорних, вкритих краплями лісової роси обладунках. Подібних статуй, що розташовувались вздовж дивної алеї було з кілька дюжин. Невідомий майстер дивовижним чином зробив кам'яні фігури майже живими, промалювавши усі лінії до найменших дрібниць. На похмурій стежині один навпроти одного стояли різноманітні воїни, створюючи противагу не менш дивовижним міфічним істотам. Зроблені в справжній зріст, мешканці загадкової алеї зачаровували своєю величчю.

Кріс проходив цим шляхом щоночі й добре знав кожну зі скульптур. Він міг зупинитися навпроти обраної фігури, захоплено роздивляючись бездоганну роботу втілену у камені. Ця ніч також мала завершитися прогулянкою незвичною алеєю і все сталося б як зазвичай, якби Кріс недорахувався однієї із фігур. 

Химерний солдат в шоломі центуріона мав двійника, що озброївшись мечем та круглим щитом завершував ряд кам'яних воїнів. Кріс вдруге пройшов бруківкою, уважно перевіривши наявність кожної зі скульптур. Помилки бути не могло - статуя містичного центуріона безслідно зникла…