Глава 23 Вогонь

Олексій дивився в очі Віллоу та попри рішучий погляд бачив у них певну безвихідь.

— Не віддавай! — мовив Олексій, миттєво відчувши, як лезо другої шаблі, затиснуте у лівій долоні Тіні, залишило кривавий слід на його нозі.

— Я не звик повторювати двічі, — зауважив темний і хоча поріз мав на меті показовий характер, Олексієві вартувало чималих зусиль, аби не виказувати пекучий біль, що впевнено розтікався пораненою ногою.

Віллоу завмерла на місці. Представники тіней ніколи не кидали слів на вітер і те, що Олексій віч-на-віч зустрівшись із цією сутністю ще досі живий було радше винятком з правила. Скоріш за все темний волів переконатися, що на магічний артефакт не накладено додаткового захисту, який міг би завадити взяти його до рук кому-небудь, крім нинішнього господаря.

— Гаразд. Але пам'ятай - Конгломерат не вибачає невиправданого кровопролиття, нікому, — мовила Віллоу.

— Не лякай мене відьмо, тіням немає справи до людських законів! — відказав темний, то ховаючись у напівтемряві, то знову показуючи свою сутність.

Віллоу нахилилася до ліжка, аби дістати сумку, аж раптом її рука зупинилася. Щось відбувалося поруч з каміном…

У якусь мить Олексієві здалося, що Тінь зрештою втомилась чекати завдавши йому смертельного поранення. Перед очима раптово попливли кольори, а вогонь у каміні схоже ось-ось мав залишити своє кам'яне обійстя. Звіряче хутро на стіні заворушилося і здавалося почало набувати обрисів справжнього живого звіра. Доповнювали чудасійне видіння пориви вітру, що виник невідомо звідки й стрімко закружляв кімнатою. 

Віллоу своєю чергою розуміла - хтось наближався і новий гість, який незабаром мав з'явитися у цих стінах володів неабиякою магічною силою, яка наразі власне й супроводжувала його майбутню появу. На якусь мить яскравий спалах засліпив собою готельний номер і з поміж численних жовтих іскор з'явився жіночий силует у відьомському капелюсі. До Олексія знову повернувся чіткий зір і наразі він міг впевнено упізнати в обрисах новоприбулої жінки знайому постать.

— Повертайся до темряви! Ким би не був твій господар - присягаюсь він пошкодує через свою зухвалість! — рознісся кімнатою голос тітки Тіфані. 

Наразі вбрання її мало суцільно чорний колір, а великі очі, що зовсім нещодавно здавалися Олексієві здивованими набули лячного вигляду.

— Залиш погрози для нижчих магів, стара чаклунко! Ваша ієрархія не має влади над царством тіней, отож раджу тобі зникнути допоки маєш таку нагоду! — впевнено мовив темний силует.

— А інакше що? — глибокі очі Тіфані з кожною миттю наповнювалися люттю. 

— Скуштуєш шаблі! — спокійно і водночас рішуче відповіла Тінь.

Воїн потойбіччя напевно для початку закінчив з Олексієм, але щось стримувало руку Тіні не даючи змоги зробити вирішальний рух. Хлопець не міг знати, що завдячує життям тітці Віллоу, яка наразі вела неоголошену дуель поглядів, змушуючи темного найманця відпустити хлопця.

— Нехай. В такому разі ти загинеш перша! — вигукнула Тінь і відштовхнувши Олексія, здійснила стрибок у бік Тіфані.

На довгій мантії чаклунки миттєво з'явився розріз від шаблі й аби не блискавична реакція Тіфані, що в останній момент відступила з лінії атаки, гостре лезо неодмінно дісталося своєї мети.

Віллоу наразі безпорадно заклякла на місці. Необхідно було діяти, але колосальне виснаження схоже остаточно вичерпало ліміт її магічних сил. Тінь у свою чергу пронеслась стіною, помахом шаблі спробувавши завдати Тіфані фатального удару. 

В останню мить постріл Олексія змусив темного найманця ухилитися від кулі даючи можливість чаклунці вдруге за сьогодні уникнути жахливої атаки. 

Щоб хоч якось допомогти Віллоу, Олексій відкинув до неї другий із заряджених пістолів, зробивши це саме вчасно. Наступної миті кімнатою прокотилася луна пострілу, що здійснила Віллоу попередньо піймавши у повітрі стрілецьку зброю. 

Олексієві здалося, що срібна куля досягла мети, оскільки поряд з каміном де щойно гайнула Тінь застигла невелика чорна пляма. У будь-якому випадку радіти було зарано. Хлопець швидко дістав з-за поясу срібний ніж і затуливши вільною рукою рану, як міг підбіг до Віллоу спробувавши закрити її власним тілом. 

За мить зброя хлопця опинилася на підлозі. Відчайдушна спроба Олексія захиститися від удару Тіні дивовижним чином врятувала його, втім після зіткнення із темною шаблею ніж було втрачено.

— Повертайся у темряву! — раптом пролунав голос Тіфані, що дарма не втрачала дорогоцінних секунд, які у відчайдушному протистоянні здобули для неї Віллоу та Олексій.

Несподівано кімната почала наповнюватися пітьмою. Нечисленні свічки, що були розставлені по кутках номеру враз згасли. 

Загадковий вітер, який нещодавно здивував присутніх своєю раптовою появою знову виник нізвідки, закружлявши у своєму містичному танку дрібні предмети. Посуд із гуркотом злетів зі столу, кілька старих фоліантів, що до певного часу стояли на полиці також залишили своє місце, а тіні від меблів раптом почали сповзати додолу, потягнувшись у бік каміну.

— Що відбувається? — лише й спромігся вичавити з себе Олексій, зачаровано спостерігаючи, як дивовижний вітер стягує темряву до багаття каміну, що ніби всмоктує її у свою кам'яну пащу.

На якусь мить єдиним джерелом світла в кімнаті залишився камін і Віллоу здалося, що вона бачить, як у помаранчевому сяйві розчиняється темний силует.

Черговий спалах вогню повернув світло до кімнати. Свічки у залізних канделябрах знову спалахнули маленькими язиками, а про нещодавні дивовижні події нагадували лише речі, хаотично розкидані на підлозі.

— Дивно, що ніхто з адміністрації готелю не зазирнув на вогник, — спробував пожартувати Олексій, шкутильгаючи до ліжка.

— Ці магічні стіни блокують всі стороні звуки, — відсапуючись пояснила Тіфані, не зводячи погляду з поранення Олексія. — Гадаю молодому чоловікові не завадить присісти.

Вмовляти Олексія не довелося, хлопець сів на краю ліжка за мить втративши свідомість.