Глава 17 Гість

Кейсі перетнув поріг квартири, занурившись в атмосферу домашнього затишку. Юлія зачинила двері й дивне, та водночас приємне відчуття спокою на певний час огорнуло свідомість гостя.

Попри відносно невелику площу, помешкання Юлії спромоглося вмістити у собі все найнеобхідніше. Завдяки студійному плануванню, невеличка кухня, виконана у приємних жовтих кольорах, поволі переходила до головної кімнати. 

Світлі тони надавали приміщенню більшого об'єму, а підібрані зі смаком меблі, вказували на те, що Юлія дійсно вклала в декорування оселі частинку себе, намагаючись створити той самий затишок, якого часом нам так не вистачає.

Здавалося у ці хвилини, Кейсі зніяковів ще більше, аніж і без того сором'язлива господиня. Намагаючись уникати будь-яких різких рухів, аби не налякати дівчину, Кейсі обережно роззувся і зняв із себе шкіряну куртку.

— Ванна праворуч по коридору, — мовила Юлія, схвильовано поправляючи окуляри.

— Дякую, — тихим голосом відповів Кейсі рушивши у вказаному напрямку.

Приємна тепла вода, здавалося  частково змила з його обличчя важкість сьогоднішнього вечора, змусивши ненадовго забути про майбутні клопоти. Піднявши голову, хлопець поглянув у дзеркало й оторопів…

З відбивання на нього із подивом дивилося знайоме обличчя. Його справжнє… Бентежні думки Кейсі підтвердились, чоловік у чорному не лише збив Кейсі з ніг, змусивши знепритомніти, але й до того ж тимчасово відняв частину магічної енергії, зруйнувавши образ ілюзії. Схоже останні події у провулку ускладнювали для Кейсі й без того не просте завдання.

Та найбільш бентежило інше… Переслідувач залишився живий, отже неодмінно повідомить свого господаря стосовно усього, що трапилося. Можливо, Кейсі лише пішак у цій заплутаній партії, втім напад біля його будинку і загадкова двійка, котра раптово виникла перед очима свідчили про зворотне.

Необхідно було якнайшвидше відновити сили та чим скоріше «розчинитися» у великому місті, аби не повторити помилки Віллоу, наразивши на небезпеку людину, яка допомогла йому, навіть не підозрюючи про можливі наслідки.

Юлія спробувала надати незнайомцеві першу допомогу, розпочавши з огляду. Синець на обличчі Кейсі, який дивним чином тягнувся від правої частини підборіддя і закінчувався поряд з оком, було дбайливо оброблено маззю. Скарги, щодо запаморочення виявилися відсутні, а апарат з вимірювання тиску приємно здивував хорошими показниками. 

Запашна кава і бутерброди - нехитра, але така смачна вечеря, коли по-справжньому зголоднів.

Кейсі та Юлія сиділи одне навпроти одного, примостившись на зручному гостьовому дивані. Прозорий, круглий столик «зібрав» на своїй поверхні усе необхідне, підсилюючи атмосферу домашнього затишку.

— Я вам дуже вдячний! — щиро, втім дещо ніяково мовив Кейсі.

— Немає за що. Мене Юлія звати, а вас? — поцікавилася господиня.

Просте і цілком логічне питання, миттєво загнало Кейсі у глухий кут. Звичне для країни хлопця ім'я, навряд було притаманне для тутешніх мешканців. Не зважаючи на це, бажання залишатися відвертим взяло гору.

— Друзі називають мене Кейсі. Я б з радістю показав вам свої документи, але в мене їх немає. Мені важко усе пояснити, а брехати я не хочу, — опустивши голову мовив гість.

— Я теж терпіти не можу брехні, — відповіла Юлія. — Але можливо ви спробуєте розповісти все, як є…

Голос Юлії лунав щиро і це ще сильніше бентежило Кейсі, що найбільше не хотів втягнути дівчину у небезпечну історію. Хвилювання Юлії натомість кудись зникло. Перцевий балончик лишився лежати в кишені куртки, а повідомлення, що призначалося сусідці, аби про всяк випадок попередити, щодо незвичайного вечірнього гостя так і не було надіслано.

Здавалося, розповідь Кейсі зважаючи на свою фантастичність мала вкластися у кілька хвилин, але дивним чином розтягнулася значно на довше. Кейсі розповів про халепу в яку потрапив знайомий його подруги. Уникаючи подробиць, щодо порталів та інших моментів, що радше скидалися на божевілля, він все ж таки намагався бути максимально відвертим. Кейсі розумів, що немає цього казати, але слова чомусь самі лилися з нього. 

Нова порція кави й розповідь поволі змінила свій зміст, непомітно перейшовши у знайомство на кшталт того, коли люди, що симпатизують одне одному та ненароком ставлять звичні питання, шукаючи спільні інтереси.

В час коли ніч остаточно вкрила собою місто у темному провулку на мить промайнув блакитний спалах. У повітрі з'явилася стара шафа, що з гуркотом опустилася на сірий асфальт. Двері старої меблі розчинилися і з них неквапливо вийшов Нюхач. Тонкі довгі вуса вмить заворушилися, намагаючись відчути необхідний запах. 

Завдання виявилося не з простих. Віднайти потрібну людину у мегаполісі, де змішалися сотні ароматів було вкрай складно. Запахи перехожих, що крокували за рогом, «аромати» автомобільних викидів і «пахощі» смітника, що стояв поруч - все це неабияк ускладнювало завдання.

Втім, насиченість великого міста лише відтерміновувала пошуки Кейсі й рано чи пізно Нюхач мав натрапити на вірний слід. Вусань глибоко вдихнув у себе нічне повітря і заплющивши розкосі очі неквапливо попрямував у напрямку центральної вулиці…